Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної та адміністративно-територіальної реформи

Уже в середині 90-х років XX ст. стало очевидним, що сформована ще в СРСР система адміністративно-територіального устрою України не дозволяє сформувати такі територіальні громади, які б володіли достатніми матеріальними, фінансовими ресурсами, територією та об'єктами соціальної інфраструктури, необхідними для ефективного виконання завдань та повноважень місцевого самоврядування, делегованих повноважень. Саме тому у 1997 році Указом Президента України були затверджені концепція та заходи здійснення адміністративної реформи. Однак, незважаючи на розробку протягом наступних років багатьох концептуальних документів, законопроектів, часткове реформування центральних органів виконавчої влади, на територіальному рівні декларовані зміни у напрямку децентралізації майже не відбулися.

Як відомо, 8 грудня 2004 р. в умовах політичної кризи, яка виникла в ході виборів Президента України, Верховною Радою України у контексті прийняття рішення про проведення політичної реформи була схвалена постанова "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України". Відповідно до неї, після розгляду Конституційним Судом і повторного голосування у парламенті, удію повинен вступити законопроект 3207-1.

За цим документом, у Конституцію України вносяться зміни, що дозволять узгодити її норми з Європейською хартією місцевого самоврядування, зокрема щодо утворення виконавчих органів районних та обласних рад, зміцнення матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування для надання якісних адміністративних та громадських послуг населенню.

Водночас, після завершення президентської кампанії у 2005 році новим складом уряду було декларовано потребу проведення адміністративно-територіальної реформи, зокрема:

1) здійснення адміністративної реформи на місцевому та регіональному рівнях організації влади, а саме:—

розмежування функцій і повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також між органами місцевого самоврядування різних рівнів;—

вдосконалення статусу органів місцевого самоврядування регіонального рівня, місцевих державних адміністрацій.

2) здійснення реформи адміністративно-територіального устрою, а саме:—

вдосконалення системи адміністративно-територіального устрою;—

визначення статусу адміністративно-територіальних одиниць первинного рівня та критеріїв забезпечення їх дієздатності та самоврядності;—

визначення кордонів адміністративно-територіальних одиниць.

У квітні 2005 року віце-прем'єром з питань адміністративно-територіальної реформи Р. Безсмертним був репрезентований законопроект "Про територіальний устрій України", в основі якого лежить трирівнева модель адміністративно-територіальної реформи. Заплановано було запровадити такі рівні адміністративно-територіального устрою, а саме: громаду (не менше 5 тисяч жителів), район (не менше 70 тисяч жителів), регіон (не менше 750 тисяч). Також пропонувалося впровадити поняття "місто-район" (не менше 70 тисяч жителів) та "місто-регіон" (не менше 750 тисяч жителів).

Окрім того, урядовцями та неурядовими експертними колами почала здійснюватися робота щодо:

1) розробки чітких критеріїв оптимізації районного, а в перспективі — і обласного поділу України з урахуванням географічних, історичних та інших чинників;

2) відновлення повноцінного місцевого самоврядування на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях, що, зокрема, передбачатиме створення виконавчих органів обласних, районних рад, змінивши завдання та функції обласних державних адміністрацій, вилучивши з їх компетенції питання соціально-економічного та культурного розвитку відповідних територій;

8) розробки варіантів ліквідації районних державних адміністрацій, передавши їх функції та повноваження районним радам;

4) здійснення чіткого розподілу повноважень та відповідальності між різними видами та територіальними рівнями публічної влади по вертикалі, а також по горизонталі — між органами місцевого самоврядування громади, обласною, районною радою та її виконавчими органами;

б) створення необхідних організаційно-правових та матеріально-фінансових передумов формування самодостатніх громад.

Однак через недостатню опрацьованість проекту реформ та повільне просування у середовищі суспільства, урядову кризу осені 2005 року, початок виборчої кампанії до представницьких органів влади діяльність з проведення адміністративно-територіальної реформи була призупинена.

Водночас через недієвість з осені 2005 року Конституційного Суду відсутнім є його висновок щодо змісту законопроекту 3207-1, що гальмує проведення законодавчого реформування місцевого самоврядування.