Теоретичне відтворення світу в знанні: ідеал ученого і популярна форма науки.

Потяг молодої людини до знань узагалі й до наукових систематизованих знань зокрема із самого початку має практичноморальну основу. Творчий інтерес до науки викликається потребою досконало обгрунтувати поведінку як сукупність учинкових дій. Це означає (для юнацького віку) уявити якомога повніше детермінований ланцюг мотивації, щоб будувати свою суспільну поведінку з абсолютним знанням справи і відповідно до максималістично забарвленого морального ідеалу юнака. Ця своєрідна юнацька наївність стає на перешкоді відокремленню суттєвих основ мотивації від переплетених з ними другорядних подій. Проте така наївність має позитивні наслідки: вона примушує юну людину простежити загальний зв'язок світових явищ (або наблизитись до цього), усвідомити місце власної особистості в цьому великому ланцюзі детермінації. Так породжується прагнення до наукового світогляду, до оволодіння системою енциклопедичних знань. Це стверджує юність у світовідчуванні й сповнює її емоційну сферу оптимістичним ставленням до розвитку загальної сукупності подій.

Власне пізнавальний інтерес до певної науки, до конкретного наукового дослідження з'являється пізніше, а зв'язок з моральним аспектом мотивації втрачає "нетерплячу" безпосередність. Початкове прагнення до детермінованого ланцюга мотивації містить лише ро-мантико-ідеалізований образ науки, в ньому постають наукоподібні питання. Тут ще немає прагнення до якоїсь певної науки, тому Й мрії про наукову творчість немає. Є лише потреба діяти морально. Моральне пов'язується з уявленням про абсолютну обізнаність, що дає можливість (в ідеальному плані) обрати єдино правильний шлях учинку.

І молода людина звертає свій погляд до наукового пізнання, сподіваючися знайти відповідь на найважливіше для неї запитання: "як слід чинити?" Так суто практичне питання стає теоретичним. Оскільки інтерес до певної галузі наукового знання ще не визначений, виникає прагнення засвоїти найзагальніші основи ряду провідних наук. Такий потяг до енциклопедичності має скоріше філософський, ніж конкретно-науковий зміст. Наука в такому розумінні набуває різноманітних форм, що уможливлюють її первісне освоєння.

Інтерес до знань у старшокласників виявляє певний потяг до науковості, художнього узагальнення, філософського обгрунтування. Таке освоєння дійсності є не художнім, не філософським, а своєрідно синкретичним. Первісний потяг до науки не може бути ІНШИМ, щоб стати дійовим інтересом.

Для юності одне з головних завдань життя полягає в морально-практичній вчинковій меті, у визначенні місця людини в цій початковій картині світу. Єдність її тут має "антропологічний сенс". Юнак у цій картині ретельно шукає власне, особливе місце, схиляючись, у зв'язку з пробудженням здібностей, до якоїсь науки, що є для нього найпривабливішою. Тоді затушовується інтерес до побудови загальної наукової картини світу, бо вся дійсність починає розглядатися з погляду окремої вподобаної науки. Настає "фізи-калізація", "біологізація", "соціологізація" тощо цієї картини, починає формуватися (більш у задумі, ніж реально) "фізичний", "біологічний" або якийсь інший погляд на'світ. Така однобічно-наукова єдність має паліативний характер, адже справжня єдність повинна бути філософською. Світоглядне випробування окремих наук приводить до частої зміни захоплень юнака.

Прагнення мати широку основу для наукової діяльності породжує енциклопедичні інтереси. Вони реалізуються не тільки в читанні науково-популярної літератури, а й у здійсненні спостережень за природою — біологічною та соціальною, індивідуальною тощо. Прагнення до енциклопедичності може свідчити про наявність загальної, мало ще усвідомленої обдарованості. Неспецифікованість інтересу до окремих наук виявляється в палкій жадобі до всіх питань життя і до наук, що виявляють його закономірності — філософії, астрономії, кібернетики, людинознавства тощо. Такий інтерес зосереджується на питанні життєвого призначення, на пошуках сенсу життя.

Абстрактний потяг до науки базується на емоційно забарвленому враженні, що виникло на основі усвідомлення якогось факту. Він недостатньо визначений і може за своєю суттю стосуватися цілого ряду наук. Це, в свою чергу, сприяє калейдоскопічній зміні наукових захоплень. Але простий, буденний факт не може стати врівень з піднесеним абстрактним потягом до науки, втілити в собі цей останній. Щоб це відбулось, емоційний факт має бути фактом надзвичайним. Разом із тим інтерес до надзвичайного факту (і сам по собі цей факт) більш визначений у науковому відношенні. Коло мрій про майбутню діяльність дедалі більше звужується. Враження від інтригуючого надзвичайного факту може стати визначальним для остаточного обрання професії — першого найвідповідальнішого акту в житті індивіда.

Те, що найбільше тепер спонукає людину до наукового пізнання, є надзвичайний факт. Спочатку просто відомий факт повертається до людини якимсь незвичайним боком і постає, зрештою, певною загадкою. Ланцюг відомих зв'язків проривається в якомусь місці: відоме раптом стає невідомим, а тому дивним. І хоча цей зв'язок не розгадано, він водночас існує як зв'язок просторово-часовий або якийсь інший і починає не задовольняти саме як такого роду зв'язок. Нерозгаданість зв'язку і приваблює, і породжує низку пізнавальних емоцій, а передусім здивування.

Надзвичайний факт постає спочатку як дивний факт. До нього можна віднести всі випадки незвичайних явищ, які містять у собі "таємницю", а все інше постає начебто зрозумілим, не вартим дослідницької уваги. Існує популярне коло цих фактів. Вони стереотипно повторюються, й, мабуть, кожна з провідних наук має їх удосталь.

Сторонні люди найбільш знають про якусь науку саме з боку цих див. Адже інтерес до науки починається з подиву. А зростання цього подиву можливе у випадку, коли й звичайні "зрозумілі" факти починають перетворюватися на дивні, незвичні. Це справжній початок не тільки наукового, а й філософського пізнання. Виховна робота полягає в тому, щоб завжди розширювати коло цих фактів. Важливий не подив сам собою, а те, що він спонукає до акту пізнання. Дивні факти, якщо їх не досліджувати, перетворюються на факти звичайні. На рівні пристрасного пізнавального інтересу утримує факти усвідомлення їх як рідкісних і феноменальних. Будучи основою генезису інтересу до науки, феноменальні факти спочатку репрезентують собою взагалі всі факти науки, які перебувають у полі зору. На початкових стадіях наукового зростання привертають до себе увагу лише феноменальні факти.

І дивний, і рідкісний факти при розкритті їхньої природи стають фактами звичайними, втрачають ореол загадковості: водночас із цим може зникнути інтерес до науки. Розтин феномена означає його втрату. Подальші позитивні трансформації полягатимуть у відновленні цілісності феномена, в розгляді його на ширшому фоні, в наданні йому значення, що виходить за межі безпосереднього сприймання. Це становить основу естетичного факту, де зміст переважає над зовнішнім образом. Останній створюється таким чином, що веде пошукову думку у свою глибину: за його зовнішністю криється серйозний зміст. Це — наукова романтика. За однакових інших умов увагу молоді привертатиме та наука (чи той предмет науки), яка дає простір саме цим романтичним пошукам. Так викликають до себе інтерес географічні, геологічні, археолого-історичні науки, їхні факти. Естетичному враженню властива чуттєва цілісність.

Естетична форма науки дає людині можливість легко рухатись уперед, обминаючи "круті гори" складнощів наукового пізнання. Наука уявляється досить легкою і приємною "подорожжю за художніми фактами". Але естетичне враження, розвиваючи далі пізнавальний інтерес, даючи людині завершену насолоду, в межах самої художності виявляє власну суперечність. Адже художній образ є несподіваним зближенням фактів (бісоціація), коли дивовижне спонтанно переходить в естетичне. Оскільки естетичне має у своїй основі бісоціацію, йому притаманна тенденція до спонтанного переходу в науково-пізнавальне.

Естетичне ставлення до дійсності має тенденцію виходу за межі даного надзвичайного факту. Адже будь-які спроби встановити детальну картину детермінованих зв'язків порушують естетику надзвичайного факту. В такому подвійному стані, коли вже порушується естетична цілісність предмета, але ше не досягнуто строгої наукової доказовості у викладі певного кола наукових фактів, виникає популярна форма науки. Вона дає можливість охопити велике коло наукових проблем, побачити саме проблемність буття. Те істотне, що характеризує популярну форму науки, пов'язане з відсутністю чіткої логічної системності, яка робить фундаментальну науку справою вузького кола "посвячених". Поки що перед нами сукупність фактів, поєднаних єдиною проблематикою. Виклад цих фактів може бути здійснений рядом способів, деякі з них близькі до художнього відтворення.

Популярна форма науки пов'язується з конкретними ситуаціями якихось відкриттів. Надзвичайний факт є об'єктом конкретної діяльності вченого, яка виступає тут у всьому своєму інтелектуальному драматизмі, в пошуках, сумнівах і радощах творчої знахідки. Системи науки тут ще немає. Натомість виявляється якийсь важливий факт або навіть закон, але не в його абстрактному вираженні, а у зв'язку з історією відкриття, з діалогами друзів і суперечками противників. Історія відкриття — це історія творчого процесу в його психологічному, соціальному, історичному аспектах. Процесуальна дивовижність відкриття розкриває художньо-драматичний аспект науки, а це має велике виховне значення для молодої людини.

Популярна форма науки пов'язана з практичним застосуванням науки, її віднесеністю до гострих життєвих проблем. Цей практичний науковий ефект є водночас основою для формування найглибших мотивацій наукового дослідження, основою бачення суттєвих практичних проблем. 1 все ж