У XX ст. тероризм сформувався як значущий політичний фактор. Завдяки розвитку науки і техніки тероризм стає загрозою вже не окремим особистостям, як було раніше, а набуває значення глобальної проблеми, яка загрожує всьому людству.

Для того, щоб зрозуміти суть явища, необхідно ретельно розібратися у формах його прояву. Тероризм, як і будь-яке інше соціальне явище, має багато форм прояву. А це зумовлює потребу їх класифікувати.

Так, В. Витюк і С. Ефіров в монографії "Лівий" тероризм на Заході: історія та сучасність" пропонують наступну класифікацію тероризму:—

державний та опозиційний тероризм;—

міжнародний та транснаціональний тероризм;—

за соціальною спрямованістю — соціальний, націоналістичний, релігійний.

Останній аспект покладено в основу класифікації тероризму, яку дає А. Крайнєв: політико-соціальний (прикладом може бути РАФ у Німеччині), породжений рухами в дусі гіпертрофованого регіоналізму (ЕТА, Іспанія; ІРА, Північна Ірландія,), політико-релігійний (насамперед насильницькі дії ісламських фундаменталістів).

Ф. Форсайт дає свою класифікацію:—

національний (регіональний);—

"одномірний" (англійський "Фронт визволення тварин");—

політичний;—

релігійний.

Л. Діспо виділяє чотири види тероризму — державний тероризм лівий, державний тероризм правий, тероризм лівої опозиції та тероризм правої опозиції.

Враховуючи різноманітність форм тероризму, а також переплітання його форм, можна впевнитися, що будь-яка класифікація буде абсолютно умовною і тою чи іншою мірою неповною.

За сферами дії тероризм може бути внутрідержавним та транснаціональним (або міжнародним).

Внутрідержавний тероризм пов'язаний з діяльністю як державних структур по придушенню опозиції шляхом насильства і створення атмосфери жаху в країні, так і боротьбою опозиційних сил проти існуючого режиму. Він характерний лише для якої-небудь окремо взятої країни і не виходить за її територіальні кордони.

Зародження цього тероризму історично пов'язано з Великою французькою революцією. Говорячи про цей вид тероризму, доцільно згадати і історію Росії 1918—1920 років, коли вирував як державний, так і опозиційний тероризм, який ввійшов в історію під назвою "білого" і "червоного" терору (коли брат воював проти брата і батька, і від цього страждав перш за все народ).

Міжнародний тероризм визначається Державним департаментом США як "тероризм, який розповсюджується на громадян і територію більш ніж однієї країни".

Л. Моджорян ("Терроризм: правда и вьімьісел") вважає, що тероризм стає міжнародним, коли:

1) як терорист, так і жертви тероризму є громадянами однієї й тієї ж держави або різних держав, але злочин скоєно за межами цих держав; 2) терористичний акт спрямований проти осіб, які користуються міжнародним захистом; 3) підготовка до терористичного акту ведеться в одній державі, а здійснюється в іншій; 4) скоївши терористичний акт в одній державі, терорист ховається в іншій, отож постає питання про його видачу.

Міжнародний тероризм нині набуває загрозливого характеру. Сучасна глобалізація характерна не лише для економіки, але й для терористичної діяльності. Сьогодні терористи готуються до здійснення терористичних акцій в одній країні, здійснюють їх в другій, а переховуються в третій. Такі терористичні організації, як "Всесвітній ісламський фронт боротьби проти іудеїв і хрестоносців", "Аль-Каїда", "Аль-Джихад" та інші, обплутали мережею своєї терористичної павутини весь світ.

З огляду на ставлення суб'єктів терористичної діяльності до державної влади, тероризм підрозділяють на державний та недержавний. Різниця між першим і другим полягає в тому, що державний терор є відкрите насильство з боку правлячої еліти, яка спирається на силу державних інститутів; він має санкціонований характер; має монополію на легітимність. Недержавний тероризм — насильство й залякування, що використовують угруповання, які або не беруть безпосередньої участі в діяльності державних органів, або протиставляють себе суб'єктам державної влади. Так, наприклад, метою терористичної діяльності японської секти "Аум Синрікьо" (Вища істина Аум) було скинути уряд і зробити свого "гуру" Секо Асахару імператором Японії.

З огляду на ідентичність суб'єктів терористичної діяльності, тероризм може бути етнічним та релігійним. Суб'єкти етнічного тероризму являють собою групи, чий статус визначено етнічною належністю. Дана різновидність тероризму є намаганням зміни форми державного правління, створення самостійної держави, або досягнення часткових змін у становищі етнічних утворень. Залежно від політичної ситуації, традицій та соціальної структури вони орієнтуються на ліву (баскська ЕТА) або на праву (корсиканські терористи) ідеологію. Організації цього типу найбільш довготривалі (ІРА).

Релігійний тероризм представляють терористичні організації, об'єднані належністю до однієї конфесії. Сьогодні християни складають 38% усього населення планети, вони мають більшість у двох третинах країн світу на всіх континентах. Мусульмани становлять 18,9% населення і мешкають переважно в країнах Близького і Середнього Сходу, Північної Африки і Південно-Східної Азії. Індуїсти — 13,3%, конфуціанці — 6,6%, буддисти — 6%, іудеї — 0,2%. Атеїсти складають приблизно 15%.

Однією з причин виникнення конфліктів на релігійній основі є фундаменталізм, притаманний представникам усіх релігій.

З огляду на соціально-політичну спрямованість, вирізняють лівий і правий тероризм.

Лівий (революційний) тероризм орієнтується на різноманітні ліві соціально-політичні доктрини (марксизм, ленінізм, троцькізм, анархізм, геварізм, маоїзм і т.д.) Мішенню для лівих терористів стають представники владної політичної еліти, державні чиновники, функціонери правлячих політичних партій, бізнесмени тощо.

Ліві терористи створюють підпільні бойові організації, здійснюють координацію діяльності в міжнародних масштабах. Найбільш відомі організації — "Фракція Червоної армії" (РАФ), Німеччина; "Червоні бригади", Італія. В період "холодної війни" вони користувалися значною підтримкою СРСР та інших країн соціалістичної співдружності.

Правий (контрреволюційний) тероризм орієнтується на традиційні для нації політичні доктрини та цінності, на національних діячів минулого. Часто активізується в період найбільшої загрози з боку лівих сил. Мішенню виступають ліві та ліберальні політики, активісти профспілкового руху. Діють переважно як таємні бойові угруповання легальних організацій праворадикальної спрямованості.

За засобами впливу на об'єкт тероризм поділяють на демонстративний та інструментальний.

Демонстративний тероризм — має за мету привернути увагу до тієї чи іншої проблеми (екологічні: будівництво АЕС, охорона навколишнього середовища, утилізація ядерних та хімічних відходів).

Суб'єкти інструментального тероризму розглядають психологічні ефекти як допоміжну дію, навіть другорядну. Вони намагаються досягти реальних змін владних відносин тиском фізичного впливу (вбивства, захоплення об'єктів, вибухи і т.д.).

За засобами, які використовують під час терористичних актів, виділяють тероризм із застосуванням засобів ураження (зброя, вибухівка) та тероризм із застосуванням зброї масового знищення (біологічний, хімічний, ядерний тощо).

За середовищем здійснення — наземний, повітряний, морський, космічний. Останнім часом надто популярним стає комп'ютерний тероризм.

Крім того, деякі дослідники виділяють бандитський тероризм. Але, на думку авторів, бандитський тероризм цілковито підпадає під кваліфікацію кримінального законодавства і не може розглядатися як дії, що мають політичну спрямованість.

Терористичними актами можуть бути:—

диверсія;—

замах та вбивство;—

викрадення;—

пограбування (експропріація);—

захоплення будівель;—

збройні напади;—

кібертероризм (напади на комп'ютерні мережі);—

хайджекінг (захоплення транспортного засобу — літак, залізничний потяг, автомобіль).

Найбільш близька до терористичної діяльності партизанська війна, яка здебільшого локалізується в сільській місцевості.

В останні роки проблема тероризму все більше і більше набуває глобального характеру. В зв'язку з цим виникла необхідність міжнародної співпраці в протистоянні тероризму і визначення завдань, що стоять перед практичними і науковими працівниками, котрі повинні їх вирішити.

Після Другої світової війни значно зросло міжнародне співробітництво в боротьбі з тероризмом. Був прийнятий цілий ряд документів, які регламентували діяльність у цій сфері. Серед них Конвенція про злочини і деякі інші акти, які скоюють на борту повітряних суден (1963), Конвенція з боротьби з незаконним захопленням повітряних суден (1970), Конвенція з боротьби з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (1971), Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом (1973), Міжнародна конвенція з боротьби з захопленням заручників (1979), Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980), Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (1988), Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розміщених на континентальному шельфі (1988) та багато інших.

Сучасна система багатосторонньої співпраці у боротьбі з тероризмом склалася переважно за останні три десятиліття.

Визнаючи зростаючу загрозу тероризму, Генеральна асамблея ООН заснувала в 1999 році відділення із запобігання тероризму, яке розпочало свою роботу в квітні того ж року. Головним напрямом діяльності відділення є дослідження і технічна співпраця, а також взаємодія у сприянні активізації міжнародного співробітництва в попередженні тероризму.

Зростання терористичної загрози, що організаційно набуває риси своєрідного "терористичного Інтернаціоналу", створює серйозну загрозу як стабільності в окремих країнах і регіонах, так і міжнародній спільноті в цілому. Трагічні події 11 вересня 2001 року в США, наступні провокації з боку міжнародних терористів, зокрема що стосуються розповсюдження спор сибірської язви, засвідчили, що в боротьбі з цим злом не можна втрачати ні хвилини. Інакше тероризм — чума XXI століття — здатний серйозно підірвати всю систему міжнародних відносин, що склалася.

Особливе місце в боротьбі світового співтовариства з тероризмом займає їнтерпол. Основне значення контактів і зустрічей в межах організації експерти вбачають в можливості налагодження особистих відносин між представниками антитерористичних підрозділів, створенні атмосфери взаємної довіри, що дозволяє неформально вирішувати на двосторонній основі ряд складних оперативних питань, у тому числі термінового характеру.

Тероризм, як будь-який інший рух, в сучасних умовах