«Борислав сміється», «Boa constructor» тощо. Не залишається осторонь цієї гострої теми і в малій прозі, де творить типові для галицької дійсності кінця XIX початку XX ст. типи і характери. Зокрема, в оповіданні «Гершко Гольдмахер» Франко показує картини народної помсти лихвареві. Хоча у творі громада карає Гершка та його прибічників, тут зовсім відсутній дух антисемітизму. Селяни мстяться Гольдмахерові не тому що він жид, а тому, що він наживав статки шляхом перепродування краденого. На противагу йому письменник зображує іншою жида Мошка, який оселився на обійсті Гершка, чесно працював і користувався повагою селян. Тому зазначимо, що переважна частина конфліктів між євреями і українцями у творах Івана Франка лежить не у національній площині, а занурена у складні соціальнополітичні й економічні реалії життя. Адже, як справедливо зауважує Роман Голод «соціальна зааншжованість, злободенна тематика, зацікавлення щоденними проблемами і турботами «маленької» людини [...], все це характерні ознаки белетристики Франка» [1, с. 18].
Соціальні акцентуації присутні при зображенні проблеми українськоєврейських відносин і у творах Л.Яновської. На тлі суспільних катаклізмів, напередодні політичних змін у державі 19051907 рр. подає письменниця цю гостру для обох народів проблему. Хоча, на відміну від Івана Франка, ці питання у її творах значною мірою переведені у моральноетичну сферу осмислення. «Порушені Л.Яновською питання на той час звучали актуально саме завдяки своїм застереженням стосовно до часу не виявлених (аж ніяк не позитивних) начал людини» [12, с.218]. У пору, коли в повітрі віяло духом антисемітизму, напередодні погромів письменниця порушує єврейське питання. Щоправда значна частина творів Л.Яновської, у яких представлено цю тему, залишилася недовершеною, у рукописах.
В «Уривках до роману» авторка описує картини єврейських погромів. При цьому вона не вдається до детальних описів, а засобами поглибленого психологізму передає всю ту розмаїту гаму почуттів, які переживає її героїня українка Таня, котра рятує жінкужидівку з дитиною і забирає їх додому. При цьому вона переживає двоякі відчуття. З одного боку вона рятує людям життя, а з другого відчуває огиду до них. Щоб більш точно передати психологічний стан героїні, авторка використовує елементи поетики натуралізму. Дівчина приводить євреїв додому і починає ретельно митися. Подрузі Тетяна зізнається:
Ти знаєш... я трохи обмивалася після його... я трохи не кинула його додолу.
Через те, що жиденя? запитала з докором Катруся.
Через те... я сама не знаю, через віщо? [17].
У романі «Гасло» Л.Яновська від суто побутового конфлікту, коли українка Ганна Архипівна відмовляє у шлюбі євреєві Якову Яковичу, переходить до постановки цієї проблеми у більш загальному, ширшому аспекті. «1905 рік був славним роком першої спроби єднання всіх народів навколо одного
прапора. До цього року мали право дорікати євреям, що вони не приймали участі в «созидании» імперії» [14]. Та події революції 1905 року не лише не розв'язали, а ще більш ускладнили національне питання. «Трагедією єврейства, як і українства, було те, що його представники, долучившись до російського соціалістичного руху, сприйнявши ідейний арсенал російських соціалістів, ставали для свого народу втраченими» [6, с. 119]. Тут думки Яновської перегукуються з творами В. Винниченка, який героїню своєї драми «Дисгармонія» ставить між вибором: залишитись в рядах партії чи, ставши свідком погромів, перейти на сторону свою народу. І хоч Ліля вибирає останнє, Винниченко не припускає відновлення українськоєврейськош питання. Такого однозначного висновку не можна зробити, ознайомившись з романом «Гасло» Л.Яновської. Герої її роману Берко, Мендель і Янкель, ведучи між собою суперечку, не знаходять спільної думки:
Що таке українці? Немічні холопище більші раби сваволі бюрократії.
Погроми наслідок не так темряви, як нашого непорозуміння, і в ньому винні насамперед євреї. Усе купували за гроші. Ні одна нація, ні один народ, опріч євреїв, не купували собі ніяких прав грішми, ні одна нація не відстоювала свого права на існування лише на силі хабаря та підкупу [14].
Надаючи проблемі українськоєврейських відносин суспільнополітичного звучання, Л.Яновська поряд з тим, робить спроби перенести її у площину загальнолюдських стосунків. У незакінченій повісті «Брати» письменниця розповідає про життя убогої єврейської родини, яка змирилася зі становищем другорядної людини і звикла до свого низькою соціального статусу. Старий крамар Янкель звик до того, що його називають жидом, «не чути того слова крамареві то все одно, що не дихати» [13]. Та хворобливо реагує на таке звертання його син Ісаак молода, освічена людина, талановитий математик. Юнака найбільше хвилює усвідомлення своєї «другорядності», його постійно турбують «думки про «жид», його «історію», його значення, його призначення, його хиби, його гарні риси, його щастя, горе то були думки, які власне і цікавили його» [13]. І коли Леся донька багатих, родовитих дідичів відповідає йому взаємністю і стає його коханкою, Ісаак посправжньому радіє, бо ця панна покохала бідного єврея. Письменниця показує, які суперечливі почуття полонять душу юнака. З одного боку він сповнений радістю першого кохання, а з другого, понівечивши долю коханої дівчини, бажає таким чином помститися усім, хто зневажає його націю. Незважаючи на те, що повість є незакінченою, і розв'язка конфлікту невідома, авторське ставлення до зазначеної проблеми можна визначити міркуваннями головного героя твору, який «переконаний, що жид має право бути жидом, як має право всякий інший бути