Особливо цікавою є ідея дослідників у сфері інформаційно-психологічної безпеки, проблеми якої розглядають невід'ємно від проблем розвитку [9, с. 233-248]. Система забезпечення такого роду безпеки неможлива без визначення стратегій розвитку того чи іншого суспільства, без розробки відповідних моделей цивілізаційного розвитку, моделей розвитку культури. Саме таке поєднання може дати позитивний результат у процесі пошуку та виділення негативного інформаційно-психологічного впливу на індивідуальну, групову та масову свідомість. Однак сьогодні такому аналізу не присвячується жодних наукових досліджень.

Характерними для всіх країн пострадянського простору є трактування інформаційної безпеки в законодавстві республіки Узбекистан, у якому розглядаються і проблеми забезпечення інформаційно - психологічної безпеки. В інших законодавствах, зокрема в українському, подібного розгляду проблем безпеки не спостерігається. У законі республіки Узбекистан «Про принципи і гарантії свободи інформації», прийнятому 12 грудня 2002 р., існують три статті, що стосуються забезпечення інформаційної безпеки держави, суспільства та окремої особистості. Стаття 13 цього закону присвячена інформаційній безпеці особистості, яка забезпечується шляхом створення необхідних умов і гарантій вільного доступу до інформації, захисту таємниці приватного життя, захисту від протиправних інформаційно-психологічних впливів. Стаття 14 цього закону про інформаційну безпеку суспільства передбачає, що остання досягається шляхом забезпечення розвитку основ демократичного громадянського суспільства, свободи масової інформації, недопущення протиправного інформаційно-психологічного впливу на суспільну свідомість, маніпулювання нею, збереження і розвитку духовних, культурних та історичних цінностей суспільства, наукового та науково- технічного потенціалу країни, створення системи протидії інформаційній експансії, спрямованої на деформацію національної самосвідомості, відрив суспільства від історичних і національних традицій та звичаїв, дестабілізацію суспільно- політичної обстановки, порушення міжнаціональної та міжконфесійної згоди [6, с. 398-399].

Окрім того, у науковій літературі виділено ряд проблем, які виникають у процесі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки. Основною проблемою вважається недосконалість основ саме державної політики в цій сфері. Причини цього полягають у загальних уявленнях, які трактують процес забезпечення безпеки через укладені в суспільстві умови формування та розвитку духовної сфери людини та суспільства, через встановлені критерії моральності, суспільно допустимі стереотипи поведінки людей та механізми суспільного впливу на порушників встановлених правил. Однак саме держава повинна бути залучена до цього процесу через встановлення основ публічного права, які б змогли попередити найбільш суспільно небезпечні дії в цій сфері.

Така розмитість меж регулювання призводить до недостатньої ефективності правового захисту особистості, суспільства і держави, дискредитації влади та до відсутності достатньої уваги до створення необхідних для вирішення цих проблем суспільних інститутів. Ще однією проблемою, на якій наголошують, є недосконалість системи масової інформації, через яку і здійснюється найбільший вплив на індивідуальну, групову та масову свідомість. У даній сфері немає чітко розроблених механізмів впливу суспільства на ЗМІ, з метою захисту суспільної моральності, психічного здоров'я громадян, суспільного спокою. Відтак не формуються відкриті інформаційні ресурси, які б забезпечили людині вільний доступ до достовірної та повної інформації про події суспільного життя, діяльність органів державної влади тощо. Труднощі виникають також при оцінці шкоди, завданої психологічному здоров'ю людини через відсутність належного інструментарію щодо визначення характеристик психіки людини, динаміки її змін, виявлення причин негативних тенденцій, що важливо в процесі судового слідства за фактами неправомірних впливів на психічну сферу людини.

У нашій державі починають звертати увагу на проблеми забезпечення інформаційної безпеки. Так, Українським Центром економічних та політичних досліджень 2001 року був проведений системний аналіз ситуації у сфері інформаційної безпеки України. До основних загроз інформаційній безпеці України, зазначають експерти, можуть бути віднесені обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації, руйнування системи цінностей, духовного та фізичного здоров'я особи, суспільства, негативні зміни їх цільових настанов, маніпулювання громадською думкою з боку державної влади, фінансово- політичних кіл, низький рівень інтегрованості України у світовий інформаційний простір тощо [1, с. 29].

Ситуація в нашій державі змінилась упродовж останніх років, проте існує ще багато проблем, які потребують свого нагального вирішення, передусім у сфері інформаційної та інформаційно- психологічної безпеки. Нині особливої гостроти набуває проблема нормативного-правового забезпечення інформаційно-психологічної безпеки. Вчені стверджують, що з-поміж першочергових заходів, яких необхідно вжити для усунення чи нейтралізації загроз інформаційній безпеці, є ухвалення закону «Про психологічний захист населення» для регулювання негативного впливу на психологічне здоров'я людини [4, с. 63]. Таку ж рекомендацію дають й інші дослідники, які вважають нагальною потребою створення служби психологічної гігієни, яка б могла контролювати якість як політичної, так і будь- якої іншої реклами. Ця служба мала б складатися з досвідчених експертів (професійних психологів), наділених повноваженнями забороняти цілком або ж частково рекламні кампанії, здатні зомбувати людину. Такі заходи спрямовані на забезпечення психологічного здоров'я нації. Водночас дана служба не повинна бути інститутом цензури, котрий з ідеологічних міркувань просіюватиме інформацію для широкого загалу. Її основною функцією має бути забезпечення реалізації права людини на свідомий вибір [2, с. 56-59].

На наш погляд, особливої ваги набуває реальне втілення розробленої експертами УЦЕПД Концепції (основи державної політики) інформаційної безпеки України. Дана Концепція повинна стати основою для формування та реалізації державної інформаційної політики, для підготовки пропозицій щодо вдосконалення правового, організаційного, фінансового, науково- технічного та іншого забезпечення інформаційної безпеки України, для розробки цільових програм розвитку інформаційної сфери, захисту її