Індивідуального підходу потребують усі учні, як сильніші, так і слабші. Здібні до навчання учні, як правило, легко засвоюють знання, уміння й навички, але іноді зазнаються (особливо, коли їх дуже захваляють), що негативно позначається на їх успіхах і розвитку здібностей.

Особливої уваги потребують учні, що відзначаються невисокою здатністю вчитися, відстають у навчанні. Серед невстигаючих, звичайно, виділяють такі групи: діти педагогічно занедбані; ті, що перенесли захворювання у передродовому періоді свого розвитку, при народженні чи в самому ранньому віці, що значно знизило їхню здатність учитися; діти з ослабленою, внаслідок захворювання, працездатністю та ін.

Засвоєння морально-етичних якостей, норм і правил поведінки.

Морально-етичні якості формуються протягом всього життя особистості, але їх основна частина закладається ще у дошкільному та молодшому шкільному віці. Цілком зрозуміло, що на рівні понять згадані якості ще не формуються у молодших школярів, але діти цього віку вже мають деякі уявлення, зв'язані з вічними цінностями та їх антиподами (доброта-жорстокість, чесність-нечесність тощо). Для деяких молодших школярів притаманні уявлення про національні цінності (поняття національної гідності, любов до рідної мови, національних свят і традицій тощо). В тих школах, де надається необхідна увага національним цінностям, у молодших школярів виникає пошана до державних та національних символів, до державного Гімну України. При сприятливих умовах молодші школярі одержують деякі уявлення про громадські, сімейні цінності (пошана до Закону, піклування про батьків і старших у сім'ї, гостинність тощо). Молодшим школярам притаманні і деякі цінності особистого життя (почуття гумору, життєрадісність, працьовитість, увага до власного здоров'я тощо). Проте, ці цінності не виникають стихійно, їх необхідно формувати, і, насамперед, на рівні моральності батьків та вчителів. Важливим тут є зміст підручників та дитячої літератури, рекомендованих для молодших школярів (Г. Ващенко, О. Вишневський та ін.).

Результати аналізу "читанок" для молодших школярів показує, що їх зміст в основному дає можливість для формування різноманітних моральних якостей. Так, зміст цих підручників дозволяє формувати в учнів уявлення про гуманне ставлення до людей, любов до рідного краю, рідної землі — України, а також уявлення про вірність, сміливість, героїзм тощо. Наприклад, кількість текстів, що дозволяють формувати згадані уявлення, у другому класі становить 18%, а у третьому— 21%. В останні роки, кількість текстів, що дозволяють формувати у молодших школярів уявлення про моральні якості, мас тенденції до збільшення. Рівень моральної вихованості молодших школярів багато залежить від рівня усвідомлення ними мотивів вчинків літературних персонажів (О.М. Ковальчук, О.М. Мильникова, Л.Є. Яценко).

Вивчаючи оцінювання школярами здатності до самовиховання моральних якостей, що їм імпонують, Г.О. Карпова виділила дві групи третьокласників: перша — з адекватним чи близьким до них і друга — із різко завищеними або заниженими самооцінками та оцінками взірців. Учні першої групи досить високо розуміють важливість наслідування ідеалу. Вони переживають свою невідповідність взірцю. Для третьокласників другої групи значимість ідеалу не викликає прагнення до самовдосконалення: обраний моральний взірець стає лише об'єктом захоплення.

Молодші школярі вживають терміни, зв'язані з моральними якостями але далеко не всі учні розуміють їх зміст, далеко не всі ці терміни входять у механізм регуляції поведінки. Так, 77% молодших школярів вживає термін чесність, 75% — доброта, 60%— сміливість і боягузтво, 50% — нечесність тощо. Молодші школярі схоплюють і запам'ятовують ці та інші терміни у типових ситуаціях. Але рівень розуміння цих термінів у них ще низький (О.М. Мильникова, А.І. Пилипенко, В.М. Пискун, С.М. Хорунжий).

Моральні норми правил поведінки успішно засвоюються молодшими школярами, коли учитель не тільки розкриває їх зміст, на конкретних прикладах показує, як їх треба виконувати (як вітатися з товаришами, старшими і т.п.), а й ретельно стежить за неухильним виконанням, залучає колектив до участі в контролі за дотриманням правил його членами. Успіх засвоєння учнями цього віку моральних норм і правил поведінки залежить від того, як ставиться вчитель до випадків їх невиконання і якою мірою його підтримують колектив і батьки (Л.С. Славіна).

Формування взаємовідносин, груп і колективів.

Першокласники спілкуються переважно в процесі виконання навчальних завдань або під впливом зовнішніх обставин (учні сидять за однією партою). Стосунки між дітьми в класі складаються в основному за сприяння вчителя. Учитель завжди виділяє деяких учнів у класі як зразок для інших в навчанні і поведінці, одночасно звертає увагу й на хиби в поведінці деяких учнів. Як правило, більшість першокласників відтворює в своєму ставленні до них ставлення вчителя, не досить ще усвідомлюючи критерії, з яких він виходить у своїй оцінці тих чи інших учнів. Від стилю взаємин, що складаються між учнем і вчителем залежить активність і самопочуття дитини. Характер спілкування з учителем значно впливає на формування не тільки провідної діяльності учіння, а й моральних якостей учня. На жаль, у практиці трапляється і негативний стиль роботи класовода. Він проявляється в тому, що класовод "диктує" вимоги, не стимулює ініціативу і самостійність дитини, дозволяє собі грубі, образливі характеристики дитини, проявляє нетерпимість, підвищує голос на дитину; коли у нього є любимі та нелюбимі діти. Такий класовод має сам зайнятись своїм перевихованням, пам'ятаючи, що, за умови згаданого стилю спілкування з дитиною, у неї не можна сформувати не тільки позитивного ставлення до навчання, а й позитивних моральних якостей.

Наприкінці першого року навчання в учнів може формуватися громадська думка щодо дітей, які відзначаються успішністю й дисципліною, з'являються спроби оцінити вчинки ровесників. Поступово у школярів виникають інтереси, пов'язані з позакласною роботою, з громадським життям школи, з тими взаємовідносинами, які встановлюються в шкільному колективі. Поза школою товаришують першокласники, які живуть в одному будинку чи на одній вулиці. Вони охочіше вступають у взаємини із однолітками, ніж дошкільники старшого віку. У групах, де переважають хлопчики, спостерігається більша однорідність за віковою ознакою. Дівчата-першокласниці частіше залучають у гру дітей молодшого віку. Хлопчики-першокласники шукають собі товаришів не тільки серед однокласників, а й поміж своїх сусідів. Проте групи дітей-першокласників ще не складають єдиного колективу, об'єднаного діяльністю, спрямованою на досягнення спільної мети (О.В. Киричук та ін.)

У І і особливо в III класах виникають короткочасні об'єднання, які іноді переростають у досить стійкі мікроколективи шкільного й позашкільного характеру.

Ці об'єднання відносно неформальні, з невеликою кількістю правил для їх ровесників. Структура цих груп гнучка і швидкозмінна. Але у 10—12 років ці групи набувають рис колективу і відіграють важливу роль для дитини. Тиск на дитину з боку ровесників набуває значної сили. У групі виділяються діти із хорошою пристосованістю, ентузіазмом, контактністю, а також з хорошою шкільною успішністю. При цьому діти з протилежними якостями часто ігноруються, група їх не помічає, або вони стають предметом насмішок. Особливо у несприятливих умовах у групах і колективах знаходяться діти-невротики з деякими аномальними ознаками у поведінці і порушеннями соціальних контактів. Не користуються популярністю у групі діти надзвичайно агресивні і соромливі. Останні відчувають найбільші труднощі у спілкуванні з ровесниками, що входять до групи, колективу. Становище учня III—IV класу в групі, в колективі впливає на його почуття. Почуття соціальної самотності в групі чи колективі часто призводить до негативного ставлення до ровесників, учіння і самого себе. Проте деякі з цих учнів з часом намагаються пристосуватись до вимог колективу, навіть тоді, коли вимоги групи є привабливими для дитини. Серед таких дітей виділяються деякі, яких відносять до висококомфортних дітей. Ця група дітей неоднорідна. Одні з них мають "комплекс неповноцінності", інші більш залежні від лідерів або тривожні, а ще інші — надзвичайно чутливі до думки і реплік оточуючих. Такі діти мають бути не поза увагою вчителів, батьків, шкільних психологів (Г. Крайг, К. Копитянська, Л. Скрипченко та ін.)

Тиск групи, колективу на окремих учнів може бути як позитивним (сприяти підвищенню навчальної мотивації тощо), так і негативним (куріння, антигромадські вчинки). Негативному впливові більше піддаються хлопчики у порівнянні з дівчатками.

Небажані групи не вдається "зруйнувати" простою забороною. Шляхом організації співробітництва, налагодження дружніх стосунків між дітьми можна сформувати класний колектив.

Досить часто у молодших школярів виникають почуття симпатії. Вони відзначаються нестійкістю, особливо в учнів перших і других класів. Як правило, переважна більшість хлопчиків симпатизує хлопчикам, а дівчата — дівчатам. Виявляються вони в посмішках, ласкавих поглядах, взаємодопомозі, приятелюванні тощо. У взаєминах молодших школярів часто одні діти виступають як вожаки, інші—як підлеглі. Вже у II і ІІІ класах виникають групи, очолювані учнями, які виявляють здатність підпорядковувати своїй волі інших дітей. Діти-вожаки відзначаються такими позитивними рисами, як енергійність, наполегливість, спостережливість, кмітливість, справедливість, а також хорошим фізичним розвитком. Проте дітям-вожакам бувають властиві й негативні особливості, наприклад, егоїзм, зарозумілість.

Характер дружби у дітей змінюється. В