УДК 83.346

Г.А.Авксентьєва, Н.Л.Павлюк Гоа як засіб організації романів І.Роздобудько

Стаття присвячена детальному аналізу гри у постмодерному тексті І.Роздобудько. Увагу зосереджено на метаморфозах жіночих образів романів «Шості двері», «Ґудзик» та «Зів 'ялі квіти викидають».

Ключові слова: постмодернізм, гра, метаморфоза, архетип, психоаналіз.

Визначальною ознакою постмодернош тексту є гра, яка реалізується на різних рівнях. «Постмодерністська гра зі словами (тропи, каламбури, анаграми, літературні алюзії) та з граматичними правилами, книжками та об'єктами мистецтва рішуче уриває спробу спостерігача вичитати значення якоїсь праці й в такий спосіб вимагає, щоб він став свідомий своєї участі у творенні гри значення» [4, с.98]. На думку Т.Гундорової, персонажі сучасних хуцожніх творів «сприймають значення світу, часто тікаючи у вербальноігровий, віртуальний простір свободи, а формою вираження такого запиту стає для авторів зміна наративних масок і мовна гра два способи конструювання світу того чи того характеру» [2, с.61]. Детальніше зупинимося на такому ігровому аспекті розкриття характеру, як перевтілення. Мета нашої статті передбачає заглиблення у специфіку використання прийому метаморфози у романах І.Роздобудько.

Життя людини тісно пов'язане з природою. Стихійні сили природи своєю таємничістю завжди захоплювали людину, тому вона фантазувала, прагнучи знайти пояснення незрозумілому та надприродному. «Із символічним вшануванням предметів фізичного світу в слов'ян тісно було пов'язане вірування у перевтілення. Мабуть, наші предки вірили, що душа покійника і, навіть, жива людина може перейти у дерево, птаха чи якусь іншу істоту» [13, с.105]. Перетворення людини в об'єкти флори та фауни знайшло відображення в творах усної народної творчості. Це і перевтілення жінки на чайку, дівчини на калину чи тополю, юнака на сокола тощо. У міфології греків та римлян також часто зустрічаються перетворення, які покладені в основу відомих «Метаморфоз» Овідія.

Подальше використання прийому художньою антропоморфізму, тобто уподібненню істот, речей, дерев, квітів людині в літературних творах різних періодів має в собі фольклорноміфологічну традицію.

«Метаморфоза перетворення однієї форми образу на іншу, видозмінення тропа. Основа метаморфози придієслівний орудний відмінок, що виконує додаткову семантичну роль при предикаті, коли суб'єкт мовлення зазнає постійних перевтілень» [б, с.443]. У її сутності закодована широка інформація людинознавчого, мистецького, світоглядною характерів. Саме тому явище метаморфози досліджується в філософськокультурологічному (В.Я.Пропп, О.Ф.Лосєв), психологічному (З.Фрейд, К.Г.Юнг), лінгвістичному (О. О.Потебня, В.В.Вино градова, Є.Т.Черкасова) аспектах.

Взаємини людини та природи викликають зацікавлення письменників різних літературних напрямів. Ось, наприклад, романтики, підґрунтям творчості яких був фольклор, розуміли життя людини і природи як космічний організм в його органічній цілісності. Вони зазвичай переносили «...дії в незвичайні, фантастичні, екзотичні у прямому і переносному значенні слів умови, у світ міфу чи легенди, де поряд з людиною живуть і взаємодіють чорти, вовкулаки, відьми, русалки, домовики...» [З, с.339]. Таким чином з'являються двоїсті за своєю природою образи дівчинитополі, магеріластівки, дівчішнпташкн у творах М.Костомарова, Т.Шевченка, Марка Вовчка тощо. «Така двоїстість у літературі ХЕХХХ ст. відображає не лише зовнішні чинники, зміну так би мовити зовнішньої «оболонки» людини, за їх допомогою автори творів... підсилюють психологічну експресію, загострюють трагізм оповіді...» [10]. Показовим твором цього періоду є «Перетворення» Ф.Кафки, в основу якого покладена фантастична подія перевтілення Г.Замзи на жахливу огидну комах}'. Ніхто не замислюється над причинами незвичайної метаморфози, усе сприймається, наче життєва норма. Весь час автор наголошує на тому, що людина, опинившись у безвихідному становищі, нікому не потрібна, її цураються, від неї відвертаються найближчі. «Кафка один з тих літераторів, які змінили образ світу в очах сучасника, наочно виявивши трагічне відчуження індивідуальної свідомості від буття» [10].

Для постмодерного періоду також характерне протистояння двох світів реального і фантастичного (міфологічного), тобто використання різноманітних форм перевтілень. В більшій мірі метаморфози притаманні химерній прозі Валерія Шевчука, але загадкові перетворення використовуються і в творах І.Роздобудько, О.Забужко, С.Майер.

Одним із найпоширеніших прийомів є перевтілення людини в дерево, яке «символізувало для людей здатність знову оживати після смерті» [14]. У міфології греків та римлян часто зустрічаються такі перевтілення: Дафна перетворилася на лаврове дерево, втікаючи від Аполлона; Аттіс перетворений на сосну за зраду; Геліади перетворені на тополі з великою горя. Такий грекоримський мотив ми можемо побачити в одній з українських народних пісень, де свекруха нелюбу невістку перетворює на тополю. Аналогічне перевтілення зустрічається у відомій романтичній баладі Т. Шевченка «Тополя». Мавка у «Лісовій пісні» Лесі Українки раптом стає вербою з сухим листям та плакучим гіллям. В основу твору О.Забужко «Калинова сопілка» покладено казковий мотив, де сопілка з калини промовляє голосом вбитої дівчини.

Перетворення людини на пташку, яка є основою душі, духу, божественного прояву, духів повітря, духів мертвих, також досить поширене в українських віруваннях та художніх творах [12]. Досить пригадати всім знайомі з дитинства казки, в яких головні герої перетворюються на пташок: «Кривенька качечка», «Дикі лебеді» Г.Андерсона. Романтики також зверталися до образу пташки: перевтілення матері на ластівку в однойменній баладі М.Костомарова, неоднократна метаморфоза Хими то на ластівку, то на ворона у народному оповіданні Марка Вовчка «Чари».

Таке зацікавлення чарівною переміною образів у художніх творах у першу чергу пов'язане з тим, що прийом метаморфози допомагає письменникам глибше зазирнути в людську душу, зрозуміти її незвичайну складність, суперечливість та невичерпність. Людина для них малий всесвіт, мікрокосмос. Вони