УДК 821.161.2'823

І.В.Приймак

Проблема українськоєврейських відносин в українській літературі кінця XIXпочатку XX ст. (на прикладі прози і. Франка та Л.Яновськоі)

У статті здійснено літературознавчий аналіз ряду оповідань Любові Яновськоїта І. Франка. Досліджується проблема українськоєврейських відносин в українській літературі кінця XIX початку XX ст. Відслідковується тенденція до поглибленого психологізму в створенні та розв 'язанні конфліктів.

Ключові слова: психологізм, реалізм, натуралізм, неореалізм.

Характерною ознакою української літераіури кінця XIX початку XX ст. є тематична поліфонія. Процес розширення і оновлення тематики особливо помітним є у прозі, яка «вторгається в усі клітини складного суспільного організму, відгукується на епохальні політичні струси й катаклізми революцію і війну, відбиває глибинні соціальні процеси села і міста, художньо досліджує прояви соціальної та індивідуальної психології нескінченної галереї типів епохи, які репрезентують усі класи, стани й суспільні прошарки» [З, с.72]. Іван Франко, наголошуючи на розвитку в літературі національних традицій, не обмежував тематичне коло лише виключно українським. Він зазначав, що «поняття літератури національної не значить ще, щоб вона була виключно шовіністична; противно, на полі літератури, думок і загалом духовного життя панує свобідна обміна» [10, с.10].

Особливого звучання в українській літературі кінця XIX початку XX ст. набуває проблема українськоєврейських відносин. У нашій статті маємо на меті розглянути, як представлена ця тема у прозовій творчості І.Я.Франка та Л.О.Яновської.

С.Єфремов, розглядаючи проблему міжнаціональних відносин, наголошував, що її коріння сягає у сиву давнину, коли «українців і євреїв «мов двох рабів» було «одним ланцюгом докупи скуто», а порвати його була несила ні одному, ні другому» [б, с.117]. Григорій Грабович у своєму дослідженні робить спроби показати, як типологія української та єврейської тематики узгоджується з процесом розвитку української літератури. Він наголошує на тому, що в українській літературі протягом тривалого періоду, якщо не брати до уваги фольклору, зокрема інтермедійХУПХЛ/ТП ст., зображення українськоєврейських взаємин обмежене, особливо, коли порівнювати з ситуацією, яка склалася в російській і польській літературах. Лише у XIX та на початку XX ст. проявилися найістотніші аспекти зазначеної проблеми. «Питання українськоєврейських взаємин, заломлене крізь призму літератури, утворює дуже специфічну і з багатьох поглядів доволі складну проблему в українській історії літератури» [2, с.220]. Протягом усього XIX ст. образ єврея в українській літературі змальовувався доволі стереотипно «критично й гостро з акцентом лише на питанні економічної експлуатації» [2, с.229]. Лише на початку XX ст. трактування єврейської теми набуло помітного розвитку. «Відкриття, що єврей може викликати співчуття як багатостраждальна людина, втілилося в низці творів, що з'явилися на зламі століть» [2, с.233].

У ряді оповідань Модеста Левицького «Щастя Пейсаха Лейдермана», «Порожнім ходом», Тимофія Бордуляка «Бідний жидок Ратиця» авторські симпатії на боці бідної, пригнобленої єврейської голоти. В оповіданні «Він іде» Коцюбинськийімпре сіоніст майстерно малює правдиву картину погрому. Грицько Григоренко в оповіданні «Євреї» надзвичайно точно показує наслідки погромів, їх вплив на мораль людини. Н.РомановичТкаченко порушує тему створення єврейського гетто («Ні еллін, ні іудей»), У своїх творах С.Васильченко («За мурами»), Н.Кибальчич («Хмаринка») виступають проти антисемітизму на побутовому рівні. Цю болючу для українського суспільства тему так чи інакше порушив І.Франко у багатьох творах.

У його оповіданнях, зокрема таких як «Гершко Гольдкремер», «Ґава і Вовкун», «Пироги з чорницями», «Яць Зелепуга» основа конфлікту лежить у площині соціальній, втім, не позбавленій психологічною тла. І.Франко писав, що «нова література на початку XX ст. побачила одну із своїх задач у психологічному аналізі соціальних явищ, у тому, сказати б як факти громадського життя відбиваються в душі й свідомості одиниці і, навпаки, як у душі тої одиниці зароджуються й виростають нові події соціальної категорії» [9, с.361]. Зображуючи галицьке суспільство у період швидкого зародження нафтопереробного промислу, письменник не обходить увагою й таку гостру проблему, як накопичення капіталу, зубожіння народних мас, нещадну експлуатацію робітників. І саме новоявлені капіталістижиди виступають у його творах лихварями. Але, як справжній майстер слова, на ці проблеми він дивився художньо. На цю особливість Франкового розуміння непростих українськоєврейських стосунків звертає увагу М.Наєнко: «те, що їй (проблемі виродження людяності І.П.) надано єврейського колориту суто хуцожній чи й випадковий штрих» [5, с.23].

В оповіданні «Ґава і Воркун» І.Франко, з'ясовуючи особливості єврейської ментальності, показує як навіть з нещасного випадку євреї вміють зробити вдалий ґешефт. Отримавши випадково від багатого дідича Трацького легке поранення ноги, Ґава за порадою товариша імітує гострий біль, і вимагає у братів Едмунда і Тоні грошової компенсації. У динамічній оповіді авторові вдається розкрити сутність психології героїв. Для цього він вводить у реалістичну оповідь образсимвол. Це орел, який «довго кружляв, шукаючи здобичі, плавав у повітрі з широко розпростертими крилами» [8, с.172]. На думку І.Денисюка, «у структурі франківського тексту поодинокі вузлові образисимволи, виконуючи роль «зв'язків ідей», є тим, чим дорогоцінні камені в механізмі годинника» [4, с. 152]. На тому, що ґешевство є невід'ємною частиною жидівського життя, наголошує! Франко в оповіданні «Пироги з чорницями», коли мати повчає свого сина: «не забувай, що ти жид, а жид мусить бути Geschaftsman, а ні то пропав» [7, с.204]. Щоправда, така «ділова хватка» часто спричиняла зубожіння українського народу. Цю проблему письменник неодноразово порушує у великій прозі: