УДК 347.973

І.П.Лопушинський

ДЕРЖАВНА МОВНА ПОЛІТИКА РЕСПУБЛІКИ КАЗАХСТАН: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

У статті на широкому фактичному матеріалі проаналізовано сучасну державну мовну політику Республіки Казахстан, скеровану на утвердження казахської мови в ролі державної, посилення її націєтворчої та комунікативної функцій. Показано, що Казахстан - одна з небагатьох країн, що послідовно розв'язує мовну проблему без гострих конфліктів і особливих потрясінь. Доведено потребу в узагальненні досвіду Республіки Казахстан щодо реалізації мовної політики і використанні його в ході здійснення української національно-мовної політики.

Мовна політика в пострадянських державах - колишніх республіках СРСР - різниться своєю постановкою, широтою, досягненнями і прорахунками. Одні держави - Латвія, Естонія, Литва (будучи вже членами Європейського Союзу) - досягли суттєвих зрушень у цій архіважливій справі, інші, наприклад Білорусь, у своїй мовній політиці зробили "крок уперед і два кроки назад", треті, у тім числі й Республіка Казахстан, послідовно й наполегливо розвивають свою мовну політику, повсякчас дбаючи про утвердження казахської мови як державної, вивчення англійської мови як однієї із світових мов, захищають та розвивають мови національних меншин. Саме через такий підхід означена держава і заслуговує на ретельну увагу державних чинників України.

Мовна політика Республіки Казахстан не була предметом спеціального дослідження українських науковців. Саме тому джерелами для написання нашої статті стали матеріали кандидатської дисертації Г.А.Базарбаєвої "Становление и развитие языковой политики в Республике Казахстан" (2002 р.), інформаційні матеріали посольства Республіки Казахстан у Китайській Народній Республіці, закони, укази Президента та постанови уряду Республіки Казахстан, інші інформаційні джерела досліджуваної держави.

Однак, ці джерела дають нам розуміння процесів здійснення мовної політики в Республіці Казахстан без прив'язки їх до українських реалій і світової практики реалізації державної мовної політики. Саме тому ми й розглядаємо мовну політику цієї держави як приклад для вирішення мовних проблем в Україні, виходячи по суті з однакових стартових умов і пов'язуючи цю діяльність зі світовою, насамперед європейською практикою.

Метою написання запропонованої статті стало наше прагнення дослідити сучасну практику реалізації державної мовної політики в Республіці Казахстан і віднайти той позитивний досвід, що може бути використаним Українською державою для вдосконалення власної мовної політики на сучасному етапі її демократичного державотворення.

За станом на початок 2007 року чисельність населення Казахстану складала 15,1 млн осіб, у тому числі титульна нація - казахи (8,9 млн) - 58,6 % від загальної кількості; слов'янські народи (росіяни, українці, білоруси) - 4,56 млн осіб - 30,2% (у тому числі українці - 3,7%), інші етноси (узбеки, німці, уйгури, татари, чеченці, азербайджанці, вірмени, киргизи, греки, корейці, турки та ін.) - 1,64 млн - 11,2 % [1]. Як бачимо, ситуація з національним складом населення в Казахстані набагато гірша ніж в Україні і приблизно така, як в Латвії, де латиське населення нині складає 57 відсотків від усіх мешканців держави.

Одним з основних показників, що характеризує сучасну мовну ситуацію в Республіці Казахстан, є ступінь володіння мовою. У цьому зв'язку для нас цікавими є дані соціологічних опитувань "Етномовні процеси і соціолінгвістична ситуація в Республіці Казахстан", проведеного в квітні-травні 2002 року Міністерством культури, інформації та громадянської злагоди Республіки Казахстан та Інститутом порівняльних соціальних досліджень "ЦПСД - Казахстан" [2]. За даними цього дослідження більше половини респондентів (51,9%) - вважають рідною казахську мову, 37,3 відсотка - російську, 10,8 - інші мови народів, які проживають у Казахстані. Казахською мовою можуть вільно писати 36,4 % опитаних, 34% - майже не володіють казахською мовою, 64,9 % казахів вільно говорять і пишуть державною мовою; 40,9 % - розмовляють з членами своєї сім'ї казахською мовою, 54,7 відсотка - російською, 4,4 відсотка - іншими мовами. З колегами по роботі казахською мовою розмовляють 27,3% опитаних. 45,6 відсотка респондентів з числа титульної нації розмовляють на роботі державною мовою, 47,4% — російською. Переважна більшість представників інших національностей (81,6%) спілкуються зі своїми колегами на роботі виключно російською мовою [2].

Як видно, такий національний та мовний склад населення Казахстану потребував наполегливої, зваженої та послідовної державної мовної політики. У цьому зв'язку відслідкуємо пройдений державною владою Казахстану шлях до вирішення мовної проблеми в країні. Так, ще 1989 року Верховна Рада Казахстану прийняла перший закон, де казахська мова визнавалася офіційною. Державною вона закріплена Конституцією 1993 року, російська мова визнавалася мовою міжнаціонального спілкування. Конституція Республіки Казахстан, прийнята в серпні 1995 року на референдумі, закріплює казахську мову в ролі державної, а російську - офіційної. У листопаді 1996 року розпорядженням Президента було схвалено "Концепцію мовної політики", мета якої полягала в "розробленні стратегії державної політики в галузі збереження і функціонування розвитку мов у перехідний період, визначення завдань держави щодо створення умов для розвитку казахської мови як державної" [3]. У червні 1997 року ухвалюється новий Закон "Про мови в Республіці Казахстан". Вагомим тут є те, що новий закон про мови продовжив попередню тенденцію на зміцнення статусу державної мови. У законі підкреслювалося, що одним із найважливіших аспектів державної ідентичності є наявність державної мови і схильність мовної політики до надання їй (мові) певних пріоритетів [3].

Проте надання казахській мові статусу державної на початковому етапі реалізації мовної політики не зробило було