Психолог Е.Д.Гетчинсон на основі аналізу інтерв'ю 250 знаменитих мислителів сучасної Англії та Америки вирізняє дві основні форми розгортання творчого процесу: систематичне мислення та "творчий інсайт". У першій об'єктивність, проблема і метод чітко визначені, процес обдуманий, методичний, повільний, емоції та фрустрація мало усвідомлюються та відчуваються. Усвідомлення логічних відношень і застосування законів асоціативного мислення доходить до максимуму, а спроби і помилки мінімальні. Перша стадія схожа на останню — за своєю конструктивністю, розвитком, а також за критичністю, стриманістю, обережністю. Оригінальність тут виникає на основі прямого і свідомого використання минулого досвіду.

Якщо систематичне мислення виникає в ситуації, де плани можуть бути обдумано сформульовані, де число варіантів і гіпотез, які перевіряються, не дуже велике, інсайт трапляється при розв'язанні складних і заплутаних проблем. Він супроводжується явищами непередбаченості, фрустрації, відчуттям адекватності, завершеності, виконання. Інсайт і систематичне мислення є крайніми полюсами шкали факторів, що виражають ступінь психічної фрустрації.

Існують чотири істотні стадії у творчому інсайті: 1) стадія підготовки, або орієнтації, яка характеризується тривалим зосередженням на проблемі з оживленням минулого досвіду; 2) стадія фрустрації. Тут проблема усувається і дає місце певній діяльності. Фрустрація характеризується емоційним напруженням, неспокоєм, чуттям приниженості. Останні дослідження вказують навіть на припинення зусиль пошуку в цій стадії. Можуть з'являтися слабкі психонев-ротичні симптоми. Баланс відновлюється у творчому експресивному акті. Творець, відчуваючи виснаження, може спланувати і посилити відпочинок. Під час цього періоду існує недовільне нагадування як сигнал до праці, і тоді несподівані стимули обмежують психічне напруження і стрімко наближають наступну стадію; 3) період або момент власне інсайту. Його дуже важко або взагалі не можна передбачити. Він супроводжується потоком ідей, альтернативними навіяннями рішень та швидким успіхом. Це — інтегративний період, в якому заперечуються минулі невротичні симптоми. Здібності та реакції, які раніше були неможливими, тепер функціонують із готовністю; 4) стадія перевірки, розробки, оцінки. Тут використовуються технічні та експліцитні правила практики. Ідеї, що виникли в стані інсайту, стримуються зовнішніми ознаками реальності. Без цієї критичної здатності інсайт не може дати щось загальновизнане, значне, соціально цінне.

Іноді структуру творчого акту пов'язують із двома основними його моментами і водночас етапами: йдеться про задум та його здійснення. Специфічні риси творчості виражаються в дії, спрямованій на створення нових продуктів, що репрезентують суспільно цінну ідею. Виникнення, конкретизація та матеріалізація ідеї відбуваються з участю уяви. Ідея розвивається не сама по собі, а тією мірою, якою вона втілюється в образ, матеріалізується. Розкрити єдність чуттєвої і раціональної сторони образу, шляхи його втілення — значить зрозуміти істотні особливості творчого процесу.

Виникнення задуму образу, його ідеї має три взаємопов'язаних етапи: абстрактний задум (найбільш загальне спрямування образу, що формується), імпровізація та конкретний задум. Абстрактний задум ще не вказує на чітку спрямованість в розвиткові образу. Щоб це стало можливим, у сферу творчого процесу слід увести "будівельний матеріал" як чуттєвого, так і раціонального характеру. Творчі пошуки такого матеріалу відбуваються у формі імпровізації. Сприятливі умови для неї створюють стимулюючі питання. Встановлено, що постановка питань поліпшує Імпровізацію, особливо в тих випадках, коли вона передбачає осмислення та наочно-чуттєве уявлення елементів образу. Це пояснюється тим, що у взаємному переході чуттєвого і раціонального моментів образу, що формується (в імпровізації вони виступають у формі міркування і живописання), лежать рушійні сили фантазійного процесу.

Такий перехід — один із природних прийомів породження матеріалу імпровізації, спосіб установлення внутрішніх ЇЇ зв'язків, спосіб її конституювання. Уривчастий, стрибкоподібний характер імпровізації, поліаспектні пошуки елементів образу і зв'язків між ними — оптимальна умова продуктивності імпровізації. Коли настає виснаження фантазії в роботі над одним фрагментом образу, здійснюється стрибок до другого, третього і т.д. Потім знову відбувається повернення до попереднього, на якийсь час залишеного фрагмента, чим уточнюється його структура. Встановлення загальної ідеї спрямованості образу і кінець імпровізації свідчать про виникнення продуманого цілеспрямованого добору необхідних рис образу. Цей добір — творчо ефективний спосіб побудови образу фантазії. Перший варіант має схематичний характер, наступні — більш визначений, яскравіший. Останній, найбільш поглиблений варіант є значною мірою творчим синтезом попередніх. У цьому синтезуванні імпровізацій виникає конкретний задум. На його основі будуються творчі образи дійсності, які втілюються у творі.

Досить поширеною є також теорія бісоціації А.Кестлера. Бісоціація розуміється як спільний механізм різних видів творчості, адже всі види творчої активності мають у своїй основі загальний принцип. А певні основні принципи творчої оригінальності властиві всьому органічному світові — "від заплідненого яйця до зрілого мозку творчої індивідуальності". Логічна основа таких творчих процесів, як, приміром, діяльність гумориста, наукове відкриття, художня творчість, є спільною. Вона полягає у відкритті прихованих схожостей. Проте "емоційний клімат" різний в усіх випадках. Науковий факт емоційно нейтральний. Комічному та поетичному образам властиві емоції різного роду. Незвичне, неочікуване, несподіване поєднання самостійно існуючих, звичайно не порівнюваних подій, явищ, сутностей і було названо бісоціацією. Бісоціативний акт може стосуватись як однорівневих, однопланових, однозмістових явищ, так і явищ різної природи, різного способу існування. Термін "бісоціація" допомагає встановити різницю між шаблонним способом мислення в рамках єдиного плану (асоціація), і творчим актом, який завжди оперує більш ніж одним планом.

А.Кестлер вказує на два шляхи уникнення більш або менш автоматизованої рутини мислення та поведінки. Перший — це поринання в уявний або мрійний стан, в якому раціональне мислення припинено. Другий — це втеча від нудьги, застою, інтелектуальних утруднень та емоційних фрустрацій. Перший шлях є регресією до більш примітивних рівнів відображення дійсності, наприклад, у характері марень; другий є піднесенням до нових, більш розвинених рівнів відображення.

Поєднуючи наведені уявлення про структуру творчого процесу та послідовність розгортання творчих дій, укажемо на їхні основні характеристики: 1) творчий акт завжди є полізмістовим та енерго-містким діянням, результат якого постає у формі нового, створеного, такого, що відображає "Я" творця; 2) творчий акт виявляє не тільки "суб'єктивно новий зміст", а й "об'єктивний приріст" (М.О.Бердяев) досвіду, знання, змісту — в тій чи іншій формі існування сутнього; 3) творчий акт — це водночас процес і зміст духовного, естетичного, морального, професійного тощо зростання особистісних самовиявів "Я" індивіда. Творчий акт постає як вчинок культурно-історичного змісту, в якому відбувається поєднання конкретного, одиничного та всезагального через зіставлення, співвідношення та взаємодо-повнення індивідуального досвіду та досвіду вселюдського у пізнанні та перетворенні явищ світу.

У творчому акті людина виявляє свою власну неповторну сутність, розкриває свій дар осягати існуюче та створювати нове. Основними напрямами оптимізації творчого діяння індивіда можуть виступати: 1) організація об'єктивних умов діяння індивіда, що робить необхідним та достатнім процес його самостійної цілеспрямованої творчості; 2) психологічне та педагогічне забезпечення суб'єктивних можливостей індивіда до здійснення творчого акту; 3) проекція перспективності здійснюваного акту творення на майбутнє у житті даного індивіда, забезпечення "надситуативності" конкретного діяння, насиченості його смислом "вчинку", достеменного самовияву "Я". Забезпечення першого типу умов відносно індивіда підліткового або юнацького віку виконує суспільство та різні його інститути: сім'я, школа, позашкільні виховні заклади тощо. Другий тип умов також забезпечується відповідними соціальними інститутами відносно конкретного індивіда і передбачає Його спрямованість до саморозвитку власного "Я". Третій тип умов — власне особистісне розуміння, ініціювання, самозабезпечення свого розвитку як вільного, творчого, успішного індивіда. Проте для підлітка або юнака завжди важливою і необхідною є присутність поряд мудрого наставника, вчителя, який спрямує, надихне на шляху складному та відповідальному — шляху самовизначення особистості.

Вчитель і учень.

Відносини вчителя та учня завжди в історії світової культури визнавались як найглибинніші у процесі передання та засвоєння досвіду культурно-історичного творення, досвіду осягання часу індивідуальної та соціальної історії, досвіду бути людиною.

Вчитель пробуджує особистість у своєму учневі, його власне людяність, стаючи співтворцем її духу, торкаючись найбільш інтимних сторін самопроявів людини. Вчитель направляє свою творчу силу до найвищих світовідношень особистості, до смислостворю-ючого витоку її життя. Вплив — той психологічний механізм, через який вчитель взаємодіє зі своїм учнем. Вплив не передбачає ніякого насильства над індивідуальністю людини, він є благородним і за формою, і за змістом. Вплив здійснюється як взаєморозкриття суб'єктивних світів учителя та учня, в якому обидва щирі і обидва суб'єктивно цінні, проте спрямовує цей процес вчитель. Реалізується вплив у зустрічі двох моделей розуміння світу, тлумачення смисло-відносин — моделі, властивої учневі, та моделі, яку вчитель обрав для даної взаємодії.

Вплив є результативним, якщо він призводить