Стан страху є досить типовим для людини, особливо в екстремальних видах діяльності й за наявності несприятливих умов і незнайомої ситуації. У багатьох випадках механізм появи страху в людини є умовно-рефлекторним, у результаті випробуваного раніше болю чи якоїсь неприємної ситуації. Можливий й інстинктивний вияв страху.

Причиною страху може бути і наявність чогось загрозливого, і відсутність того, що дає безпеку (наприклад, матері для дитини).

К. Ізард поділяє причини страху на зовнішні (зовнішні процеси й події) і внутрішні (потяти і гомеостатичні процеси, тобто потреби, і когнітивні процеси, виявлення людиною небезпеки під час спогаду або передбачення). У зовнішніх причинах він виокремлює культурні детермінанти страху, що є результатом винятково вчення (наприклад, сигнал повітряної тривоги).

О.С. Зобов всі небезпеки, які спричинюють страх, поділив на три групи:*

РЕАЛЬНІ, об'єктивно загрозливі здоров'ю й благополуччю особистості;*

УЯВНІ, які об'єктивно не загрожують особистості, але вона сприймає їх як загроза добробуту;*

ПРЕСТИЖНІ, які загрожують похитнути авторитет особистості в групі.

ОЛ. Чернікова виокремлює такі форми вияву страху: острах, три-вожність, боязкість, переляк, побоювання, розгубленість, жах, панічний стан.

Острах як ситуативну емоцію вона пов'язує з певною й очікуваною небезпекою, тобто з уявленнями людини про можливі небажані й неприємні наслідки її дій або розвитку ситуації.

Емоція побоювання - це суто людська форма переживання небезпеки, яка з'являється на підставі аналізу ситуації, що виникла, зіставлення й узагальнення явищ і прогнозування ймовірності небезпеки або ступеня ризику. Це інтелектуальна емоція, "розумний страх", пов'я-заний з передбаченням небезпеки.

Знайомі страхи істотно відрізняються від так званих афективних страхів, тобто страхів реального, пережитого й виявляються людиною в експресії. До афективних страхів належать боязкість, жах, панічний стан, переляк.

Боязкість, за O.A. Черніковою, - це слабко виражена емоція страху перед новим, невідомим, невипробуваним, незвичним, котра іноді може мати ситуативний характер, але найчастіше - узагальнений. її характеризують гальмівними впливами на поведінку і дії людини, що призводить до скутості рухів і звуження обсягу уваги (вона прикута до власного внутрішнього стану і меншою мірою спрямована на зовнішню ситуацію, від чого дії стають нецілеспрямованими й безпомічними).

Жах і панічний стан автор характеризує як найінтенсивніші форми вираження страху. Людина в паніці тікає від небезпеки не тому, що в результаті гальмування кори головного мозку розгальмовується підкірка, а тому що заражається емоцією страху від інших людей, часом не розуміючи навіть самої небезпеки.

Тривожність, непевність, розгубленість, які авторка також виокремлює, не можна вважати формами страху, оскільки прямо не належать до нього.

Непевність (сумнів) - це оцінка ймовірності здійснення тієї або іншої події, коли відсутня достатня інформація, необхідна для прогно-зування. Непевність у своїх силах може спричинити й побоювання за успіх здійснюваної діяльності, але самим побоюванням і тим більше страхом не є.

Розгубленість - це інтелектуальний стан, якому властива втрата логічного зв'язку між здіснюваними або планованими діями. Порушу-ється сприйняття ситуації, аналіз й оцінка, внаслідок чого ускладнюється прийняття розумних рішень. Тому розгубленість характеризують недоцільні дії чи повна бездіяльність. Вона може супроводжувати паніку, але не є переживанням небезпеки, хоча може бути її наслідком.

Переляк. Особливою, філо- і онтогенетично першою формою страху є переляк або "несподіваний страх". Переляк, як зазначав 1.1. Сєченов, - явище інстинктивне, воно виникає у відповідь на сильний звук, який зненацька з'являється. Переляк виявляється- в трьох формах: заціпеніння, панічної втечі й безладному м'язовому порушенні. Йому притаманна короткочасність перебігу: заціпеніння швидко минає і може змінитися руховим порушенням.

Страх має внутрішнє вираження. Зовнішні вияви сильного страху описав ще Ч. Дарвін, і вони досить характерні: у людини тремтять ноги, руки, нижня щелепа, зривається голос; очі під час страху розкриті ширше, ніж у спокійному стані та ін.

Форми вияву страху. Страх, як зазначає К.К. Платонов, виявляється у двох основних формах - астенічній та стенічній. Перша виявляється в пасивно-захисних реакціях (наприклад, у заціпенінні, ступорі із загальною м'язовою напругою, тремтінні - "рефлексі удаваної смерті") і в активно-захисних реакціях - у мобілізації своїх можливостей для попередження небезпечного результату (втеча).

Розпач. Розпач, на думку К.Д. Ушинського, - це відсутність споді-вання або надії. Розпач - це стан крайньої безнадії. Конкретні причини, які можуть довести людину до розпачу, різноманітні, але всі вони повинні створити в неї враження про непереборність небезпек, які їй загрожують.

Задоволення. Найчастіше задоволення визначають як почуття (переживання) задоволення, яке відчуває той, чиї прагнення, бажання, потреби задоволені, виконано. Це психічне задоволення, яке споріднене з позитивним емоційним тоном вражень. Головне в генезі цього задоволення - досягнення мети.

Вище задоволення називають захопленням. Зворушливо-захопле-ний стан, який виявляють звичайно сентиментальні люди щодо малень-ких дітей, називають розчуленням.

Радість. Намагаючись визначити сутність радості, психологи зазнають значних труднощів.

В. Квін визначає радість як активну позитивну емоцію, яка виража-ється в гарному настрої й відчутті задоволення.

РАДІСТЬ - це сильне задоволення. Дуже сильна радість (задоволення) інколи набуває форми поведінки, котра має назву буйства.

Радість може бути наслідком творчого успіху, але зовсім не обов'язково його супроводжує. Вона виникає не лише з приводу задоволення бажання, досягнення мети, а й з приводу передбачення задоволення бажання (передчуття).

Сильну й короткочасну радість часто приймають за щастя. Звідси вирази: "щаслива мить", "птах щастя" тощо.

Проте радість може виникнути і з приводу невдачі суперника, конкурента, до якого людина відчуває ворожість, - це так звана зловтіха (злісна радість).

Література:

1. Бреслав Г.М. Эмоциональные процессы - Рига, 1984.

2. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог, спеціапьностей. - Львів: Край, 2005.

3. Василюк Ф.Е. Психология переживания. - М.: Изд-во МГУ, 1984

4. Вилюнас В.К. Основные проблемы психологической теории эмоций // Психология эмоций:

5. Тексты. -М., 1984. -С. 3-28.

6. Выготский Л.С. Учение об эмоциях// Собр. соч. Т. 4. - М., 1984. - С. 90-318. Дерябин В.С. Чувства, влечения, эмоции. - Л., 1974.

7. Джемс У. Психология / Пер. с англ. - М.: Педагогика, 1991. Додонов Б.И. В мире эмоций. - К.: Политиздат, 1987.

8. Додонов Б.И. Классификация эмоций при исследовании эмоциональной направленности

9. личности // Вопросы психологии. -1975. - № 6.

10. Додонов Б.И. Эмоция как ценность. - М., 1978.

11. Зарудная АЛ Эмоции и чувства // Психология: Учебник. - Минск, 1970.

12. Изард К. Психология эмоций. - СПб.: Питер, 2000.

13. Изард К. Эмоции человека. - М., 1980.

14. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. - СПб.: Питер, 2002.

15. Кахиани С.Н., Кахиани З.Н., Асатиани Д.З. Экспрессивность лица человека. - Тбилиси, 1978.

16. Ланге К.Г. Эмоции. Психологический этюд. - М., 1896.

17. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций / Пер. с польск. - М.: Прогресс, 1979.

18. Фресс П. Эмоции // Экспериментальная психология. - Вып. V. - М.: Прогресс, 1975. - С. 111-195.

19. Шингаров Г.Х. Эмоции и чувства как формы отражения действительности. - М., 1971.