УДК 316.722; 316.752

О. В. РАДЧЕНКО

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ УКРАЇНИ - ЦІННІСНИЙ ПІДХІД

Доведено необхідність пошуку об'єднавчих суспільно-політичних цінностей Сходу та Заходу України як підґрунтя національної ідеї України в контексті її демократичного державотворення.

In the article there is a necessity offinding of unifying social and political values of the East and the West of Ukraine as subsoil of national idea of Ukraine for the context of it democratic creation of the state.

У сучасному глобальному міжнародному співтоваристві для держав, що прагнуть не відставати від цивілізаційного прогресу, надзвичайно актуальним є співставлення будь-яких внутрішньополітичних, соціально-економічних, культурних чи інформаційних процесів на відповідність міжнародній системі політичних і соціальних цінностей. Адже тільки єдина система політичних координат здатна гармонійно поєднати світ ціннісної самоідентифікації людини та державно-владного режиму, в якому вона існує.

Це досить влучно підмітив А. Ейнштейн, який майже 100 років тому у своїй промові "Мотиви наукового дослідження" зазначав, що "людина намагається в будь-який адекватний спосіб створити в себе просту і ясну картину світу... На цю картину та її оформлення людина переносить центр тяжіння свого духовного життя, щоб у ньому отримати спокій і впевненість, котрі вона не може знайти в дуже тісній запамороченій круговерті власного життя" [12, с. 40]. Якщо ж "проста і ясна картина світу" персонального світогляду пересічного громадянина не збігається з офіційним світоглядом держави, всі державотворчі намагання уряду будуть марними, оскільки, за Н. Смелзером, не знайдуть широкої громадської підтримки або й взагалі сприйматимуться вороже, бо цінності є "переконання відносно цілей, які поділяють у суспільстві, до яких людина повинна прагнути, і основних засобів їх досягнення" [8, с. 333].

Аналіз останніх розробок і публікацій дає підстави стверджувати, що дослідження ціннісних підвалин політичної культури не залишається поза увагою науковців, починаючи від класичної праці М. Вебера щодо впливу цінностей протестантської етики на дух капіталізму, досліджень таких учених, як Л. Даймонд, Р. Даль, Р. Інглехарт, К. Пейтман, А. Пшеворський, Н. Смелзер, С. Хантингтон, Д. Хелд, С. Шульман й закінчуючи новітніми дослідженнями вітчизняних науковців Е. Афоніна, О. Категоренка, В. Климончука, А. Колодій, О. Куценко, Л. Лясоти, І. Лубківського, Н. Матвієнко, М. Михальченка, О. Рудакевича, Ю. Руденко, С. Рябова, М. Попова, Ю. Шайгородського та ін. Значення ціннісних досліджень для демократичної розбудови української держави досить точно окреслив М. Попов: "аксіологія має стати головним методологічним підмурком переорієнтації всієї державотворчої, громадської, культурологічної діяльності українського суспільства" [7, с. 272].

Водночас слід виділити невирішені раніше питання, зокрема, стосовно ґрунтовного компаративного аналізу ціннісних орієнтації громадян в Україні: наскільки вони схожі та відмінні в різних регіонах держави та порівняно з ціннісними орієнтаціями громадян країн західноєвропейської демократії та країн православно-слов'янської цивілізації. Тобто ми не маємо чітких орієнтирів відправної точки демократизаційних процесів (окрім загальної тези щодо посттоталітарної політичної культури суспільства). Як не маємо й закріплення в державно- управлінських документах конкретних визначень тих цінностей, які маємо намір (якими шляхами?) закріпити в суспільній свідомості. Отже, демократизація по-українськи набуває форми дороги з одного невідомого в інше невідоме.

Зазначене обумовлює постановку завдання даної статті як дослідження ціннісних передумов формування такої національної ідеї для України, яка була б одночасно наближеною (адаптованою) до ціннісної системи демократичних країн та до ціннісної самоідентифікації громадян як Заходу, так і Сходу та Півдня нашої країни. Лише такі спільні світоглядно-ідеологічні цінності здатні забезпечити реалізацію євроінтеграційного вектору державотворення в України.

Отримані наукові результати дають підставу стверджувати, що в сучасному глобальному світі на зміну класичним ідеологіям приходять цивілізаційні світогляди - ціннісні системи, притаманні найбільшим з можливих соціальних спільнот - цивілізаціям як найвищим культурним спільностям людей і найширшому рівню культурної ідентифікації [1, с. 47; 9, с. 51]. Відтак, самоідентифікація громадян відбувається вже не за ознаками підтримки тієї чи іншої політичної доктрини (всі відомі політичні ідеології є продуктом виключно західноєвропейської цивілізації), а за ознаками більш високого ціннісного порядку.

Для України останнє набуває особливої актуальності, оскільки, за Б. Цимбалістим, в історичному розвитку українських земель можна виокремити три головні тенденції: а) українці багато віків були бездержавною нацією і не мали досвіду державної влади; б) постійно денаціоналізувалася правляча верства (еліта) українського народу; в) і головне, територія України була розділена на різні частини, які протягом віків опинялися під впливом іноді ворогуючих країн, що зумовило "розірвану" фрагментарну політичну свідомість українського народу та його розкол на велику кількість політико-культурних блоків [10, с. 78].

Зважуючи на останню обставину, С. Хантингтон визначає сучасну Україну як державу, по якій пролягає розлом цивілізацій. Відтак, понад 400 років Правобережна Україна існувала у складі європейських держав, всотувала в себе державно-управлінські традиції, засновані на цінностях католицизму й протестантизму. Стільки ж часу жителі Лівобережної частини не знали нічого іншого, як суміш колективістського етатизму з азійським деспотизмом московських самодержців. Ця цивілізаційна різниця між двома українськими етносами не могла проявитися в тоталітарній сталінській державі, але цілком закономірно виявилася в Україні незалежній (як і в посттоталітарних балканських країнах).

Щоправда рівень визнання цивілізаційних ціннісних розбіжностей між регіонами нашої держави коливається від фактичного невизнання (зокрема, Президент В. Ющенко увесь час говорить про єдину українську політичну націю) до поділу на "хороших"