Формування здібностей до наукової, технічної, художньої та інших видів творчості.

План

1. Структура творчого процесу та можливості його оігтимізації.

2. Вчитель і учень.

3. Особистість та її характер.

Будь-яка здібність передбачає виконання якоїсь діяльності, вона завжди предметна. Наявність у людини певної здібності означає здатність її виконувати певну дію, цикл дій, реалізувати певну стратегію діяння або вчинювання. Будь-яка більш чи менш специфічна діяльність потребує від особистості специфічних якостей — у такому випадку говорять про здібність (або здібності) людини. Здібність має включати в себе різноманітні психічні властивості та якості, необхідні для виконання конкретної діяльності і вимог, які вона висуває.

Здібності мають органічні, спадково закріплені передумови для їх розвитку у вигляді задатків. Люди від народження наділені різноманітними задатками, хоча спочатку помітити досить наявні відмінності складно, це стає помітним лише з часом. Проте вихідною передумовою для розвитку здібностей є саме задатки. В дійовому та пізнавальному контакті дитини з довколишнім світом, у процесі засвоєння загальнолюдського досвіду відбувається розвиток індивідуальних задатків людини і формуються її здібності —- багатоманітні

що постає в ініціації створення того чи іншого мистецького образу. Такий стан сильного емоційного піднесення, що ініціює активне переживання індивідом реальності свого існування та відображення змісту цього переживання у відповідних творчих діях, називають станом натхнення, яке, безумовно, властиве не лише художній творчості, а й іншим формам творчого діяння людини.

Мистецьке відтворення світу розуміють також як спосіб перетворення, своєрідний прийом, засіб змінювання, відображення, власне перетворення явищ світу — хай в ідеальній формі, проте такій, що може спонукати до подальшого змінювання явищ матеріального та нематеріального світу: форм свідомості, засобів соціального діяння, способів індивідуального самовизначення та самовияву. Художній образ у прямій чи опосередкованій формах може викликати зміни, здійснювати мистецькі впливи на розвиток соціальних і навіть історичних процесів.

Мистецьке відтворення світу в індивідуально-психологічному аспекті постає як реальний продуктивний спосіб пізнавально-перетворюючого діяння індивіда у світі, спосіб самовияву індивідуального "Я". Людина, для якої цей спосіб саморозвитку та самовизначення є сутнісним, рано чи пізно звертається до застосування відповідних засобів взаємодії з явищами світу: живописання, музичної творчості тощо.

Мистецтво в його естетичній формі відображає певну загальну неподільну сутність. Естетична цілісність та довершеність побудованого образу, що відтворює глибинні сили душі, втілена Краса — ідея досконалості — постають у художньому ідеалі митця, який може мати різні рівні втілення: від фрагментарного висвітлення ідеалу — до витонченої єдності образу естетичного; від прихованого, потенціально доступного змісту — до яскраво вираженого, актуального естетичного звучання; від поверхового, реально виявленого констатування змістових складових образу — до глибинної субстанціальності розкритого змісту; від констатуючих форм подання ідеалу естетичного — до "симфонічного звучання" його гармонії тощо. Той чи інший рівень творіння митця залежить від багатьох складових, до яких відносять і рівень індивідуальної майстерності митця, і його талановитість як певний синтезований вияв обдарованості у професії, і умови, в яких творить даний митець. Досить складно визначити, яким чином у поєднанні тих чи інших елементів мистецької творчості, у змістовому взаємодоповненні творчої інтуїції, творчої уяви, фантазії тощо раптом складається неповторний вияв індивідуального "Я" у певному художньому образі. Можна певною мірою формалізувати цей процес і навіть з моделювати його розгортання, проте неможливо досить певно визначити продукт даного процесу та його змістові характеристики. Причина цього — індивідуальна неповторність людської природи, що завжди багатомірна і неосяжна

та різнозмістові психологічні утворення. Здібності розвиваються на основі різних психофізіологічних процесів і функцій, психічних процесів та станів, що відображають певний сталий рівень виявлення здатності індивіда здійснити ту чи іншу діяльність.

Розрізняють загальні та спеціальні здібності індивіда. Спеціальні здібності виявляють його здатність до успішного виконання певної спеціальної діяльності; вони формуються та розвиваються у процесі підготовки до виконання цієї діяльності та у процесі самого цілеспрямованого діяння. Прийнято вважати, що спеціальні здібності формуються на основі загальних, — тих, що зумовлюють успішне виконання індивідом діяльності в цілому.

Здібності індивіда до наукової, технічної, художньої та інших видів творчості формуються відповідно до предмета та засобів виконання кожного з цих видів діяльності. Проте власне психологічний зміст процесу формування здібностей має деякі загальні риси, які необхідно враховувати при підготовці індивіда до самостійної діяльності. На думку Л.С.Кюбіу результативні навчання і творчість перебувають на рівні досвідомого, в той час як процес випробування, міркування та спілкування є свідомим. Несвідомі процеси виникають зі зламу відношень усвідомлюваних символів до їхніх змістових коренів, витоків, джерел. Символ сам по собі ніколи не може бути несвідомим, він є сполучною ланкою між дійсністю і тим, що він репрезентує у викривленому вигляді. Це викривлення може викликати в свою чергу ряд вторинних порушень і є складовою частиною невротичних рис людської натури.

Таким чином, постає проблема: як захистити свободу досвідомого процесу в навчанні взагалі і в творчості зокрема. Свобода, що розглядається тут, є свободою від деструктивних ефектів навчального процесу, надмірного прив'язування до прозаїчно свідомих реальностей і невротичних викривлень. Оптимізація творчості полягає в тому, щоб надати свободу досвідомим функціям, щоб творчий процес міг вільно оперувати між двома ригідними системами: свідомими і несвідомими процесами. В цілому теорія Л.С.Кюбі постає досить цікавою і за умови доповнення її методичними розробками може стати ефективним засобом організації навчального та творчого процесу.

Досить поширеною в психологічній науці та педагогічній практиці є підхід до формування спеціальних навичок діяння, а на основі їх — спеціальних здібностей індивіда через певні форми научіння. Научіння постає як процес спрямованого формування та "відпрацювання" тих чи інших навичок діяння індивіда в конкретних ситуаціях. Розрізняють різні форми научіння, що зумовлено як механізмом научіння, що є адекватним певній формі діяння, так і засобами здійснення научіння. Оперантне научіння побудоване на методиці активного експериментування з предметом діяльності та довколишнім середовищем з метою встановлення змістових зв'язків між елементами ситуацій та різними ситуаціями. При цьому застосовуються методи научіння: спроб та помилок, формування реакцій, спрямованого спостереження. Когнітивне научіння побудоване на формуванні навичок оцінювання елементів ситуації з урахуванням минулого досвіду та прогнозуванням можливих наслідків. Таким чином відпрацьовується спосіб прийняття рішення в ситуаціях різного когнітивного наповнення. Відповідно застосовуються такі методи научіння, як: латентне научіння, метод психомоторних навичок, метод інсайту та научіння шляхом міркувань.

В цілому формування спеціальних здібностей індивіда відбувається в декількох змістових напрямах: 1) від неусвідомлюваного виконання та мотивування творчих дій до їх змістового та процесуального усвідомлення; 2) через утворення потенціальної можливості індивіда звершити певну творчу дію до актуалізації даної можливості в реальному процесі самостійного творчого діяння; 3) від репродуктивного виконання цілісного циклу спеціалізованих дій до самостійного творчого акту самовиявлення "Я" індивіда.

Структура творчого процесу та можливості його оігтимізації.

Одна з перших спроб розкрити структуру творчого процесу належить російському інженеру П.К.Енгелъмейсру. У своїх дослідженнях він зближує психологічну структуру творчості технічної, наукової та художньої. Найповніший вираз цієї структури можна виявити саме в творчості технічній, де матеріальне втілення має вирішальне значення.

У появі кожного винаходу спостерігається триакт, що складається з бажання, знання та вміння, тобто з накресленої мети, плану досягнення цієї мети і матеріального виконання. Для позначення суб'єктивного змісту діяльності Енгельмейєр пропонує термін "еврилогія", який охоплює весь процес творчості — від першої іскри задуму до реального здійснення.

Відповідно до структури триакту визначаються ступені творчого процесу. Першою дією виступає зародження задуму — акт, в якому виявляється інтуїтивне мислення, пов'язане з відомим бажанням, стимулом (водінням). Другий етап — дискурсивне мислення: логіка, міркування та емпіричне дослідження. Із задуму, який свідчить лише про те, чого людина хоче, виробляється те, що вона може. На третьому етапі винахідник вступає у безпосередню взаємодію з матеріальними явищами світу, щоб свій план виконати реально, втілити його в дійсний продукт. Тобто будь-який винахід постає у тричленній структурі: принцип, схема (система, план) і конструкція.

П.К.Енгельмейєр пропонує такі ознаки людської творчості: 1) штучність — тобто створення культури; 2) доцільність, яка полягає у прагненні певної мети, розв'язанні якогось завдання

(користь, краса, істина та ін.); 3) раптовість, оскільки творчість відрізняється від методичного мислення, вона інтуїтивна за своєю природою; 4) цілісність — творчий продукт має ідею, а всі частини твору об'єднуються в певну цілісність.

Дуже популярною є чотиристадійна теорія, створена Г.Уоллесом. Він розмежував такі стадії творчого мислення: підготовка, визрівання, натхнення (осяяння) і перевірка істинності. На його думку, в повсякденному потоці мислення ці чотири стадії постійно перекривають одна одну, коли ми досліджуємо різні проблеми. Навіть у дослідженні однієї проблеми мозок може несвідомо виношувати який-небудь її аспект, будучи в той самий час свідомо поглиненим підготовкою або перевіркою іншого аспекта цієї проблеми.

Термін "визрівання" передбачає насамперед несвідому роботу