УДК 808.899.282(4 УКР)

В.Ю.Гуменна, Р.М.Мельникова

Дитячі оповідання М.Коцюбинського і Б.Гоінченка: історикотипологічний аспект

У статті досліджується своєрідність поетики дитячих оповідань М.Коцюбинського і Б.Грінченка в історикотипологічному аспекті, зокрема їх психологізм і функціональність пейзажу та портрета.

Ключові слова:жанр, психологізм, художня деталь, сприйняття жесту, авторський коментар, поетика, характер, сюжет.

Моральноетичні вимоги І. Франка до творів українських письменників кінця XIX поч. XX ст., незважаючи на своєрідність літературних явищ і фактів, не втратили своєї актуальності і в наш час. Ці твори були адекватними епосі, реалістичними і найбільш глибоко відображали реалії тою часу, найбільш народними за глибиною свого задуму і художньою втілення. У творах багатьох українських митців наявний глибокий аналіз життєвих суперечностей, порушення етичних проблем, що виникали в практиці людського буття. В них помічаємо увагу до мікросвіту душевних переживань і настроїв, до поглибленого аналізу психології героїв.

На порубіжжі століть в українській літературі важливе місце зайняло соціальнопсихологічне оповідання. Найвидатнішими майстрами цього жанру були О.Кобилянська і О.Маковей, В.Стефаник і М.Коцюбинський, Б.Грінченко і Марко Черемшина. Але в Кобилянської незабаром основним жанром стала повість. Коцюбинський же і Стефаник серед значної групи новелістів того часу посіли провідне місце в жанрі психологічної новели. Ці письменники виступили справжніми реформаторами малої прози.

Помітне місце у творчій спадщині М.Коцюбинського і Б.Грінченка займають оповідання про дітей. Погляди обох митців на роль літератури у вихованні дітей і молоді були зумовлені їх суспільнополітичними позиціями. Вони приділяли велику увагу вихованню підростаючого покоління, зв'язували його з майбутнім свого народу. Митці вважали, що література для дітей і молоді є одним із найважливіших засобів виховання майбутнього громадянина.

Ідейноестетичні принципи обох письменників втілились у таких оповіданнях, як «Маленький грішник», «Харитя», «Ялинка», «Украла», «Дзвоник», «Сама, зовсім сама», «Екзамен» та ін. Тут ми чуємо тривожний голос.

Досліджуючи дитячі оповідання кінця XIX поч. XX ст, можна поставити в один ряд з прозою М.Коцюбинського прозу Б.Грінченка. Серйозною підставою слугує подібність типів художнього мислення: Грінченко, як і Коцюбинський, перш за все оповідач. Показово, що при звертанні до жанру оповідання обидва митці використовували одні і ті ж прийоми: функціональність пейзажного живопису і портрету та підсилення суб'єктивного начала в повістуванні (напр., «Ялинка» М.Коцюбинського і «Сестриця Галя» Б.Грінченка). Збігалися в багатьох відношеннях і теми оповідань, і герої. Однак художні системи обох письменників мали більше відмінного, ніж подібного.

Проблема психологізму одна з найважливіших у дослідженні багатогранної спадщини М.Коцюбинського і Б.Грінченка взагалі і дитячих оповідань зокрема, у вітчизняному літературознавстві порушувалася. Але в багатьох літературнокритичних працях психологізм розглядався лише принагідно. Отже, цілком закономірно при зверненні до цієї проблеми зберігається стійке відчуття її «відкритості».

І М.Коцюбинський, і Б.Грінченко у своїх дитячих оповіданнях відбирали найбільш характерне для портретного аналізу персонажів, розраховуючи на співтворчість читачів, критики (О.Білецький, Л.Іванов, ПКолесник, А.Погрібний, М.Костенко та ін.), які були одностайними у трактуванні функцій художньої деталі у творах обох митцівпортретистів. У текстах дитячих оповідань цей спосіб мислення матеріалізується в психологічних, пейзажних, інтер'єрних, портретних, речових деталях. Художні деталі у творах обох авторів виконували важливі функції, відрізнялися продуманістю і тонкістю майстерного шліфування.

Композиційне й тональне використання лаконічних психологічних деталей у дитячих оповіданнях обох письменників підпорядковане розкриттю внутрішньої безвихідності персонажів. Так, в оповіданні «Сама, зовсім сама» Б.Грінченка розповідає про сповнене драматизму життя сільської дівчини Марини, маги якої померла, а їй необхідно знайти для себе роботу. Настрій у неї гнітючий, йому відповідають чіткі психологічні деталі: «Сльози бризнули у неї з очей і полилися цівкою. Не втирала й не спиняла їх, бо не мала сили. Стомлена, змучена, вона держалась, не падала досі, а тепер одразу мов погнулася під великою вагою від тяжкого лиха і плакала, гірко плакала всіма наболілими грудьми» [2, с.266]. Аналогічну психологічну деталь помічаємо також в оповіданні М.Коцюбинського «Харитя»: «Враз Харитя почула, що сльози душать її. Зразу якось дуже жаль стало їй слабої матері, дуже заболів той пальчик, що втяла серпом, заболіли ноги,поколені стернею, згадався переляк недавній сльози, мов град, посипалися на землю, і Харитя голосно хлипаючи, заридала» [3, с.27].

Надзвичайно важливу функцію у структурі дитячих оповідань обох митців відіграють інтер'єр ні деталі, що допомагають окреслити соціальне становище персонажів та їхній психологічний стан. Так, в оповіданні Б.Грінченка «Сама, зовсім сама» читаємо: «...похмура низенька хатка з почорнілими брудними стінами закружилася Марині в очах, і дівчина чи то заснула, чито непритомна стала» [2, с.267]. Подібну інтер'єрну картину спостерігаємо в оповіданні М.Коцюбинського «Маленький грішник»: «Дмигрик ... вискочив з душної низенької хати, що по самі вікна влізла в землю» [3, с. 134].

Ні про яке запозичення тут не може бути і мови, не помічаємо і прямих перегуків. Але форма вираження духовної близькості автораоповідача, героїв і читача, що мали прямий вплив на жанрові особливості оповідань, безумовно близька.

Система контрастних і різномасштабних, динамічних деталей створює загальну метонімічну рухливу систему оповідань. Вона включає в себе і функціональність метафор. Серед них переважають відкриті та приховані уособлення (наприклад: «місяць дивився у вікно» [3, с.24]; «небо дихало на землю» [3, с.25]; «широко стелиться килим яснозеленого вівса» [3, с.26]; «ударить голосний дзвоник» [2, с.37]; «квітки всміхалися до неї своїми червоними, блакитними, жовтенькими блискучими личками»