Незалежні дослідження установ фізичної культури і медицини з тривогою підтверджують той факт, що сьогодні майже 50 % школярів мають проблеми з поставою й роботою опорно- рухового апарату. На цьому фоні викликає стурбованість раннє формування в дитини комплексу неповноцінності, який має амплітуду негативних проявів від надмірної соромливості й відлюдне- ності до немотивованої агресії.

Очевидно, що методи танцювальної арт- терапії треба поширювати не тільки на осіб із клінічними фізичними й психічними вадами, а на більш широкий загал. Український вчений В. Газолишин, аналізуючи основні форми арт- терапевтичної роботи, пише про широкий спектр застосування арт-терапії: «Тепер ми можемо побачити, що арт-терапія застосовується як самостійний метод чи в поєднанні з іншими методами і як метод лікування, і як метод навчання, і як метод тренування» [2].

Великі перспективи має арт-терапія засобами музичної діяльності. Цьому сприяють такі фактори:

музика є провідним і найпоширенішим видом мистецької діяльності людини;

музична освіта має розгалужену й найбільш масову структуру навчальних закладів, які могли б стати професійною базою музичної арт-терапевтичної роботи;

музика з усіх видів мистецької діяльності має найбільшу кількість висококваліфікованих кадрів, які за певних умов (переорієнтація діяльності, перекваліфікація) могли б створити професійне товариство музикантів-психологів;

з усвідомленням суспільством значення музичної терапії для корекції психічного стану людини зростатиме попит на цей поки що мало відомий у нас напрям сучасної психології - арт-терапії.

Але проблема кадрів для роботи в галузі музичної арт-терапії ще дуже далека від позитивного результату. Сьогодні в Україні немає жодного навчального закладу, в якому готували б фахівців з музичної психології. На відміну від Заходу, не створено жодної наукової лабораторії, де б досліджувалася ця надто потрібна для суспільства і перспективна для науки проблема. Та мізерна кількість українських науковців, які захистили дисертації з музичної психології, працюють розпорошено, на власному ентузіазмі і сумлінні, без державної підтримки. (С. Науменко, О.Г. Кос- тюк, Г.О. Ільїна, І. Шаповал, А. і Н. Рубани, М. Пачупа - майже повний перелік науковців України з музичної психології). Але нагальних питань щодо впливу мистецтва на психіку людини дуже багато [1].

Треба врешті-решт визнати, що потяг людини до образотворчих, музичних і рухливо-ритмічних діянь є рівноцінно важливим для формування здорової психіки людини. На підтвердження цієї тези варто навести слова російського вченого Л.Д. Лебедєвої: «Розвиваючись на основі інтер- дисциплінарного підходу, арт-терапія запозичує прогресивні фундаментальні теорії і практичні відомості з психології, психотерапії, педагогіки, культурології, мистецтва. На сучасному етапі свого шляху до самостійності вона характеризується тенденцією до еклектики та інтеграції» [4].

Образотворча діяльність за особливостями виразних засобів, що вона використовує, залишила по собі артефакти глибокої давнини. Але ми вже ніколи не дізнаємося, коли, як і чому людина, наслідуючи спів птахів, уперше спробувала відтворити голосом музичні звуки, що віддалено нагадували мелодію. Хто першим додумався з розрізнених звуків створити якусь подібність музичного інструмента? Але безперечно і об'єктивно, що людина завжди прагнула оточувати себе музичними звуками, і музика розвивалась разом із нею. Існує теорія: якщо повністю і повселюдно перестане звучати музика, то людству загрожує деградація і божевілля.

У сучасному світі з деформованою екологією, особливо в містах-мегаполісах із великою кількістю населення, яке перевантажене електронним та технічним обладнанням, стресами і негативними емоціями людська психіка не встигає приходити в норму, поступово формуючи депресивні і невротичні стани. Люди стають вразливими до таких захворювань, як серцево-судинні, ураження дихальних шляхів, мігрені, неврози, синдром хронічної втоми тощо, які надалі можуть приводити до онкологічних захворювань. Лікарі все частіше паралельно з медикаментозним лікуванням стали застосовувати і лікування музикою.

Про цілющі властивості музики було відомо вже давно. Одним із перших, хто науково пояснив лікувальний ефект музики, був Піфагор, який стверджував, що музика відновлює в організмі людини гармонію. А давньогрецький лікар Гіппократ лікував музикою безсоння та епілепсію.

На початку ХХ ст. відомий психоневролог В.М. Бехтерєв почав вивчати вплив музики на організм людини. Музика може усувати втому й заряджати людину енергією, позитивно впливати на систему кровообігу та дихання. Академік Бех- терєв вважав, що не дарма з давніх-давен матері співають своїм малюкам, наголошуючи що «... без колискових взагалі неможливий повноцінний розвиток дитини». Вже експериментально доведено, що спеціально підібрані музичні ритми можуть позитивно впливати на роботу серця при пороктизмальній тахікардії і стабілізувати серцебиття при миготливій аритмії.

Музикотерапію поділяють на пасивну та активну. При пасивній музикотерапії пацієнтові пропонують прослухати різні музичні композиції, які відповідають стану його психічного здоров'я та етапові лікування. При активній - людина сама бере участь у виконанні музики: грає на музичних інструментах, співає, відбиває такт ногою або плескає в долоні.

Музикотерапевти відзначають, що є й «мелодії-цілителі» для певного психологічного стану або навіть захворювання. Релігійна музика дарує людям відчуття спокою та духовної просвітленості, допомагає долати або полегшувати біль. Музика композиторів-класиків допомагає долати перевтому, поліпшувати настрій, лікувати порушення сну.

Як стверджують науковці, за лікувальними властивостями найкращою є музика В.А. Моцарта. Нейробіолог Гордон Шоу після низки експериментів впевнився, що музика цього композитора мобілізує можливості людського мозку, полегшуючи його роботу, зокрема допомагає математикам та шахістам.

Такий позитивний ефект