Молодші школярі здатні оцінювати моральні якості оточуваних людей при визначенні ідеалів та людей несимпатичних їм. Проте, ця здатність більш-менш чітко проявляється в учнів переважно третіх класів. Змістовна спрямованість оцінних ставлень третьокласників, що визначають зміст їхнього ідеалу, неоднозначна. Зміст оцінок 53% третьокласників — морально-вольові та комунікативні якості: скромність, сміливість, чуйність, турбота, доброта, чесність, товариськість, працелюбство тощо. У змісті оцінних суджень 47% третьокласників поряд з моральними були фізичні, інтелектуальні та якості, що характеризують способи розваг—кмітливість, весела вдача, охайність тощо. Найціннішими вважаються третьокласниками уміння ровесників проводити дозвілля (співати, фати на музичному інструменті). Учні цього віку оцінюють і таку якість особистості, як здатність спілкуватися, знаходити спільну мову, готовність постояти за себе і захистити слабшого (Г.О. Карпова).

У межах молодшого шкільного віку змінюється зміст і якість скарг дітей один на одного. Першокласник, на якого скаржаться, здебільшого не ображається, оскільки скарги в учнів першого класу та навіть другого мають особливий зміст. Скарги першокласників є наслідком намагання дитини сумлінно П відповідально виконати класне завдання, шкільні правила поведінки. Першокласник не тільки намагається сам виконувати вимоги вчителя, а й турбується про те, щоб усі учні класу робили згідно з встановленими правилами. Під кінець II і в ІІІ класі ця форма впливу дітей один на одного змінюється, і скарги набувають іншої якості. Іноді вони набувають характеру ябед. Тому учні III класу починають сприймати скаргу на товариша як щось негативне, а учень, який тихенько поскаржився на товариша, засуджується колективом класу (Л.І. Божович).

Формування самосвідомості.

З перших днів перебування дітей у школі вчитель учить їх бути уважними, спостерігати демонстровані їм об'єкти, запам'ятовувати їх, слухати, уявляти, думати, висловлюватися, стежити за вимовою тощо. Тим самим він звертає увагу на різні сторони їх психічної діяльності, допомагає їм усвідомлювати свої психічні процеси, дії, довільно їх скеровувати, оволодівати ними, стримуватися, керувати своєю поведінкою, помічати й виправляти свої вади. У молодшому шкільному віці формується все точніше і повніше уявлення про свої фізичні і психологічні якості та якості оточуючих людей, що призводить до уточнення і ускладнення Я-образу та образів інших людей (М.Й.Боришевський, П.Р. Чамата та ін.)

У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. Третьокласники за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Таких третьокласників нараховується 30%. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У їхній поведінці зримо проступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самовиховання. Типовим для багатьох третьокласників (70%) другої групи є неадекватна оцінка себе і взірців для наслідування. Такі діти мають або занижену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. У цих третьокласників прийнятий ідеал не завжди визначає моральні вимоги до себе як особистості. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії і якості зі взірцем. ("Жодного разу не задумувалась, чому не схожа на свою подругу, думаю, що я не гірша за неї" — міркує учениця) (Г.О.Карпова).

У формуванні самооцінки, самокритики та інших проявів самосвідомості учнів важливу роль відіграють стосунки учнів у колективі. Взаємодіючи з членами колективу, школяр порівнює себе з іншими дітьми, учиться об'єктивніше оцінювати свої фізичні й розумові сили, свої якості, знаходячи критерії для об'єктивної оцінки своєї діяльності (М.Й. Боришевський, І.М.Данилюк, Г.О.Карпова та ін.).

Формуванню самосвідомості молодших школярів сприяє усвідомлення ними структури власної мовної діяльності, дальше оволодіння мовленням, зокрема читанням і письмом. У процесі засвоєння мови, зокрема граматики, об'єктами аналізу й синтезу дітей стають не тільки предмети, дії та стани, які означаються словами, а й самі ці слова як одиниці мовлення. Фізичні й психічні стани, дії та вчинки дитини відображаються в них узагальнено, у формі певних уявлень і почасти понять. Завдяки цьому і про себе саму дитина починає думати в узагальнених формах, які становлять важливу основу для формування поняття про себе на наступних етапах життя і розвитку.

Література

Давыдов В.В. Види обобщения в обучении.— М.: Педагогика, 1972.

Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості.— К.: Радянська школа, 1989.

Менчинская Н.А.. Моро М.И. Вопросы методики и обучения в начальных классах. — М.: Просвещение, 1965.

Скрипченко О.В.. Лисянська Т.М.. Скрипченко Л.О. Довідник з педагогіки і психології. Навчальний посібник для викладачів, аспірантів та студентів педагогічних навчальних закладів. — К., 2000.