У подальшому відбувається підсилення активності ліричних висловлювань, прямого звернення до сучасників, пристрасного відгуку на поточні події, почуття причетності. Це співвідноситься з прагненням глибоко осмислити особисто пережите, збагачене теперішнім співпереживанням з народним «ми»: «Люди давно вже вечеряли, а в Якимовій хаті й забули, який сьогодні день. Дівчатка поснули, дожидаючи вечері; старі сумували, їжа не йшла їм на думку.. Усю ніч сум літав по хаті, шарпав за серце бідних людей та не давав їм спати» [3, с.90]. Або: «...Ксеню, частіше й частіше став уявлятися мені твій коханий образ... Він виразно стоїть перед моєю душею, бо не закритий, не затертий ніяким іншим пізнішим образом... І ти довіку зостанешся в моєму серці, Ксеню, ти моя люба, моя маленька мученице!...» [2, с.69].

Як і більшість прозаїків кінцяXIX поч. XX ст., Б.Грінченко постійно використовував у своїх оповіданнях портретні характеристики персонажів. Не можна сказати, щоб портрети в оповіданнях Б.Грінченка виконували таку ж значну роль, як, скажімо, в оповіданнях М.Коцюбинського. У Б.Грінченка головну роль у характеристиці героїв відіграли їхні діалоги, вчинки, яким автор симпатизує. У структурі ж оповідань М.Коцюбинського портрети зустрічаються дуже часто. У чому ж особливості портретної майстерності М.Коцюбинського і Б.Грінченка?

Описуючи зовнішність своїх маленьких героїв, автори мали можливість постійно коментувати відображене, націлювати читача на бажане їм сприйняття пози, жесту, виразу обличчя або очей персонажа. М.Коцюбинський при відтворенні портрета персонажа використовував виражальні засоби суміжних мистецтв. Так, при змалюванні Хариті, крім скульптурних рис («дрібненькі, запечені на сонці рученята» [3, с.23], «довгі чорні вії» [З, с.23], «смугляве личенько» [3, с.23], «здорові сиві очі» [3, с. 135], «русява голівка» [3, с.135], «червоний носик» [3, с. 136], М.Коцюбинський вдається і до динамічних деталей, властивих лише психологічному літературному портрету: «Матінко моя!... кричить він... Сльози течуть йому по обличчю, серце маленьке рветься з болю, а Дмитрик біжить все далі і нічого не бачить перед собою» [3, с.140].

Отже,скульптурний портрет це лише основа, на якій утворюється щось більш рухоміше й багатогранніше.

Ще рельєфніше поєднання різних виражальних засобів у єдине художнє ціле помічаємо у портреті Василька. Спочатку відтворюється живописна основа: «Василько заблудивсь. Йому було холодно й страшно. Він заплакав. Навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та крутив снігом, а Василькові згадалась тепла... батькова хата» [3, с.88]. До цього живописного портрета, як і при описі Дмитрика, М.Коцюбинський додає низку рухливих деталей, що супроводжуються авторським коментарем: «Йому стало страшно. Враз щось зірвало Василькові шапку з голови, холодний сніг посипавсь йому на голову... Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори, серце перестало стукати в грудях» [3, с.8889].

Авторська емоційність в аналізованих оповіданнях настільки світла й зворушлива, що, не дивлячись на форму оповіді від третьої особи, М.Коцюбинський передає спосіб думок юних героїв. І коли митець описує найдрібніші деталі занять, розваг і роздумів Дмитрика, Хариті і Василька, то в цьому, безумовно, проявилася орієнтація на предметну конкретність відтворення повсякденного побуту і життя селянства в українській класиці, що поетизувала ці прозаїчні подробиці.Б.Грінченко майже не використовував суміжні види мистецтв, але коментарями до портретів користувався досить часто. Портрети в йога оповіданнях більш лаконічні і супроводжуються психологічними коментарями. Так, уже в оповіданні «Сестриця Галя» автор двічі змальовує портрет дівчинки, причому в обох випадках це супроводжується авторськими коментарями: «Тільки Галя сидячи в кутку, хоч і плакала, але тихо, силкуючись вдержувати сльози, що так і сипались з карих оченят і текли по білому схудлому видочку. А далі, мов перемігши себе, вона втерла сльози й сиділа не ворушачись, тільки її маленьке тільце здригалося раз по раз то з жалю тяжкого, то з холоду, що панував у нетопленій хаті» [2, с.274]. На відміну від М.Коцюбинського, який обмежувався короткими коментарями, Б.Грінченко інколи коментує більш розгорнуто: «Тільки Галя не спить це маленьке худеньке дівчатко з карими оченятами, ця нова мама цим дітям. Вона тихо встає і йде посеред хати. Вона ще не молилася на ніч і зараз молитися йде. І стає дівчинка навколішки, і тихо шепоче молитви, не розуміючи їх, калічачи слова, але не без краю вірячи каже їх» [2, с.273]. У цьому портреті, це легко помітити, превалює суб'єктивна авторська оцінка, під яку ніби «підганяються» окремі елементи психологічної картини.

І в М.Коцюбинського, і в Б.Грінченка маленькі діти завжди виступають рельєфними персонажами, в яких спостерігаємо повну гармонію між портретною характеристикою і внутрішнім світом. Вони виступають маленькими шукачами щастя, але, як правило, обійдені долею. Діти наділені найкращими почуттями, прагнуть бути корисними в сім'ї,швидко відгукуються на чужу біду. Лірична манера повістування ліричні відступи і роздуми підкреслюють емоційну та етичну зацікавленість у процесі дії в долі малолітніх героїв; прозаїки ніби ототожнюють себе зі своїми героями шляхом емоційної участі в їх вчинках і переживаннях.

У розмірене повістування дитячих оповідань обох письменників