найближчого оточення. І, нарешті, це успішність дій людини — як реальна, так і уявна. Незалежно від того, чи є в основі самооцінки власні судження людини про себе або інтерпретації суджень інших людей, індивідуальні ідеали або культурно задані стандарти, вона завжди має суб'єктивний характер.
Зміст знань людини про себе і ставлення до себе з початкових етапів формування мають свій "вихід" через процес саморегулювання й самоорганізації особистістю своєї поведінки. Для цього процесу характерна специфічна активність, спрямована на співвідношення поведінки особистості з вимогами ситуації, очікуваннями інших людей, на актуалізацію психологічних резервів відповідно до особливостей ситуації спілкування, міжособистісної взаємодії. Обов'язковою рисою саморегулювання є постійне внутрішнє оцінювання перебігу акту поведінки, яке співвідноситься з прямим або передбачуваним оцінюванням його іншими людьми.
Функцію коригування дій або вербальних компонентів поведінки в саморегулюванні виконує механізм самоконтролю, що становить внутрішній звіт особистості про співвіднесеність мотиву, мети дії та її ходу. Механізм самоконтролю виявляється у готовності перевести дію в інше річище, внести в неї додаткові елементи. Це немовби спілкування всередині самої особистості - між особистістю в дії та особистістю, що планує дію з певною метою.
Література:
1. Виготшй Л.С. Избранные психологические произведения. - М.: Изд. АПН РСФРС, 1956. Абульханова-Славская К А Стратегия жизни. - М., 1991. Асмолов А.Г. Психология личности. - М.: Просвещение, 1990. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. - М., 1986.
2. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог, спеціальностей. - Львів: Край, 2005.
3. Лангмейер И, Матейчек 3. Психологическая депривация в детском возрасте. - Авиценум: мед. Изд-во Прага, 1984.
4. мартынюк Е.И. Рефлексия как способ саморегуляции и оптимизации деятельности // Деятельность: философский и психологический аспекты. - Симферополь, 1988. - С. 28-30.
5. Маслоу А. Самоактуализация личности и образования: пер. с анл. - Киев, Донецк: Ин-т психологии АПН Украины, 1994.
6. Морсанова В.И. Индивидуальный стиль саморегуляции. - М.: Наука, 1998.
7. Новинский И.И. Философ зкие проблемы биологии и дарвинизма. - М., 1959.
8. Обуховский К. Психология влечения человека. - М.: Прогресс, 1972.
9. Осницкий АК. Саморегуляция деятельности школьника и формирование активной личности. - М., 1986.
10. Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. - М.: ПЕР СЭ, 2003. Рихта Р. Научно-техническая революция и развитие человека / Вопр. филос. 1970. №2. -С. 56 - 66.
11. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / Под ред. В.А. Ядова.-Л.,1979.
12. Столин В.В. Самосознание личности. - М.: Изд-во МГУ, 1983. Фрейдмен Д., Фрейгер Р. Личность и личностный рост. - М., 1992.,