До зовнішніх чинників належать близькість у статусному становищі того, хто заздрить, до того, кому він заздрить. Заздрісник як правило, порівнює своє становище й свої досягнення, гідність зі статусом близьких людей на соціальних сходинках.

І. Кант поділив заздрість на "чорну заздрість" (коли в того, хто заздрить, є прагнення позбавити блага іншого) і просто недоброзичли-вість. Виокремлюють й інші види заздрості. Кажуть, наприклад, про "не-злостиву" заздрість, коли людина хоче мати те, що має інший, але при цьому не відчуває до нього ворожого почуття. Як у "злостивій", так й в "незлостивій" заздрості наявне бажання того, хто заздрить, усунути нерівність.

Деякі автори виокремлюють депресивну заздрість, яка породжу-ються приниженим становищем, але пов'язана з почуттям несправед-ливості, котре виникає.

Виокремлюють і піднесену, "білу" заздрість, коли людина, заздря-чи, не відчуває до успішної людини ворожих почуттів. У цьому разі "біла заздрість" може навіть бути стимулом для змагання з іншою людиною,

Ревнощі. Ревнощі - це підозріливе ставлення людини до об'єкта обожнювання, пов'язане з болісним сумнівом у його вірності, або знан-ням про його невірність.

Ревнощі пов'язані із упевненістю, що лише він (вона) має право на кохану людину. Результатом цього є зазіхання на особисту волю коханого, деспотизм, підозрілість. Нерідкі афективні спалахи ревнощів, які можуть спричинитися до трагічних наслідків. Внаслідок ревнощів любов переходить у ненависть. Тоді людина прагне всілякими способами заподіяти страждання, образити й принизити обрану нею людину. Така ненависть часто залишається придушеною й виявляється у вигляді знущання над коханим (коханою).

Ревнощі від ущемлення самолюбства виявляються в людей із тривожно-недовірливим характером, із низькою самооцінкою, невпевнених у собі, що легко впадають у тугу й розпач, схильних перебільшувати неприємності й небезпеки. Непевність у собі, почуття власної неповноцінності змушує їх бачити суперника в кожному зустрічному. І якщо їм здасться, що партнер не виявив до них належної уваги, у їх відразу виникають сумніви, підозри щодо вірності коханої людини.

Зворотні ревнощі — результат власних тенденцій у невірності, її проекція на партнера.

Прищеплені ревнощі є результатом навіювання з боку, що "всі чоловіки (жінки) однакові", натяків із приводу невірності дружини, Яскравим прикладом такого ревнивця є Отелло, якого налаштував проти Дездемони Яго.

Задоволеність. Задоволення характеризує одноразовий і найчас-тіше короткостроковий акт (виконану роботу, гідний вчинок, задоволену потребу). Задоволеність натомість характеризують довготривалі події, діяльність.

Отже, задоволеність (або незадоволеність) є специфічним психологічним феноменом, відмінним від задоволення (незадоволення).

ЗАДОВОЛЕНІСТЬ є стійким довготривалим позитивним емоційним ставленням (установка) людини до чогось, що виникає внаслідок неодноразово пережитого задоволення в певній сфері життя й діяльності, висловлюване у формі судження. Задоволення ж можна визначити як позитивне переживання людиною її емоційної реакції на зроблені або завершені дії та вчинки, а також події.

Між задоволеністю й задоволенням існує функціональний зв'язок, але не тотожність. Задоволення - первинний феномен, а задоволеність -вторинний.

ЩАСТЯ визначають як почуття й стан повного задоволення.

Поняття "щастя" є складним, має як когнітивний, так і емоційний компоненти і відображає як оцінку свого існування, так і ставлення до себе як до щасливої чи нещасної людини.

Почуття гордості. Гордість найчастіше зараховують до негативних моральних почуттів, яке має давню традицію.

Проте таке ставлення до гордості не зовсім є виправданим. Людина може відчувати гордість як щодо особистих заслуг, досягнень, так і щодо досягнень інших людей, а також різних соціальних спільнот (колективу, міста, країни). Радше аморальним є відсутність цього почуття. У визнанні цього почуття аморальним причиною може бути не сама гордість, а спосіб її вираження - гординя, зазнайкуватість, зарозумілість, чванство, пиха.

Гордість тісно пов'язана з так званим "почуттям власної гідності", тобто з потребою людини в повазі до себе з боку інших. Однак за надмірної виразності ця потреба зумовлює появу такої особистісної особливості, яка належить до таких моральних почуттів, як марнославс-тво, самовдоволення, самозамилування.

Специфічним виявом гордості є патріотизм, тобто гордість за свою Батьківщину (країну, місто), нації у зв'язку з її соціальними й культурними досягненнями. Залежно від оцінки Батьківщини іншими патріот може відчувати різні емоції: радість, задоволення, сором, пригніченість, злість тощо.

Патріотизм може набувати й негативних виявів, переходячи у великодержавний шовінізм.

Псевдопочуття, Почуття нового означає схильність людини до введення новацій, до заміни старого на нове, більш прогресивне.

Почуття дорослості традиційно визначають як переживання ставлення до самого себе як дорослого. Появі цього почуття сприяє розвиток вторинних статевих ознак у підлітків, фізичний розвиток, відчуття наростання життєвих сил й енергії, нагромадження знань й умінь, у яких він іноді починає перевершувати дорослих, зокрема своїх батьків і вчителів фізичної культури (особливо це стосується хлопчиків). Пробудженню цього почуття сприяють і відповідальні суспільні дору-чення в школі й доручення батьків.

З появою почуття дорослості в підлітків виникає критичність стосо-вно дорослого. Однією з ознак дорослості підліток вважає своє вміння зауважувати недоліки й похибки старших, у тому числі й учителів, помилки вимови, неправильні звороти мовлення, відсутність у деяких вчителів побутових навичок, невміння відповісти на питання тощо. Критичність підлітків виражається в тому, що вони не схильні все приймати на віру, вони вимагають логічного пояснення — чому потрібно чинити так, а не інакше. Підліток, бажаючи бути дорослим, очікує й емоції, властиві дорослим, свідомо прогнозує їх (О.Г. Закаблук).

Почуття власного "Я" - це ще одне псевдопочуття, яке відображає рівень розвитку свідомості людини, усвідомлення свого існування у світі.

Почуття причетності, за К.К. Платоновим - це продукт спілкування, до структури якого входять емпатія й усвідомлена єдність загальних цілей спільної діяльності.

Вираз "почуття ліктя" означає згуртованість людей у колективі, підтримку і взаємодопомогу в спільній діяльності. Говорять також про по-чуття спільності, іронії, гумору, успіху, дисципліни, відповідальності, які теж не мають нічого спільного з дійсними почуттями.

Література:

1. Бреслав Г.М. Эмоциональные процессы - Рига, 1984.

2. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог, спеціапьностей. - Львів: Край, 2005.

3. Василюк Ф.Е. Психология переживания. - М.: Изд-во МГУ, 1984

4. Вилюнас В.К. Основные проблемы психологической теории эмоций // Психология эмоций:

5. Тексты. -М., 1984. -С. 3-28.

6. Выготский Л.С. Учение об эмоциях// Собр. соч. Т. 4. - М., 1984. - С. 90-318. Дерябин В.С. Чувства, влечения, эмоции. - Л., 1974.

7. Джемс У. Психология / Пер. с англ. - М.: Педагогика, 1991. Додонов Б.И. В мире эмоций. - К.: Политиздат, 1987.

8. Додонов Б.И. Классификация эмоций при исследовании эмоциональной направленности

9. личности // Вопросы психологии. -1975. - № 6.

10. Додонов Б.И. Эмоция как ценность. - М., 1978.

11. Зарудная АЛ Эмоции и чувства // Психология: Учебник. - Минск, 1970.

12. Изард К. Психология эмоций. - СПб.: Питер, 2000.

13. Изард К. Эмоции человека. - М., 1980.

14. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. - СПб.: Питер, 2002.

15. Кахиани С.Н., Кахиани З.Н., Асатиани Д.З. Экспрессивность лица человека. - Тбилиси, 1978.

16. Ланге К.Г. Эмоции. Психологический этюд. - М., 1896.

17. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций / Пер. с польск. - М.: Прогресс, 1979.

18. Фресс П. Эмоции // Экспериментальная психология. - Вып. V. - М.: Прогресс, 1975. - С. 111-195.

19. Шингаров Г.Х. Эмоции и чувства как формы отражения действительности. - М., 1971.