УДК 159.9.018+378

Юр'єва І.А., Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут"

Роль соціального інтелекту в діяльності керівника

У статті досліджено поняття "інтелект " i порівняно з поняттям "мислення ", визначено види інтелекту. Надано результати практичного дослідження ролі соціального інтелекту в діяльності керівника.

In the article the concept of "intellect" was researched and compared with "thinking" concept, types of intellect were define. Results of the practical research of an intellect's role in a leader's activity was given. Постановка проблеми. У сучасному світі проявляється великий інтерес до проблем творчого мислення, відсутності або наявності різних видів інтелекту, особливо, серед керівників організацій. Існує кілька видів інтелекту, серед яких особливе місце займає соціальний інтелект керівника. Роль соціального інтелекту в діяльності керівника, адміністративного менеджера, безсумнівно, висока й додатково зростає у зв'язку із сучасними соціально-економічними умовами в Україні. При цьому психологічні механізми соціального інтелекту вивчені недостатньо, також недостатньо вивчені особливості прояву і розвитку соціального інтелекту в процесі професійної діяльності та навчання менеджера.

Виклад основного матеріалу. Метою даного дослідження є вивчення поняття "інтелект", позиціювання поняття "інтелект" і поняття мислення, визначення видів інтелекту, а також практичне дослідження ролі соціального інтелекту в діяльності керівника, виявлення цільових орієнтацій керівника в організації. Інтелект від латинського intellectus - розуміння, пізнання, у широкому змісті - сукупність всіх пізнавальних функцій людини і сприйняття від мислення до уяви. Недостатня мотивація і досвід керівника, слабка підтримка його з боку підлеглих (групи) і напружені відносини з вищестоящим начальником мають своїм наслідком зниження впливу інтелекту керівника на ефективність його діяльності. Соціальний інтелект позиціонується як здатність правильно розуміти своє поводження і поводження інших людей. Ця здатність необхідна для ефек-тивної міжособистісної взаємодії і успішної соціальної адаптації. Соціальний інтелект реалізує пізнавальні процеси, пов'язані з відображенням людини як партнера по спілкуванню і діяльності. Рівень розвитку соціального інтелекту керівника багато в чому визначає особливості взаємодії людини в групі й формування колективу (команди).

Особливу актуальність проблема соціального інтелекту і підвищення рівня його розвитку набуває у керівників-професіоналів, що здійснюють керівництво людьми і колективом. На думку багатьох дослідників (Р.Л. Кричевський, Т. Коно, В. Зігерт, Л. Ланг, А.Л. Журавльов, А.П. Чернишов та ін.), від особистості керівника багато в чому залежить прийняття успішних управлінських рішень, ефективність управління, успіх діяльності організації. Особистісні якості керівника є найважливішим чинником оптимізації його професійної діяльності. Соціальний інтелект як психологічна характеристика особистості являє собою найважливішу складову професійно важливих якостей керівника. Із цього погляду представляється важливим вивчення його зв'язку з особистісними якостями, що дозволить виявити значення соціального інтелекту в професійній діяльності й особистісному розвитку керівника. Поняття "соціальний інтелект" уперше було використано в психології Е. Торндайком у 1920 р. при аналізі проблеми "далекоглядності у міжособистісних відносинах". Згідно Торндайку, існує три види інтелекту:

абстрактний інтелект як здатність розуміти абстрактні вербальні та математичні символи і робити з ними які- небудь дії;

конкретний інтелект як здатність розуміти речі та предмети матеріального світу і робити з ними які-небудь дії;

соціальний інтелект як здатність розуміти людей, мудро діяти у відношенні інших. Таким чином, Торндайк (Thorndike, 1920) розглядав соціальний інтелект як специфічну пізнавальну здатність, що забезпечує успішну взаємодію з людьми. Основна функція соціального інтелекту, на думку вченого, - прогнозування поводження. Г. Олпорт (Allport, 1937) описує соціальний інтелект як особливе вміння вірно судити про людей, прогнозувати їхнє поводження і забезпечувати адекватне пристосування в міжособистісних взаємодіях. Він виділяє вісім якостей, які забезпечують краще розуміння навколишніх:

Досвід. Для того, щоб добре розбиратися у людях, насамперед, необхідний життєвий досвід.

Подібність. Це вимога того, щоб людина, що намагається судити про людей, по своїй природі була схожа на ту людину, яку він хоче зрозуміти.

Інтелект. Уміння розуміти людей - це в значній мірі завдання з'ясування зв'язків між минулими і нинішніми вчинками, між експресивним поводженням і внутрішніми властивостями, між причиною і наслідком.

Глибоке розуміння себе. Сліпота і помилковість у розумінні нашої власної природи буде автоматично перенесена на наші судження про інших.

Складність. Як правило, люди не можуть глибоко зрозуміти тих, хто складніше і тонше їх самих.

Відстороненість. Людина, що залишається осторонь від подій, але уважно спостерігає за ними, зможе висловити більше коштовні судження, ніж учасник подій.

Естетичні схильності. При високому своєму розвитку естетичний склад розуму може до певного ступеня відшкодувати обмеженість досвіду, інтелекту, глибокого розуміння себе, подібності та складності.

8. Соціальний інтелект. На думку Г. Олпорта, соціальний інтелект - це "соціальний дарунок, необхідний для тонкої рівноваги в поводженні, що забезпечує гладкість у відносинах з людьми. Для того, щоб тактовно говорити, необхідно прогнозувати найбільш імовірні реакції іншої людини. Тому соціальний інтелект зв'язаний зі здатністю висловлювати швидкі, майже автоматичні, судження про людей. Разом з тим соціальний інтелект має відношення скоріше до поводження, ніж до оперування поняттями: його продукт - соціальне пристосування, а не глибина розуміння". У даному визначенні соціальний інтелект розглядається як властивість, необхідна для успішної взаємодії з людьми, що проявляється в умінні прогнозувати поводження іншої людини. Формулювання Д. Векслера (Wechsler, 1958) зводить ці різні точки зору до одного визначення соціального інтелекту, що усвідомлюється вченим як пристосованість індивіда до людського буття, тобто як