УДК 321.01+323.2(477)

Л.Л. БУНЕЦЬКИЙ

ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ: ПОСТРАДЯНСЬКА ДЕІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ

Досліджено деякі аспекти трансформації інституційних процесів в Україні. Проаналізовано трансформації політичних інститутів, резервів та особливостей їх розвитку з позицій сучасного досвіду. Запропоновано прикладні кроки щодо якісних змін у системі інституційних політичних відносин в Україні.

This article researches some aspects of the transformation of the institutional processes in Ukraine. The article analyses the character of the transformation of political institutes of transitive societies, reserves and peculiarities of their development from the position of up-to-date experience. Proposed practical steps for the qualitative changes in the system of institutional structure of political relations in Ukraine.

Україна, як і інші країни пострадянського простору (Росія, Білорусь, Молдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія та ін.) у процесі свого транзитивного переходу (у контексті цього дослідження категорії "транзитивність" будемо розглядати як стан перехідного суспільства, його підсистем з одного до іншого; такий стан переходу, його проходження не обов'язково є однолінійним процесом, а може мати багатовекторний характер розвитку) зіткнулась із серйозними труднощами в розумінні характеру та особливостей трансформаційних змін. Особливо це стосується процесу становлення принципово нової інституційної системи в різних сферах життя суспільства. Тут потрібні серйозні якісні перетворення. Зазначимо, що мова йде не про ті або інші зміни, а саме про трансформацію, що стосується рівня сутнісних характеристик суспільств, що здійснюють транзитивний перехід, у процесі якого формується сучасна багатокомпонентна соціально-політична система. За суттю мова йде про так званий процес політичного транзиту суспільств, у межах якого відбувається суттєва зміна основ соціально-політичної організації суспільства й образу життєдіяльності людей. Практика свідчить, що спрямованість і здійснення таких процесів не задається однозначно, а визначається в результаті боротьби багатьох соціальних сил та рухів, деякі з яких можуть істотно протидіяти реформам, додати їм деструктивного характеру, які вводять суспільство у стан динамічного хаосу.

Інституційні зміни, що відбуваються в Україні, обумовили виникнення багатьох соціально-політичних інновацій, які не мають аналогів у світовій практиці. Особливість їх полягає в тому, що вони вступили в суперечність із фактичним станом суспільства, не забезпечуючи останнім необхідних умов визначеного функціонування і розвитку. Ці суперечливі тенденції тільки свідчать про те, що суспільство змінюється, формується на новому якісному рівні, тобто "народжується" нова соціальна сутність, усвідомлення й аналіз якої дозволить просунутися в розумінні сутності ключових процесів і побачити якісно необхідне нове, що народжується в ході цих перетворень. Справжній масштаб змін, які сьогодні відбуваються в Україні, можна оцінити як початок нової епохи відродження - епохи політичної трансформації, в результаті якої деякі, навіть численні сутнісні елементи соціуму, його інституціональні системи зазнаватимуть значних якісно нових трансформаційних змін, виникнуть нові інститути, інші цілком зміняться або зникнуть. У цьому і складається сутність транзитивного процесу. Відзначимо відразу, що вихідною, методологічною основою у виробленні підходу й аналізу дослідження трансформації політичної інституціональної системи, її складової частини - політичних інститутів держав транзитивного типу є такі ключові парадигми.

Політична інституціональна система являє собою не певну однолінійно спрямовану конструкцію, а динамічний системний самоорганізаційний процес, який слід досліджувати, ґрунтуючись саме на різних підходах (багатовекторного розвитку), критеріях і типах, що емпірично підтверджуються. Це означає, що сутність трансформаційних процесів слід більше розглядати й описувати не як реорганізацію або реконструкцію реформаторами "зверху", а саме як самоорганізацію. У державах транзитивного типу спостерігається ситуація тривалої хиткої рівноваги, так званої точки "біфуркаційного застою", що характеризує такий стан суспільства, що наблизився до вибору одного з векторів розвитку. За суттю це означає перенос дослідницького акценту на самоорганізаційну сторону розвитку інституціональних процесів. При цьому особлива увага приділяється таким моментам, які можна було б визначити як різнонаправленість векторів організаційних і самоорганізаційних інституціональних змін. Такий підхід є важливим кроком уперед порівняно з уявленнями, якими оперували радянські суспільні науки.

Сучасною особливістю транзитивних суспільств, у т.ч. і України є те, що вони знаходяться в активній стадії політичних трансформацій, близької до стану деструктивності, архаїзації і невизначеності. Політична трансформація, з нашого погляду, складає розгорнуте переструктурування всього політичного, економічного і соціокультурного комплексу, в якому фіксуються і закріплюються (легалізуються) уже виниклі неформальні інститути, інноваційні зміни політичної системи, людини (культури), суспільства в цілому. Інакше кажучи, це і є, за суттю, стан або ситуація системних інституційних перетворень. Об'єктивний зміст процесів у категорії "трансформація" або "трансформаційний перехід" являє собою розгорнуте системне переструктурування всього соціально-політичного комплексу, в якому фіксуються і закріплюються якісні зміни людини, суспільства і культури. Така тенденція виступає як соціальний компонент, значущість якого постійно зростає у трансформаційному суспільстві. Транзитивні суспільства вступили в цей винятково складний, суперечливий, часом драматичний процес, що, за нашими оцінками, може розтягтися на життя не одного покоління. Разом з тим існує усвідомлення, що політична трансформація є історично коротким процесом якісної зміни, у межах якого завершуються тривалі трансформаційні перетворювання.

3. Однією з основних причин відсутності ефективності політичної інституціональної системи, її складеного "ядра" - політичних інститутів, їхньої адекватної реакції на вимоги часу і соціальні чекання у трансформаційних процесах є відсутність об'єктивної наукової теоретико-методологічної бази. Тут необхідне концептуальне бачення, призначене, з одного боку, дати переконливі відповіді на питання