ОСОБЛИВОСТІ МИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТ

План

1. Індивідуальні особливості мислення

2. Мислення та інтелект

3. Література

Індивідуальні особливості мислення

Кожна людина мислить неповторно. Алгоритм її мислення індиві-дуальний. Тому говорять про індивідуальні особливості мислення, а саме:*

Самостійність мислення, яку характеризує вміння людини ставити нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей. Людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пі-знання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи розв'язання пі-знавальних та інших проблем;*

Критичність мислення, яка виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляючи цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює свої думки, ретельно пе-ревіряє рішення, зважає на всі аргументи, виявляючи тим самим само-критичне ставлення до своїх дій. Критичність мислення великою мірою залежить від життєвого досвіду людини, багатства та глибини її знань;*

Гнучкість мислення, що виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залеж-ності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв'язку аналогічних завдань. Гнучкість мислення виявляється в готовності шви-дко переключатися з одного способу розв'язку завдань на інший, зміню-вати тактику і стратегію їх розв'язку, знаходити нові нестандартні способи дій за змінених умов;*

Глибина мислення, яка виявляється в умінні проникати в сут-ність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашару-ванням неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які в простих, добре відомих фактах уміють помічати протиріччя й на цій підставі розкривати закономірності природи та суспільного життя;*

Широта мислення, що виявляється в здатності охопити ши-роке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та прак-тики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтеле-ктуальної різнобічності;*

Послідовність мислення, яка виявляється в умінні дотримува-тися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обгрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка точно дотримується теми міркування, не відхиляється від неї, не перестрибує з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовного мислення харак-терне дотримання певних принципів розгляду питання, зрозумілість плану, відсутність протиріч і логічних помилок в аргументації думки, до-казовість та об'єктивність у зроблених висновках;*

Швидкість мислення - це здатність оперативно розібратися в складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення і прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості мисленнє-вих навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових про-цесів.

Усі властивості мислення людини формуються і розвиваються в діяльності. Змістовна й відповідним чином організована діяльність сприяє всебічному розвиткові цінних властивостей мислення особистості.

Мислення та інтелект

Мислення та інтелект - близькі терміни. Ми кажемо "розу-мна людина", позначаючи цим індивідуальні особливості інтелекту. Ми можемо також сказати, що розум дитини з віком розвивається. Таким чи-ном означуємо проблематику розвитку інтелекту.

Терміну "мислення" ми можемо назвати як відповідник у нашій по-всякденній мові слово "обмірковування" або (менш нормативно, але, мо-жливо, точніше) "думання". Слово "розум" виражає властивість, здат-ність. Обмірковування - це процес. Розв'язуючи завдання, ми думаємо, а не "обмірковуємо" - тут сфера психології мислення, а не інтелекту. Отже, обидва терміни виражають різні аспекти того самого явища. Інтелектуа-льна людина - це та, яка здатна до здійснення процесів мислення. Інте-лект - здатність до мислення. Мислення - процес, у якому реалізується інтелект.

ІНТЕЛЕКТ — це певний ступінь здатності людини розв'язувати завдання (проблеми відповідної складності.

З цих позицій можна вести мову про рівень розвитку інтелекту. Він, за логікою, може бути низьким, середнім і високим (або початковим, ни-зьким, середнім, досить високим і високим).

Мислення й інтелект віддавна вважають найважливішими і відміт-ними рисами людини. Недарма для визначення виду сучасної людини ви-користовують термін "homo sapiens" - людина розумна. Той же, хто втра-тив розум, здається нам скаліченим у самій людській суті.

Виникає ще одне, на наш погляд, важливе питання: чи однаково виявляється інтелект у різних аспектах життєдіяльності? Як свідчать до-слідження - ні. Особистість може значно вирізнятися інтелектом у якійсь галузі, наприклад, науці (фізиці) і бути зовсім безпорадною у життєвих ситуаціях. Це спостерігалось під час переходу від соціалістичної до ринко-вої економіки після розпаду Радянського Союзу. Крім цього, вона може успішно розв'язувати складні проблеми в галузі, наприклад механіки, і бути зовсім нездатною керувати науковим колективом чи приймати еле-ментарні рішення в галузі фінансів. Тому доцільно говорити про інте-лект науковий, професійний, життєвий, сімейний, загальний, управлін-ський, політичний, соціальний тощо.

Французький дослідник Ж. Піаже користується поняттям "інтелект", а не "мислення". Коли ж він каже про "психологію мислення", то має на увазі лише певне трактування мислення, головним чином те, яке представлено в працях представників Вюрцбурзької школи, до якої він ставився критично. Даючи визначення інтелекту, Піаже розглядає такі його трактування, як "психічна адаптація до нових умов" (Е. Клапаред, В. Штерн), як "акт раптового розуміння" (К. Бюлер, В. Келер).

Сам Ж. Піаже визначає інтелект як "прогресуючу зворотність мобільних психічних структур", вважає, що "інтелект є станом рівноваги, до якого тяжіють усі послідовно розташовані адаптації сенсомоторного і когнітивного порядку, так само як і всі асимілятивні й акомодуючі взаємодії організму із середовищем".

Теорія Ж. Піаже містить два основні компоненти: висновки про фу-нкції інтелекту і висновки про стадії розвитку інтелекту.

У найзагальнішому вигляді інтелект розуміють як подальший роз-виток деяких фундаментальних біологічних характеристик, невіддільних від життя. Виокремлено такі характеристики інтелекту: організація і пристосування (адаптація). Адаптація, у свою чергу, містить у собі два взаємозалежних процеси, названих асиміляцією й акомодацією.

Організація й адаптація - це основні функції інтелекту, або функціональні інваріанти. Інваріантні характеристики автор розглядає як властивості біологічного функціонування загалом. Організованість інтеле-ктуальної діяльності означає, що в кожній інтелектуальній активності суб'єкта можна вичленувати щось ціле і щось таке, що входить у це ціле як елемент із їхніми зв'язками. Зміст терміна "асиміляція" зводиться до під-креслення відтворення суб'єктом під час його пізнавальної активності де-яких характеристик пізнаваного об'єкта.

Акомодація — це процес пристосування самого суб'єкта, який пі-знає, до різноманітних вимог, висунутих об'єктивним світом. Відбувається не лише відтворення індивідом окремих і цілісних характеристик пізна-ваного об'єкта, а й сам суб'єкт змінюється в процесі пізнавальної активно-сті. Той пізнавальний досвід, який окрема людина накопичує до певного періоду, Ж. Піаже називає пізнавальною структурою.

Одна з особливостей функціонування людського інтелекту полягає в тому, що не будь-який зміст, одержуваний із зовнішнього світу, можна за-своїти (асимілювати), а лише той, що хоча б приблизно відповідає внут-рішнім структурам індивіда. В описі функціонування інтелекту Піаже ви-користовує термін "схема". Схема - це пізнавальна структура, що нале-жить до класу подібних дій, які мають визначену послідовність, що стано-вить собою міцне взаємозалежне ціле, в якому складові його акти поведі-нки тісно взаємодіють між собою. У понятті "схема" знаходить подальшу конкретизацію ідея Ж. Піаже про організовану природу інтелекту. До ос-новних понять у теорії Ж. Піаже належить "рівновага". Йдеться про рів-новагу між асиміляцією й акомодацією. Два типи функціонування інтеле-кту утворюють стан збалансованого і незбалансованого урівноваженого стану.

Вчення про стадії розвитку інтелекту, яким присвячено більшість досліджень, містить у собі виокремлення чотирьох стадій такого розвитку: а) сенсомоторний інтелект (від о до 2 років); б) доопераціональне мислення (від 2 до 7-8 років); в) період конкретних операцій (від 7-8 до и-12 років); г) період формальних операцій.

Розвиток інтелекту починається до оволодіння мовою. Один із пер-ших виявів інтелектуальної активності дитини полягає у простежуванні майбутніх результатів руху (як елементарні форми пересування). Станов-лення елементарних цілеспрямованих рухових актів - це становлення ге-нетично вихідних форм інтелекту. Основна ознака конкретних операцій (наприклад, класифікація) - прив'язаність до предметів. Формальні опе-рації ніби відірвані від предметів.

Розвинутий інтелект автор розглядає як систему операцій. Операція - це внутрішня дія, котра відбулася внаслідок предметних дій. На відміну від останніх, операція є скороченою дією, вона відбувається не з реаль-ними предметами, а з образами, символами, знаками, організованих у пе-вну систему, в якій операції врівноважуються завдяки властивості зворотності (йдеться про наявність симетричної і протилежної їй операції, що, ґрунтуючись на результатах першої, відновлює первісну ситуацію або вихідне положення).

Розвиток дитячого мислення дослідник розуміє як зміну описаних вище стадій. Послідовність стадій виражає внутрішню закономірність розвитку. Стадії "прив'язані" до певного віку, хоча й неоднозначно. Навчання може пришвидшувати чи сповільнювати процеси розвитку.

Концепція Ж. Піаже - це одна з найбільш розроблених і впливових концепцій. Привабливими аспектами цієї концепції є генетичний підхід при розв'язанні загально-психологічних проблем, виокремлення конкретних стадій розвитку, ретельна розробка "клінічного" методу досліджень, підкреслення того, що інтелектуальна діяльність не просто відтворює особливості деяких зовнішніх предметів, а й характеризується зміною самого суб'єкта, який пізнає. Це визначає наступні можливості пізнання нових об'єктів, прагнення