в самому собі.
Головне ж у дії— охопити почуттям гармонію (реальну або уявну — байдуже), як більш досконале. Як тільки одного разу це вдалося (наприклад, досить один раз поїхати на велосипеді, попливти - і це закарбовується миттєво і на все життя), уміння стійко зберігається і полегшує регуляцію рухів, дій - сприяє майстерності.
Розвиток психомоторики, як органа пізнання, сприяє вихованню таких творчих здатностей.
1. У психомоторній дії коріняться елементи думки дитини: діти, обмежені в цьому виді активності, відстають від ровесників і в розумовому розвитку.
2. Природа людині виділила певний період життя (від 5 до 8-10 років) для вдосконалення психомоторики ("вік грації"), коли рухи дитини набувають витонченості і чарівності, стрункості і вишуканості, відображають гармонію дитячої душі.
3. Чутливість до гармонії, її свідомий розвиток у "віці грації" закладають підвалини для розрізнення міри гармонійності будови предметів і явищ поза дитиною, сприяють використанню почуття гармонії як інструмента творчості.
Занедбання розвитку чутливості - обмеження творчих здатностей. Зрозуміло, їх можна дещо компенсувати і довести до оптимального рівня, започаткованого природою. Але ця компенсація дістається великою ціною. Для цього треба виконати величезну за обсягом і напруженістю роботу. Не кожен здатний наздогнати втрачений час цього сенситивного періоду.
4. Систематичний розвиток почуття гармонії у "віці грації"" засобами психомоторних дій з установкою на розрізнення якостей і стану гармонії рухів відкриває дитині можливість розвинути такі здатності:
а) аоцінювати досконалість гармонії і її частин, вимірювати їх якість і оцінювати той чи інший стан за еталонами, зразковими мірками, які зберігаються в пам'яті;
б) усвідомлено визначати напрям розвитку гармонії - до вершини її досконалості, випереджати уявою, почуттями та мисленням дійсність буття потенційної гармонії в предметах і явищах;
в) користуватися "шкалою станів гармонії"" і визначати засоби (розумові і психомоторні), які ведуть від прихованої в предметах і явищах існуючої гармонії; створювати механізм здатності - всім відомі задачі розв'язувати оригінальним способом.
5. Розвинута в дитинстві здібність створювати гармонійні рухи дає:
а) можливість використовувати закон переносу властивостей гармонії на інші предмети і явища;
б) можливість дитині, підлітку, юнакові на підставі уявлення про окреме - гармонію живого руху - оцінювати і створювати гармонії в сполученнях слів,
звуків, кольорів і природних речовин і виховувати в собі творця.
Ще раз нагадаємо: діти, отроки і юнаки, обмежені в психомоторній активності, відстають від своїх ровесників у розумовому та почуттєвому розвитку.
Треба добре пам'ятати: продуктом нашого живого руху є своєрідна психомоторна структура - аналог умовиводу - розумова мірка предмета, який людина опанувала; система думок. І ця розумова мірка прикладається до предмета, щоб відповідно до неї його переробити в досконалу форму. Дії над новими, невідомими предметами потребують вироблення відповідних мірок, щоб із знанням справи працювати і перетворювати звичайну працю на творчий процес.
Важливість і цінність нормальної психомоторної активності дітей полягають у тому, що вони, ще не володіючи мовою, мають можливість розвивати в собі ту ділянку мислення, яка створює судження. Це судження будується на почуттєвому матеріалі, на перетворенні його розумовими операціями і рухами в матеріалізовану цілісність.
З часом таким самим способом, але на іншому - понятійному матеріалі -дитина, а потім підліток, створюватиме мовні конструкції-умовиводи та судження. Але першу школу виучки здатності до творчості людина в дитинстві здійснює (усвідомлено або неусвідомлено) через психомоторику.
Понятійна думка теж зароджується в живому русі, але вже тоді, коли отрок або юнак навчиться користуватися словом, поняттям або символами.
Рівень розвитку психомоторики — міра наших можливостей в оволодінні простором і часом. Бо все: мислення, почуття і уява в дитини (у дорослого - так само) — починається з руху. Живий рух - єдиний засіб, який матеріалізує рухи думки, почуттів та уяви. До того ж живі наші рухи, психомоторика - головні регулятори не лише наших дій і вчинків, а й нашої енергетики.
Обмежити в людини психомоторні рухи - значить провокувати в ній прояви феномена сплутаної енергії; простіше кажучи, прирікати її на гіподинамію — хворобу нашого віку. А ліки від неї одні - живі рухи і оптимальний обсяг навантаження психомоторики.
Психомоторика - корсет тіла
Що надає людській фігурі стрункості?
Гармонійно розвинена мускулатура, яка висвічує енергію життя, красу і багатство душі, створюючи джерело зовнішньої привабливості. А що це значить для людини, говорити не треба.
Людина має бути красивою тілесно. Отже, психомоторика, статура, краса тіла стають засобом впливу на інших людей, засобом усвідомлення себе самодостатньою і впевненою в собі людиною.
Який дивовижний механізм - мірка людини, що дає змогу так точно все вимірювати і за посередництвом рухів і дій створювати шедеври духовності! Згадаймо про чутливість шевця, сталевара, механіка, спортсмена, художника, актора та ін.
Це стає можливим завдяки почуттю гармонії. Гармонії власного тіла і душі. Почуття особистого стану в кожний конкретний момент, кожний проміжок часу.
Як цей процес розуміти?
Розшифровується це просто: якщо наше тіло гармонійне- а це так! - воно обов'язково повинно породжувати гармонійні рухи. Тобто рухи, засновані на принципі гармонії, яка в формі образу живе в кожній здоровій людині.
В тому, що наше тіло побудоване природою гармонійно, не треба нікого переконувати. Але вам, певно, цікаво дізнатися про декілька фактів, що підтверджують це.
Довжина гомілки дорівнює довжині стегна.
Довжина передпліччя - довжині ступні (до речі, це було відомо ще стародавнім: "лікоть" і "стопа" були мірами довжини; не випадково ж фут як міра живе до цього часу: вони послужили не лише засобами вимірювання, а й пізнання).
Висота від перенісся до маківки голови дорівнює висоті від центру гомілкостопного суглобу до опори ногою на землю. Цей ряд можна продовжувати і далі.
У нашому тілі існують і інші ряди чисел, які відображають його природну гармонію, їх три:—
метричний ряд - 7-7-7-7-7,—
ряд чисел арифметичної прогресії- 5-10-15;—
і пропорції "золотого перерізу" (Божественна пропорція, за Леонардо да Вінчі) - 7-11-18.
Ряд Фібоначчі виражається числами- 1-1-2-3-5-8-13-21-34 і т. д. - сума двох попередніх чисел дорівнює наступному числу цього дивовижного ряду. Відношення суміжних чисел у ряді Фібоначчі дорівнює 1,618, або 0,618, коли процес або явища змінюються у зворотному порядку, зменшують інтенсивність.
Використання цих прогресій у технічних системах, в архітектурі або будівництві навряд чи кого-нсбудь здивує. Але ці ряди чисел характеризують і розміри людського тіла. На це звернули увагу ще стародавні греки, а, можливо, й шумери або єгиптяни (жезл або канон Хесіри, який жив у XXVII ст. до нашої ери (!!!), містить у собі всю систему точок "золотого перерізу").
Антична скульптура випробувала на собі вплив такого уявлення про гармонію. За її канонами створювалися шедеври класичної грецької пластики, у мертву матерію втілювалися пропорції людського тіла. Гармонія, яка так яскраво і наочно проявляється у творах мистецтва, має своє приховане об'єктивне, математичне відтворення, яке переживається людиною в формі естетичних почуттів.
З далеких часів в архітектурі, живопису, музиці "золотий переріз" довжин і інтервалів брав участь у створенні шедеврів.
Висновок: дотепер ще не можна точно сказати, що було домінуючим інструментом у творчості:
1) свідоме використання законів гармонії - і її метричного інваріанту "золотого перерізу", а також відповідні математичні розрахунки відношень розмірів предмета,
2) чи природа людських почуттів, мислення та уяви диктувала митцям свої умови, підштовхувала інтуїцію творців до пропорцій "золотого перерізу" і оптимальних рішень.
Імовірний третій варіант - використовувались обидва способи: властивості природи і міра стану тіла і душі. Художники за цими мірками (інтуїтивними або свідомо математично вирахуваними) втілювали проекти в дійсність і використовували гармонію природи для перебудови самої природи.
Якщо психомоторика дисгармонійна, розладнана або недосконала, то якість роботи механізму творчості низька, а людина в такому стані є аварійною: працюючи, припускається помилок або травмує себе.
Література
1. Айзенк Г. Проверьте ваши способности. - М.: Мир, 1972.
2. Асеев В. Г. Возрастная психология: Учеб. пособие. - Иркутск, 1989.
3. Блейхер В. М., Бурлачук Л. Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. - К.: Вища школа, 1978.
4. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.
5. Казанкова В. Г. Метод незаконченных предложений при изучении отношений личности // Вопр. психологии. - 1989. -№ 3.
6. Клименко ВВ. Психологические тесты таланта. — Харьков: Фолио, 1996.
7. Максименко С. Д. Методологічні аспекти психологи навчання // Психологія. -1988. Вил. 31.
8. Максименко С. Д. Методологічні проблеми вікової та педагогічної психології// Психологіля. - 1982. Вип. 21.
9. Максименко С. Д. Проблема метода в возрастной и педагогической психологии // Вопр. психологин. - 1989. — № 4. Максименко С. Д. Проблема метода в науке. - К.: Знание, 1982.
10. Максименко С. Д. Психолого-педагогичеекие аспекты учебного процесса в школе. - К..* Рад. школа, 1983.
11. Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. - К.: Укрвузтшграф, 1996.
12. Максименко С Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 1. Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум, 2002.
13. Максименко