УДК 65.014

Ю.Я. ДРУК

ЗМІСТ ТА ОСНОВНІ СКЛАДОВІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Досліджено зміст та основні складові модернізації політичної системи суспільства з метою здійснення інституційного аналізу політико-управлінської системи України.

In the article maintenance and basic component modernizations of the political system of society is explored with the purpose of realization of analysis of the political-administrative system of Ukraine.

У суспільно-політичних процесах, до яких відносяться процеси державного управління, ключове значення відводиться людському виміру, потребам та інтересам людей, що помітно впливає на визначення перспектив обрання різноманітних сценаріїв і напрямків розвитку. Актуальність дослідження проблеми політико-адміністративної модернізації суспільства і держави обумовлена, передусім, тим, що всі зміни в системі державного управління відбувалися і продовжують відбуватися за рахунок модернізації.

Вагомий внесок у розробку питань проблеми модернізації системи державного управління зробили М. Михальченко, М. Алмонд, С. Верба, Д. Котляр, С. Конончук, Г. Зеленько, І. Кресіна, Є. Перегуда.

Мета роботи - дослідити зміст та основні складові модернізації політичної системи суспільства з метою здійснення інституційного аналізу політико-управлінської системи України.

Термін "політична система суспільства" в енциклопедичній літературі трактується як "інтегрована сукупність політичної влади, суб'єктів, відносин, політичних організацій і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію" [9, c. 267]. Незалежно від ідеологічно-методологічних розходжень більшість учених вважає, що політична система включає монополію влади, використання якої залежить від співвідношення класових чи соціально-групових сил, що прагнуть легітимізувати, захистити і ствердити свої особливі інтереси. Політичну систему характеризує застосування владного примусу в суспільстві (цим визначається її структура, функції, загальний механізм функціонування, класифікація політичних систем).

Український учений-політолог Ф. Рудич вважає, що під політичною системою слід розуміти сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому [8, с. 8]. Політичну систему суспільства у широкому сенсі вчені визначають як сукупність політичних інститутів, відносин, норм і феноменів політичної свідомості, культури та ідеології, що існують у цьому суспільстві (спростивши таке трактування, можна говорити про "сукупність" усіх суспільних структур в їх політичних аспектах або про сукупність політичних взаємозв'язків, притаманних кожній політичній спільності). У вузькому сенсі - як сукупність державних органів, політичних партій та організацій, через які в даному суспільстві здійснюється влада [7, с. 4-5].

Головним елементом політичної системи суспільства є політична влада - здатність, право і можливість політичних суб'єктів приймати рішення, здійснюючи вирішальний вплив на діяльність і майбутнє окремих людей та їх об'єднань. Отже, політичні відносини впливають, насамперед, на формування соціальних механізмів владної регуляції суспільства. Російський політолог О. Дегтярьов слушно зауважує, що будь-яке політичне зрушення обов'язково несе в собі "найбільш загальні соціологічні характеристики" відповідного соціального зрушення. Таким чином, у політичних відносинах у той чи інший спосіб віддзеркалюється та резюмується сукупна діяльність соціальних суб'єктів, і в тісному взаємовпливі цих двох процесів власне і відбувається формування, функціонування і трансформація політичної системи суспільства.

Як і будь-яка інша "підсистема" соціуму, політична система є нестатичною: по суті, її риси, зміст, структура, ступінь внутрішньої стабільності в кожний конкретний момент визначаються комбінацією і взаємодією цілої низки констант та перемінних: традиціями політичного життя даного суспільства, історично притаманними йому формами державності, характером поточних соціально-економічних, політико-ідеологічних і соціокультурних відносин, політико-правовим статусом держави, соціальним устроєм, формою правління та політичним режимом тощо. Б. Браун і Р. Макрідіс справедливо стверджують, що "всі політичні системи переживають досить швидку еволюцію... Сьогодні ми можемо констатувати, що багато з них мають інститути, за допомогою яких потреби й вимоги трансформуються у рішення. Але наявні умови обов'язково зміняться. Нові угруповання захоплюють владні й командні позиції, у той час як їхні попередники втрачають владні повноваження. Зрештою проголошуються нові права і створюються нові інституції, що їх забезпечують" [14]. Класична модель Д. Істона побудована на принципі "динамічної рівноваги" (для утримання внутрішньої стабільності політична система повинна постійно реагувати на порушення балансу із зовнішнім середовищем) описує радше демократичну, аніж авторитарну систему [15].

Серед вітчизняних політологів найбільшого поширення набула думка, що структура політичної системи суспільства складається з трьох взаємодіючих підсистем: інституціональної, нормативно-регулятивної та інформаційно-комунікативної [11]. Інституціональна підсистема являє собою сукупність інститутів, в яких здійснюється політичне життя суспільства, охоплює, у першу чергу, політичні організації і установи суспільства, які безпосередньо здійснюють політичну владу (держава, політичні партії, групи інтересів тощо). Провідним інститутом, ядром політичної системи є держава. І українські, і зарубіжні політологи виділяють чотири головні групи елементів політичної системи: політичну організацію (включає державу та її установи, політичні партії, громадсько-політичні організації та рухи, трудові колективи зі своїми органами самоврядування); політичні відносини (формою їх функціонування виступає політична діяльність, яка розпочинається з виникнення певного інтересу і завершується його реалізацією; практика доводить, що якою б стабільною не була система, політичні ролі її суб'єктів завжди перебувають в динаміці) [5, с. 277-278]; політичні і правові норми (на основі політичних і правових норм утворюються регулятори суспільних відносин щодо влади і закріплюються основні принципи діяльності суб'єктів політики); політичну свідомість та політичну культуру.

Нинішній складний, перехідний етап розвитку Української держави актуалізує проведення ґрунтовного аналізу феномену так званого "авторитаризму