Світ як гармонійний продукт особистості не є даним, але він є заданим в індивідуальній формі: світ ніби пов'язує нас "матеріалом", але залишає нам повну свободу у формі та характері його обробки. Ось тут і відкривається простір для особистості. Світ, створений особистостями, індивідуальними та нерівноцінними, і сам має бути індивідуальним. Метод, характер, воля — все це необхідно особистості на шляху її індивідуального виявлення, становлення і самостійного діяння.

Характер особистості, як правило, пояснюють у змістовному перетині Його складових — емоційної, вольової, моральної та інших сторін, що зумовлюють індивідуальний, неповторний характер діяння конкретного індивіда. Найбільш сутнісним у розумінні природи характеру особистості є те, що він складається з різнорідних властивостей, які можна поєднати в три групи елементів. Насамперед у ньому представлена фізична природа людини у вигляді певної тілесної організації, нерозривно пов'язана з нею психічна природа індивіда, в якій ті чи інші прояви тісно пов'язані з життям тіла. Такими є потяги, імпульси, афекти, чуттєвість, швидкість реакції тощо і найголовніше — елементи волевиявлення. Обидва ці фактори поєднуються в так званий психофізичний устрій чи характер конкретного індивіда. Суттєвою і найвищою за рівнем організації є складова, яку називають духовною організацією індивіда. Вона виявляє закономірності формування та розкриття вищих утворень психічного життя людини, що мають найсуттєвіший вплив на розгортання індивідуального буття, на формування та ствердження в реальному житті її ідеалів, ціннісних очікувань, глибинних духовних переживань, світовідношень тощо.

На основі природних даних, природних сторін характеру, включаючи сюди інтелектуальний та емоційний характер людини, розгортається, тісно переплітаючись з ними, так званий культурний елемент характеру — штучно підвищена культурою мислительна, ідейна, ціннісна діяльність людини, чільне місце в якій займають моральні, етичні ідеї, що надихають і спрямовують волю особистості. Мова йде про характер власне людського діяння, притаманний певній людині, про сукупність окремих та генералізованих засобів діяння людини, що розгортають її людяність не тільки у суто індивідуальному аспекті, а й у плані взаємопроникнення всезагального, вселюдського і конкретно-індивідуального. Мається на увазі той потенціальний (чи вже актуалізований) рівень самопроявів людини у пізнавальному та перетворюючому контакті зі світом, що стверджує її як культурно-історичну особистість, здатну здійснювати індивідуалізовані за механізмом, але всезагальні за змістом формуючі впливи на розгортання загальнолюдської історії, культурно-історичного процесу в цілому.

Людська природа напевно визначає в характері особистості тільки можливості його формування, окремих тенденцій розгортання тощо, а яка з цих можливостей та якою мірою буде здійснена, це вже вирішують хід подальшого розвитку особистості, властивості "матеріалу", на якому виявляється та визріває характер, наявність свідомої сили, що впливає на розкриття характеру у певному напрямі. Особистість має бути багатогранною, тому поряд з ідеями добра стають цінності краси, істини, святості та ін., проте ідеї добра завжди є першими серед тих факторів, які "захищають" почуття, волю, розум від тенденцій хибного розвитку. Можна також говорити про певний характер світоглядних позицій особистості, які є центруючими у свідомому, цілеспрямованому процесі організації особистістю свого життя.

У питанні про виховання характеру мова йде не тільки про можливість виховання взагалі, а й про те, чи може людина бути вільною у процесі розгортання сутності свого буття. Прихильники однієї точки зору заперечують можливість виховання характеру, вказуючи на його природну зумовленість та заданість, об які "розбиваються" всі впливи "ідейної" сторони особистості. Тим самим неминучим стає заперечення індивідуальної свободи "Я": індивід у своєму прагненні певних цілей повністю безсилий перед природними проявами своєї психофізичної природи, він повністю відданий під владу незалежних від нього сил, і все в його житті визначається вже не нормами, не цілями, а попереднім ланцюгом причин. Згідно з цією позицією сама особистість як така стає неможливою, що не відповідає логіці життя і сутності власне людського способу існування, провідною характеристикою якого є здатність до самоспричинення.

Сила характеру особистості виявляється насамперед у тому, що індивід має володіти здатністю до протистояння в життєвих ситуаціях боротьби протиріч, має володіти духом ініціативи, запобігання, стійкості, мужності тощо. Для спрямування цієї сили необхідні здоровий глузд, розум, стійкі моральні принципи. Вчинки, які здійснює індивід, є результатом вияву його характеру, в той же час характер формується й розвивається в моральному, цілеспрямованому діянні відносно явищ світу та власного "Я". Важливо також пам'ятати, що характер індивіда не є сумою окремих задатків, здібностей та інших елементів; він є живою, нерозривною єдністю їх, пов'язаною загальним внутрішнім принципом — єдиним духом особистості.

Література

Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.

Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.

Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.

Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.

Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.

Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.

Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.

Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.

Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.

конференции). М., 1992.

Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.

Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.

Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.

Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець В.А. Історія психології. К., 1978.

Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. посібник. К., 1993. Рубинштейн СЛ. Бытие и сознание. М., 1957. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973. Сеченов И.М. Избранные произведения. М., 1952. Т.1.

Татенко В.О. Об'єкт психічної активності як предмет дослідження // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: В 3 т. К., 1993. Татенко В.А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы // Психолог, журн. 1995. №3.

Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. К., 1979.

Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч. М., 1990.

Фромм Э. Душа человека / Пер. М, 1992.

Челпанов Г.И. Мое отношение к марксизму в психологии //ОР РГБ. Ф.326. П.37. ед.хр. 12.

Челпанов Г.И. Психология и марксизм. М., 1925.

Юнг К. К пониманию психологии архетипа младенца // Самопознание европейской

культуры XX века. М., 1991.

Ярошевасий MS. История психологии. М., 1966.

Holzkamp К. Kritische Psychologie und phanomenologische Psychologie: Oer Weg der Kritischen Psychologie zur Subjekfwissenschaft // Forum Kritische Psychologie. 1984. Bd.14.