До найважливіших пріоритетів у сфері поглиблення демократичних перетворень, формуванні інститутів розвинутого громадянського суспільства необхідно віднести: безумовне забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, реалізацію верховенства права в усіх сферах життєдіяльності; кардинальне вдосконалення політичної організації суспільства, спрямоване на його всебічну демократизацію; створення партійної системи, яка максимально сприятиме структуризації суспільства, формуванню і вираженню політичної волі громадян, ефективному захисту їхніх інтересів; забезпечення більш активної участі громадян в управлінні державою через політичні партії, інші об'єднання громадян, вибори та інші механізми прямої демократії, а також завдяки забезпеченню відповідальності в діяльності органів влади. На думку Л. Шаповала, творення держави, елементи і структура якої відповідали б Конституції України, передбачає: 1) ліквідацію тих елементів і відносин тоталітарної держави, котрі суперечать природі демократії, правовій державі; 2) перебудову структури деяких органів державної влади і пристосування їх функцій до демократичних вимог; 3) збереження певних інститутів (місцевих рад), але надання їм іншого, недержавного статусу; 4) формування нових інститутів, котрі не були притаманні тоталітарній державі [13, с. 46].

При цьому слід врахувати, що донині суспільні перетворення в Україні відбуваються на основі суспільних клітин, які становлять собою певну модифікацію "клітин" радянського суспільства. Основні їхні якості забезпечують постійне відтворення своєрідної мутації колишнього суспільного організму.

Для будівництва справді демократичної, соціально-правової держави з авторитетним Президентом, ефективно діючим парламентом, професійним урядом і незалежними судовими органами необхідно: зосередити зусилля Президента України на визначенні стратегічних завдань розвитку держави, зміцненні її економічної та політичної безпеки; розширити повноваження і підвищити відповідальність Українського парламенту за формування дієздатного уряду і здійснення ним Програми діяльності; уряд наділити відповідними повноваженнями та підвищити його відповідальність за стан справ у різних сферах життєдіяльності; забезпечити реальну незалежність судових органів від владних структур і прозорість їх діяльності. Здійснити реформу правозахисних органів; запровадити жорстку систему контролю за використанням та заощадженням державних коштів, зокрема високими посадовими особами. Певна частина цих вимог реалізована у змінах до Конституції України, котрі набрали чинності з 2006 р. Проте багато важливих моментів у цих змінах не враховано або враховано не до кінця, тому можна не сумніватися, що Україна наразі проходить лише окремий етап політичного реформування. Реалізація принципу прозорості в діяльності державної влади на сьогодні в Україні не має правового врегулювання. Йдеться, насамперед, про відсутність законів про Кабінет Міністрів України та міністерства, інші центральні органи виконавчої влади [3, c. 80].

У практичній площині зміст і головне спрямування політико- адміністративної модернізації в Україні багато в чому визначають як основні пріоритети політичної реформи, так і основні цілі адміністративної реформи, якими є: 1) запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування; запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою; забезпечення ефективної організації виконавчої влади на центральному та місцевому рівнях управління; 4) формування сучасної системи місцевого самоврядування; 5) організація державної служби та служби в органах місцевого самоврядування на нових засадах; 6) створення сучасної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів. Експерти УЦЕПД ім. О. Разумкова вважають пріоритетними такі стратегічні цілі адміністративної реформи: 1) підвищення ефективності дій влади відповідно до завдань, що стоять перед державою на нинішньому етапі; 2) забезпечення прозорості прийняття державних рішень і персоніфікованої відповідальності за їх реалізацію; 3) наближення державного апарату до потреб громадян; 4) ліквідація причин хабарництва і корупції в органах державної влади; 5) підвищення престижу державної служби [1, с. 31]. Реалізація всіх напрямів адміністративної реформи, створення системи професійного забезпечення державного управління, має відбуватися, на думку П. Надолішного, з урахуванням етнонаціонального фактора. Учений виокремлює такі напрями цієї реформи: 1) формування нової, ефективної організації виконавчої влади на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях; 2) запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою; 3) розбудова виконавчої вертикалі; 4) становлення місцевого самоврядування; 5) організація на нових засадах державної і муніципальної служби.

Кардинальним питанням проведення політико-адміністративної модернізації в контексті реформування вищої державної влади в Україні є досягнення збалансованості між повноваженнями законодавчої і президентської влад, коли втрачає актуальності постановка питання про