Наприклад, Р. Барт вважає цей соціокультурний феномен негативним атрибутом буржуазного суспільства, кінцеве завдання якого, «зробити світ нерухомим; міф має вселяти й зображати такий світовий економічний порядок, де раз і назавжди встановлена ієрархія володінь» [1, 319]. На наш погляд, об'єктивнішою є позиція К. Флада, який зазначає, що «в міфотворчості немає нічого екстраординарного і нічого поганого. Міфотворчість - це абсолютно нормальний спосіб зробити політичні події зрозумілими у світлі ідеологічних вірувань» [15, 241]. Водночас соціальна міфотворчість може мати й негативні наслідки, про які згадує Г. Осіпов, говорячи про те, що «воно "роззброює" людей, породжує нові ілюзії, очікування нового дива» і несе з собою соціальну пасивність «замість підвищеної активності, такої необхідної в період великомасштабних реформ, неминуче закладає "міну" нового розчарування» [10, 9-10]. Проте, на думку А. Кольєва, за допомогою міфотворчості може бути сформований «великий національний проект», здатний вивести посттоталітарне суспільство з нинішньої кризи [5, 5]. Очевидно, суть питання полягає в тому, яка мета переслідується - благо всього соціуму або ж окремої соціальної групи.

У зв'язку з цим в умовах постіндустріального суспільства набуває особливої актуальності вивчення інформаційного впливу як одного з основних елементів соціальної міфотворчості.

У нашому дослідженні ми розглядаємо інформаційний вплив як дію за допомогою інформації, спрямовану на індивідуальну або суспільну свідомість з метою трансформації поведінкових стереотипів. Таким чином, зокрема, може здійснюватися й формування громадської думки в окремо взятій країні або регіоні світу. Якщо враховувати охоплення аудиторії й ефективність латентної дії на різні соціальні групи населення, найбільш дієвими формами інформаційного впливу є дистанційні, які здійснюються за допомогою засобів масової інформації.

Згідно з поширеними у сучасному суспільстві уявленнями, серед дистанційних форм впливу перше місце належить телебаченню.

Порівняно з іншими ЗМІ воно обслуговує найбільшу кількість користувачів інформації. Завдяки використанню аудіовізуальних каналів комунікації телебачення завдає величезного психологічного впливу на індивіда (зокрема, як споживача різної рекламної продукції у відкритій і завуальованій формі). Ідеться, зокрема, про «парасоціальну» якість телебачення, яка, на думку І. Панаріна, допомагає створювати ілюзію «присутності» і тим самим формує ставлення до цього виду ЗМІ, як до найбільш достовірного джерела інформації [11, 237]. Цьому також сприяє комплексний підхід до формування телевізійного віщання. Наприклад, напередодні будь-якої важливої політичної або культурної події можуть бути заздалегідь підготовлені інформаційно-аналітичні передачі зі спеціально підібраними учасниками, проведені опитування населення з відбором респондентів, чиї вислови збігаються з думками авторів проекту, зроблені корективи виходу до ефіру розважальних програм, трансляції футбольних матчів тощо. У результаті такого підходу, як мінімум, можна добитися підвищеної уваги до майбутньої події або зробити так, щоб вона пройшла практично непоміченою й тим самим не відклалася у свідомості аудиторії.

До недавнього часу пальму першості з телебаченням ділило радіо, проте сьогодні у зв'язку з вищеназваними причинами воно не витримує конкуренції в prime time. Унаслідок цього радіо «видавлено» у сферу обслуговування інформаційних потреб тих членів суспільства, які з деяких причин позбавлені доступу до телевізійної продукції.

Газети й журнали найчастіше розраховані на певну групу споживачів інформації. Хоча в кількісному відношенні згадану групу не можна порівнювати з телеаудиторією, довіра до отримуваної через цей канал інформації перебуває на однаковому з телебаченням рівні, у зв'язку з чим інтенсивно використовується для просування соціальних міфів.

«Наймолодшим» і таким, що найінтенсивніше розвивається, видом ЗМІ є Інтернет. «Для того щоб охопити 50-мільйонну аудиторію, радіо потрібно було 38 років, телебаченню - 13 років, Інтернету - лише чотири роки. З 1998 р. кількість інтернет-користувачів збільшилася в 10 разів. Значно розширилася сфера використання Інтернету, який перетворився з науково-дослідницького на "публічний ресурс глобального масштабу". Інтернет не лише став популярною площадкою для дебатів з політичних, соціальних питань та проблем суспільного розвитку, але й одним із найбільш розповсюджених засобів зв'язку, у тому числі для державних та комерційних структур» [12, 8].

З виникненням Інтернету з'являються нові методи ІВ, орієнтовані саме на цю технологію. Водночас стихійне розповсюдження інформації в Інтернеті підриває монополію глобальних ЗМІ на управління політичною поведінкою громадян, робить неможливою організацію блокування (замовчування) небажаної інформації. Уже втрачає актуальність відома аксиоматична приказка журналістів: «Якщо подію не показало CNN, то її не було». Відтепер про цю подію напишуть у своїх блогах інтернет-користувачі, знімуть її на фото- та відеокамери, відразу розмістять цю інформацію в Інтернеті і вона «буде» - незважаючи на мовчання CNN.

Усі вищеперераховані форми дистанційного впливу в нашій роботі були подані в певній опозиції одна до одної, проте необхідно враховувати, що сьогодні вони використовуються найчастіше комплексно. Медіа-холдинги включають, як правило, телерадіокомпанію, один або декілька друкарських ЗМІ й інтернет-ресурси. У підсумку створюється могутній інструмент інформаційного впливу, який у результаті впровадження в соціальну реальність відповідних міфів може формувати стереотипи сприйняття різних прошарків соціуму й таким чином формувати суспільну свідомість. При цьому значну роль відіграє початкова спрямованість; основна, часто прихована, мета міфів, що створюються й тиражуються, може як позитивно, так і негативно впливати на інформаційну безпеку суспільства та його подальшу долю в цілому.

Список використаної літератури

Барт, Р. Мифологии [Текст] / Р. Барт. - М. : Академический Проект, 2008. - 351 с.

Даниленко, Ю. В. Соціальна міфілогія як соціокультурний феномен (філософський аналіз) [Текст] : автореф. канд.