УДК 021 + 027.081 Олександр АУЛІН,

заввідділу газети «Україна-Бізнес»

Дистантні форми інформаційного впливу в соціальній міфотворчості

У статті досліджуються дистантні форми впливу з використанням діючих інформаційних ресурсів як один з елементів соціальної міфотворчості в сучасних умовах.

На сьогодні соціальна міфотворчість є одним із чинників, що справляють значний вплив на формування суспільства, наслідки якого до кінця не вивчені. Серед учених, що порушували у своїх роботах цю проблему, не існує єдиної думки навіть щодо того, яку роль (позитивну або негативну) соціальна міфотворчість відіграє в житті сучасного соціуму. Межі нашого дослідження не дають можливості здійснити всебічне вивчення вищеназваного соціокультурного феномену. У зв'язку з цим у статті розглядається проблема ролі дистантних форм інформаційного впливу як основних елементів сучасної соціальної міфотворчості. У даному контексті звертає на себе увагу невідповідність між важливістю зазначеної проблеми й обмеженою кількістю досліджень, уже проведених у цьому напрямі. Також слід зазначити, що раніше необхідність вивчення дистантних форм інформаційного впливу як одного з елементів соціальної міфотворчості не була виділена у вигляді частини загальної проблеми інформаційної безпеки суспільства.

Теоретико-методологічним базисом статті є праці Р. Барта, М. Еліаде, Дж. Кемпбелла, А. Кольєва, К. Леві-Строса, О. Лосєва, Б. Маліновсь- кого, К. Юнга, О. Полисаєва, К. Флада та ін.

Складність розгляду проблеми соціальної міфотворчості полягає в тому, що до цього часу антропологи, лінгвісти, політологи, психологи, соціологи й філософи, які її вивчали, не змогли виробити навіть конвенціонального визначення міфу. Істотні відмінності в підходах і поглядах на сутність цього соціокультурного феномену наочно представлені в його визначеннях.

Так, для Дж. Кемпбелла «міф є потайним ходом, за допомогою якого невичерпні енергії космосу вливаються в культурні прояви людини» [4, 11]. У раннього К. Леві-Строса, крім його знаменитого «бріколажу», простежується думка про те, що міф - «це якась логічна побудова, що допомагає усвідомити перехід від життя до смерті» [6, 196]. По Р. Барту міф - це насамперед «форма, спосіб позначення» [1, 265]. У О. Лосєва ми знаходимо, що «міф є розгорнуте магічне ім'я» [7, 170]. Також пов'язує міф з магією Б. Малиновський: «Міф - це історичний виклад однієї з тих подій, які раз і назавжди затверджують істинність того або іншого роду магії» [8, 183]. «Міф живе в інтерпретаціях як якась неаналізована цілісність», - вважає М. Мамардашвілі [9, 82]. На думку О. Полісаєва, «міф не є ілюзією або початковою формою знань, а є світоглядом, образним уявленням про природне й культурне середовище та колективне життя певного співтовариства або історично пізніше - і людства в цілому». При цьому ідеться «про духовно-практичний спосіб засвоєння світу, на першому етапі - навіть не людиною як окремою одиницею буття, а первіснообщинним суспільством, пізніше - визначеними колективностями суспільств у їх історії» [13, 21]. На погляд О. Ранка, міф наближається до снів наяву, займаючи «серединне положення між сном наяву і свідомою інстанцією» [14, 58]. «По суті міф - це породження архетипу, тобто несвідомий символ, що вимагає психологічної інтерпретації», - відзначає в одній зі своїх робіт К. Юнг [17, 44]. За твердженням Г. Осіпова, «міфи - це псевдонаукові підстави для антигуманно! практики» [10, 9].

На відміну від міфу поняття міфотворчості зумовлює менше суперечностей серед дослідників і може бути визначено як процес створення й впровадження в суспільну свідомість соціальних міфів на користь соціуму в цілому або його окремій групі, властивий людству впродовж усієї історії його існування.

На думку Ю. Даниленко, «міфотворчість не зникає з повсякденного життя людства, а супроводжує його й надалі, продовжуючи відігравати важливу роль у регулюванні поведінки сучасної людини. І на нинішньому етапі розвитку суспільства соціальна міфотворчість є важливим елементом механізму керування людьми та впливу на свідомість» [2, 3-12]. У свою чергу Л. Зубрицька вважає, що «міфотворчість є цілеспрямованою раціональною дією, продуктом якої є міф з обміркованим задумом, ірраціональність якого пов'язана з безсвідомим сприйняттям і поширенням міфу» [3, 64]. На думку О. Полісаєва, «починаючи від первісного, усі історичні форми міфотворчості є в принципі ідентичними», завдяки тому, що «в кожній з них діє суб'єкт з типовою самосвідомістю, який, як носій певної міфологічної традиції, є зорієнтованим не на порівняння міфу та реальності - він своїми діями безпосередньо втілює міф у реальність, міфотворить». При цьому «сучасний міф не стільки творить, скільки реанімує традиційні міфічні сюжети» [13, 137-141].

Виходячи з цього, можна припустити, що сучасний міф спирається на архетипи, які містяться в класичних міфах, і перетворює їх на стереотипи поведінки представника сьогоднішнього соціуму.

З подібним твердженням не згоден К. Флад, який вважає, що «немає потреби розглядати міф як спосіб реалізації психологічних архетипів» [15, 241]. Проте якщо ми звернемося до міфотворчості марксизму як ідеологічного проекту, який зробив значний вплив на розвиток суспільства, то вслід за М. Еліаде побачимо, що «Маркс скористався одним з найвідоміших есхатологічних міфів середземноморсько-азіатського світу - міфом про справедливого героя - визвольника (у наш час це пролетаріат), страждання якого покликані змінити онтологічний статус миру» [16, 173]. І йдеться при цьому про Прометея.

Окрім проблеми наявності архетипу в міфі, дослідники розглядають також питання цінності міфотворчості для