Закон посилення фактору простору в людській історії. До моменту кінцевої перемоги США в холодній війні геополітичний дуалізм розвивався в раніше заданому напрямі — таласократія і телурократія вели жорстоку боротьбу за простір, посилюючись у економічному та військово-політичному плані. Ця боротьба тривала з перемінним успіхом як таласократії, так і телурократії. Починаючи з епохи великих географічних відкриттів зростав вплив таласократії. Алфред Тайєр Мехев вважав, що на морську силу націй впливали такі чинники, як географічне становище, фізична побудова, включаючи сюди природну продуктивність і клімат, розміри території, чисельність народонаселення, характер народу та уряду. Доказом переваги таласократії було створення великих колоніальних імперій, передовсім англійської. На думку А. Мехена, причина цьому "лежить головним чином в двох рисах національного характеру. По-перше, англійський колоніст невимушено і охоче поселяється на новому місці..., по-друге, він відразу й інстинктивно починає піклуватися розвитком ресурсів своєї нової країни в найширшому сенсі". Б середині XX ст. головним центром таласократії стали США, ателурократію ототожнювали з Радянським Союзом. Між двома супердержавами точилася жорстока боротьба в різних сферах, передусім в озброєнні та космосі. Достатньо пригадати "зоряні війни", щоб побачити, до яких масштабів дійшло це протистояння. З розпадом СРСР та світової системи соціалізму двополюсний світ припинив існування, призвівши до гегемонії США. З приводу цього П. Кальвокорессі висловив цікаві міркування: "З одного боку, закінчення холодної війни означало перемогу капіталізму над комунізмом і залишило капіталізм без суперника. Але, з другого — капіталізм торжествував, будучи не зовсім здоровим, а роль Сполучених Штатів у світовій капіталістичній системі з середини 70-х років ставала все більш невизначеною... Хоча, на думку громадськості, капіталізм переміг комунізм під керівництвом Америки, Сполучені Штати, очевидно, перебували в небезпечному становищі невизначеності щодо правління сучасною капіталістичною системою — як своєю власною, так і міжнародною".

Під впливом цієї події американський вчений Френсіс Фукуяма опублікував у 1989 р, резонансну статтю "Кінець історії?", в якій пророкував торжество демократії, відсутність силових методів вирішення суперечок в світі, а також збройних конфліктів. Однак виникнення конфліктних зон в колишній невинній Європі, безліч локальних війн у різних регіонах, посилення міжнародного тероризму доводило, що до цілковитого спокою ще надто далеко- Реакція на ці події знайшла своє відображення у статті, а згодом книзі американського дослідника Самуеля Гантінгтона "Зіткнення цивілізацій", в якій автор зайняв позицію, цілком протилежну тій, якої притримувався Ф. Фукуяма. Отже, для кожної геополітичної епохи були характерні свої домінуючі форми геололітичного протиборства. Приблизно до середини XX ст. основною формою вирішення державами своїх геополітичних завдань слугувало використання воєнної сили для досягнення територіальної експансії та встановлення режиму прямого (безпосереднього) контролю над ділянками території. В подальшому із зростанням промислових та інформаційних технологій, появою зброї масового знищення, глобалізацією економічних відносин відбулися диференціація геололітичного протиборства, виділення в його системі нових форм, зміна домінуючого елементу. Провідні держави все рідше звертаються до традиційних форм контролю над простором, і, як наслідок, пряма військова агресія з метою захоплення і утримання територій перестає вважатися ефективним засобом геополітичної експансії.

Теоретичні проблеми сучасного геололітичного протиборства ретельно проаналізував сучасний російський вчений Леонід Івашов. Воно є різноманітним за своїми формами: цивілізацій-ним, формаційним (соціально-економічним), інформаційним, військово-стратегічним (геостратегічним). Формаційне протиборство являє собою боротьбу між геополітичними суб'єктами за досягнення більш значних соціально-економічних показників, встановлення режиму міжнародного співробітництва на основі власних моделей політичного і економічного розвитку. Цивілізаційне протиборство охоплює сферу боротьби між геополітичними суб'єктами за реалізацію національних цінностей і духовних потреб суперетнічних співтовариств із врахуванням культурно-історичних і національно-релігійних традицій. Військово-стратегічний компонент глобального геопол ітичного протиборства має прямий стосунок до сфери зіткнення національних інтересів двох чи більше геополітичних суб'єктів у процесі реалізації їх намірів захистити власний суверенітет чи досягти політичних цілей з використанням військової сили. Інформаційне протиборство є сукупністю відносин інформаційного захисту та суперництва різних геополітичних суб'єктів. Незважаючи на те, що в сучасних умовах, на початку XXI ст., система міжнародних відносин зазнає значних змін, незалежні держави залишаються фундаментальними елементами міжнародної системи, і кожна з них намагається захищати свою незалежність, забезпечувати національну безпеку.

Аналізуючи дію закону посилення фактору простору в сучасних умовах, російський політолога. Дугін пропонує чотири варіанти подальшого розвитку: 1) перемога таласократії цілком відмінює цивілізацію телурократії; 2) перемога таласократії завершує цикл протистояння двох цивілізацій, але не розповсюджує свою модель на весь світ; 3) поразка телурократії — явище тимчасове, бо Євразія ще повернеться до своєї континентальної місії, але в новій формі; 4) перемога телурократії, яка переносить свою модель на всю планету (для прикладу наводяться ідеї "світової революції" та "планетарне панування Третього рейху").

Закон синтезу суші і моря — третій класичний закон геополітики. Йдеться про одне з ключових понять геополітики — "берегову зону", або "Rimland" — фрагмент таласократії чи телурократії. Хоча "берегова зона" згадувалася багатьма вченими, однак дане поняття до наукового обігу вперше ввів американський учений Ніколас Спайкмен (1893—1943). На його думку, саме "Rimland", а не "Heartland", як твердив X. Макін-дер, являє собою ключ до світового панування. Від нього надходять імпульси до простору, який іменують "Heartland", отже "той, хто домінує ним, той домінує над Євразією, тримає долі світу в своїх руках". А. Дугін називає "Rimland" "ключовою категорією", "островом і кораблем", "прикордонною зоною" тощо. Більш розвинув ідею "берегової зони" геополітик Володимир Дергачов, запропонувавши концепцію рубіжної комунікації. Йдеться про більш широке поняття контактної зони в системі "Море — Коустленд ("Rimland") — Континент ("Heartland")". Через цю "берегову зону", яка'пов'язує між со- ' бою море і сушу, відбувалися не тільки вторгнення завойовни- і ків з моря, але й різноманітні контакти — геополітичні, гео-економічні, геоекологічні, соціокультурні тощо. В. Дергачов вводить поняття МОРЕМАР — берегову зону морів і океанів — го- * ловний геополітичний плацдарм. Із поглибленням міжнародного поділу праці, тенденціями глобалізації та регіоналізму "берегова зона" стає "зоною життєвих інтересів" окремих держав. Поряд з МОРЕМАРом В. Дергачов говорить про ЕВРАМАР — важливий "двигун" духовного прогресу людства, який, на його думку, може стати бар'єром проти "морської стихії" відкритого суспільства і , вестершзації. Зрозуміло, що під "відкритим суспільством" і "вес-тернізацією" В.Дергачов має на увазі США, які постійно втручаються у внутрішні справи незалежних держав.