самознищення. Любов чуттєва призводить до страждання, множить страждання у світі, бо предмет любові існує поза людиною, бо в любові народжуються люди на світ, доля яких — страждання і загибель. Ця абсурдність знімається єдністю образу й ідеї, красою вічного, красою людського тіла й духу, переходом від любові чуттєвої до духовної, що втілено в образі Венери. Вчинок краси — це намагання зняття цієї суперечності між потягом до краси і нескінченним стражданням. Любов виходить за межі простого народження живої істоти. Любов єднає посейбічне і потойбічне, образ та ідею. Вона творча і всесильна, вона дає вічне блаженство.
Любов повинна стверджувати себе як творча сила, що збагачує і підтримує людство, її основа — загальнолюдські почуття любові до ближніх. "Полюби ближнього свого", — говорить Біблія. Любов не вичерпується чуттєвим коханням, бо краса не вичерпує себе в ньому. Та "тільки люблячи, ми навчаємося любити" — цю мудрість людина може осягнути через вчинок, що вона й намагається робити.
Любов як почуття, як вияв краси вся виткана із суперечностей. Богиня любові Іштар, про яку розповідає "Епос про Гільгамеша", складений у XXIII—- XXI ст. до нашої ери, була заступницею любові й чвар, хтивості й війни, тобто в ній сходилися протилежні полюси. Звичайно, мова йшла про тілесну любов, позбавлену духовності, але вже тоді було ясно, що такий ерос олюднює людину. Давньоєгипетські перекази вже вбачають у любові й духовні почуття. Легенда про любов фараона Ехнатона до Нефертіті ("Прекрасна прийшла" — так звучить її ім'я) — це легенда про високу любов, а скульптурний портрет голови Нефертіті — це свідчення висоти духу, духовності в любові, прояву краси.
Для давніх греків любов і краса, душа і тіло були нероздільними, Афродіта Кнідська — богиня любові й краси — це богиня гармонійної духовно-тілесної любові. Вона втілює славнозвісний давньогрецький ідеал "калокагатії" — ідеал просвітленої гармонії тіла й духу, поєднання фізичної краси й духовної досконалості. В Афродіті поєднуються етос — вираз духовної величі та ерос — вираз тілесної любовної привабливості. Любов Афродіти — це повна гармонія зі світом. Але пов'язані з любов'ю переживання висвітлюються в грецьких трагедіях як горе й біди, страх перед любов'ю, боязнь її. Едіп Софокла вбиває свого батька і стає чоловіком своєї матері, Медея в трагедії Евріпіда, щоб помститися Ясону, який розлюбив її, вбиває своїх дітей. Любов — це кривавий двигун людських учинків, який несе людям муки, смерть, віроломство, це мед і отрута. Споглядання краси як позитивного полюса життя заходить у суперечність із негативними переживаннями, що пов'язані з любов'ю.
Поєднання протилежних полюсів як прояв амбівалентності почуттів свідчить про намагання пізнати сутність життя, потяг до краси і нескінченне страждання, єдність і суперечність яких досягається у вчинку, допомагаючи людині осягнути себе.
На відміну від негативних переживань любові грецьких трагедій у віршах римських поетів Овідія, Горація, Вергілія ідеться про світлу радість любові. Вона досягає в них витонченості. Краса виходить на перший плай, духовність сягає нових висот, вона самостійна і незалежна, існує сама по собі.
Любов завжди суперечлива, в ній поєднуються етичні й естетичні ідеали. Переживання любові — це не лише світло, а й морок, вона не лише звеличує людину, а й гнітить її. Але краса, любов є джерелом нездоланного потягу до неї. Краса рятує світ, любов живе вічно.
Вчинок краси це усвідомлення потягу до краси і нескінченності страждання. Страждання як прагнення досягнути краси, володіти красою, страждання як переживання буття, яке дається спогляданням краси і переживанням її. Чуттєвий світ абсурдний, його важко охопити розумом, тільки почуття можуть це зробити, стаючи підвалинами відносин людини і світу.
О друже мій, то не дурниці —
Всі ті щасливі небилиці
Про райських гурій, про Нірвану,
Про землю ту обітовану.
Вони тягар життя скидають
І душу расм надихають,
Чи все ж те розумом збагнути,
Що дасться серцеві відчути?
(М.Вороний. "Іванові Франкові")
Потяг до краси — вічний, бо збагнути її — "це сонце погасить!" Людина прагне вічного захоплення красою, переходячи до краси істини, краси моралі.
Література
Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.
Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.
Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.
Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.
Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.
Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.
Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.
Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.
Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.
Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.
конференции). М., 1992.
Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.
Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.
Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.
Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець В.А. Історія психології. К., 1978.
Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. посібник. К., 1993. Рубинштейн СЛ. Бытие и сознание. М., 1957. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973. Сеченов И.М. Избранные произведения. М., 1952. Т.1.
Татенко В.О. Об'єкт психічної активності як предмет дослідження // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: В 3 т. К., 1993. Татенко В.А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы // Психолог, журн. 1995. №3.
Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. К., 1979.
Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч. М., 1990.
Фромм Э. Душа человека / Пер. М, 1992.
Челпанов Г.И. Мое отношение к марксизму в психологии //ОР РГБ. Ф.326. П.37. ед.хр. 12.
Челпанов Г.И. Психология и марксизм. М., 1925.
Юнг К. К пониманию психологии архетипа младенца // Самопознание европейской
культуры XX века. М., 1991.
Ярошевасий MS. История психологии. М., 1966.
Holzkamp К. Kritische Psychologie und phanomenologische Psychologie: Oer Weg der Kritischen Psychologie zur Subjekfwissenschaft // Forum Kritische Psychologie. 1984. Bd.14.