У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


державного устрою, але й в узгодженому взаємозв'язку і єдності всієї інституціональної системи державної влади. Таким чином, становлення статусу інституту президентства займає особливе - інтегруюче місце і значення в системі поділу державної влади, особливо - суспільств транзитивного типу. Слід зазначити існування передбаченого Конституцією України такого спеціального політичного інституту, як Рада національної безпеки й оборони України, яку очолює Президент України. Головна функція РНБОУ - реалізація політики у сфері національної безпеки й оборони, координація та контроль діяльності органів виконавчої влади в цій сфері. Поряд з підконтрольними і підпорядкованими Президентові Міністерствами закордонних справ та оборони, Службою Безпеки України РНБОУ є також зміцненням позиції та статусу Президента і як зовнішньополітичного лідера держави. Разом з тим особлива, визначальна роль для країн транзитивного типу, спрямованих на демократичні принципи і перетворення, відведена владі законодавчій і органу, покликаному її здійснювати, - парламенту як "представницькому інституту". Ст. 75 Конституції України засвідчує: "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України" [1]. Саме парламент - це інститут, що покликаний виражати волю головного суверена - народу. Тому з поділом влади тісно пов'язаний інститут парламентаризму, що характеризується певним ступенем самостійності у здійсненні функцій законодавчої влади і здійсненні контролю за виконавчою владою. Особливо важливий цей інститут у країнах транзитивного типу. Самі по собі принципи парламентаризму являють собою в той же час і основи демократії - виборність, відкритість, дотримання певних правил. Тому останнім часом інтерес до проблем становлення інституту парламентаризму, до досвіду діяльності парламентів у різних країнах світу постійно зростає. Вивчення цього досвіду стає одним з важливих факторів трансформації інституціональної політичної системи суспільств транзитивного типу. У світлі вищевикладеного доля парламентаризму в державах транзитивного типу, якщо під цим розуміти розвиток інститутів представницької демократії, складається досить суперечливо і неоднозначно.

У свою чергу, виконавча влада являє собою найбільш діючий, домінантний інститут політичної системи, особливо у країнах транзитивного типу, що безпосередньо ініціює, організовує, затверджує і здійснює політичні рішення, політику держави в життя. Тому з інституціональної точки зору виконавча влада - це цілісна система державних органів, що мають визначену компетенцію і повноваження, що здійснюють владно- управлінські функції як на центральному (уряд), так і на місцевому (або регіональному) рівнях. Для суспільств транзитивного типу в структурі здійснення виконавчої влади як інституціональної системи акцент важливо зробити саме на: політичні функції, політичне керівництво; розробку стратегії суспільного розвитку, державної політики, затвердження соціально-політичних - функції владно-адміністративного управління; системне забезпечення виконання цих рішень, їхньої реалізації на практиці. Основним змістом розвитку виконавчої влади в суспільствах транзитивного типу повинні стати такі заходи: чітке визначення правового становища органів виконавчої влади, яке виявляється в тому, що вони утворюються органами державної влади, підпорядковані та підзвітні їм у своїй діяльності; відповідально діють на основі виконання законів у межах визначеної компетенції; органи, чітка субординація системи органів виконавчої влади; наявність оперативної самостійності, тобто право в межах закону з урахуванням умов та особливостей місця і часу вибору найбільш ефективних форм, шляхів, способів організації виконання законів та інших державно-правових актів. Однак сьогодні інститут виконавчої влади покладені на нього функції належним чином не виконує.

Для встановлення останнього важливим чинником є такий політичний інститут, як інститут права (політико-правові норми, закони, акти тощо, їх сприйняття - правосвідомість, та відповідного втілення в життя - правореалізація, правовідносини), який повинен стати опорною точкою, інструментарієм процесу демократичної трансформації держав транзитивного типу, підвищення рівня оптимізації та ефективності функціонування соціально-політичної інституційної системи. Трансформація такого інституту насамперед полягає у сприянні гармонізації, врівноваженні суспільних, особливо політико-владних інтересів та їх узгодженню, з одного боку, із загальнолюдськими вимірами демократії (справедливості), а з іншого - з конкретними особливими можливостями її реалізації в умовах транзитивної реальності. Крізь призму саме такої спрямованості правового регулювання та відносин мають відбутися трансформаційні процеси інституційної політичної системи.

Побудова системи ефективних політико-владних інститутів держав транзитивного типу має супроводжуватися інституалізацією громадсько-політичної опозиції, організацією і структуралізацією системи противаг владній еліті на всіх рівнях соціальної піраміди від місцевих, регіональних груп впливу до центру. Сильна влада передбачає сильну, впливову опозицію, яка на рівних веде діалог з державним, владним центром. Тому опозиція повинна існувати в інституціоналізованій формі, тобто як інститут зі своїм визначеним у законодавчому порядку статусом та набором обов'язків та прав. Це стосується насамперед демократичних транзитивних політичних систем, де актуальним є питання гострої необхідності законодавчого закріплення політико-правового статусу опозиції як політичного інституту. У свою чергу, у недемократичних системах опозиція зазвичай не виступає як легітимний політичний інститут, а формує в політичному полі суспільну контреліту та спонукає до розвитку громадянські інститути та рухи. Якщо мова йде про суспільства транзитивного типу (демократичного вектора розвитку), то влада і опозиція тут складають єдність протилежностей, де одна з них не може існувати без іншої, вони породжують і виборюють одне одного і саме тому приречені на постійний діалог у чітко окресленому конституційно-правовому полі з визначеними правами і обов'язками кожної зі сторін. Саме з такого розуміння і будемо виходити в дослідженні опозиції як політичного інституту.

Вищою формою протистояння та змагання влади і опозиції є вибори влади. У цьому випадку інститут виборів


Сторінки: 1 2 3 4