В той же час у психологічному дослідженні вчинку необхідно дотримуватися принципу цілісності, який виявляється не лише в процесуальній та методичній організації самого дослідження як цілісного циклу пізнавально-перетворюючих дій психолога. На цьому принципі насамперед базується змістовна організація аналітично-синтетичних дій дослідника щодо змісту досліджуваного явища. Так, у дослідженні вчинку поряд із вихідним рівнем аналізу його сутності застосовуються моделі прекційного аналізу інших споріднених рівнів виявлення його сутнісних ознак. Якщо немає необхідності здійснювати безпосередній аналіз усіх рівнів виявлення сутності вчинку, то у теоретичній та методичній моделях дослідження все ж відображаються закономірності взаємопереходів та взаємовпливів між цими рівнями, оскільки це лає змогу врахувати всі сутнісні ознаки досліджуваних феноменів заданого рівня.

У психологічному дослідженні вчинку правомірно застосовувати як конкретно-наукові стратегії дослідження (власне психологічні), так і синтезовані (філософсько-психологічні, філософсько-культурологічно-психологічні тощо), що зумовлено синтезованою природою вчинку.

Стратегії психологічного дослідження вчинку можуть бути одно-рівневими (якщо досліджується один із можливих рівнів існування предмета пізнання) та багаторівневими (якщо досліджується декілька або вся сукупність актуалізованих рівнів виявлення сутності предмета пізнання).

Також можна виділити можливість застосування циклічних та фрагментарних (або сегментарних) пізнавально-теоретичних та пізнавально-емпіричних стратегій. Циклічні дослідницькі стратегії спрямовані на відтворення в конкретному пізнавальному акті (теоретичному чи емпіричному) певних завершених циклів, етапів, періодів існування та розгортання сутності досліджуваного явища — вчинку. Фрагментарні стратегії, відповідно, спрямовані на актуалізацію ознак певних фрагментів, відрізків, сегментів існування та виявлення сутнісних ознак вчинку. В цілому ж кожне конкретне психологічне дослідження вчинку здійснюється за допомгою певних методів та засобів, реалізує певні стратегії та методики пізнавально-перетворюючих дій, проте має спрямовуватися дослідником на цілісне та завершене (в рамках даного дослідження) наукове пізнання сутності досліджуваного явища — вчинку — у сукупності його суттєвих та формальних ознак.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. М., 1991.

Абульханова-Славская К. А. Развитие личности в процессе жизнедеятельности // Психология формирования и развития личности. М., 1981.

Бахтин М. М. К философии поступка // Философия И социология науки и техники: Ежегодник 1984 - 1985. М., 1986.

Бердяев Н. А. Смысл творчества. Опыт оправдания человека. Париж, 1991. Бердяев Н. А. О назначении человека. М., 1993. Бубер Л/. Я и Ты. М., 1993.

Вышеславцев Б. П. Этика преображенного Эроса. М., 1994.

Гегель Г. Философия духа // Энциклопедия философских наук. T.3. М., 1977.

Гроф С. Области человеческого бессознательного. Нью-Йорк, 1976.

Егорова М. С, Марютина Т, М. Развитие как предмет психогенетики // Вопр.

психологии. 1992. №5.

Калиновский П. Переход: Последняя болезнь, смерть и после. М., 1991. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. М., 1983. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М., 1984. Ломов Б. Ф. О системном подходе в психологии // Вопр. психологии. 1975. Nb2. Мерлин В. С. Очерки интегрального исследования индивидуальности. М., 1986. Мерлин В. С. Взаимоотношение иерархических уровней в системе взаимосвязей "человек — общество" // Вопр. психологии. 1975. №5. Морено Дж. Театр спонтанности. Красноярск, 1993.

Петровский А. В., Петровский В. А. Индивид и его потребность быть личностью

// Вопр. философии. 1982 . №3.

Платонов К. К. О системе психологии. М., 1972.

Пономарев Я. А. Методологическое введение в психологию. М., 1983.

Принцип развития в психологии. М., 1979.

Принцип системности в психологических исследованиях. М., 1990. Психология развивающейся личности. М., 1987.

Роговин М. С. Развитие структурно-уровневого подхода в психологии // Системные исследования. М., 1974.

Роменець В. А. Історія психології епохи Просвітництва. К., 1993.

Роменець В. А. Психологія творчості. К., 1971.

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. М., 1946.

Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. М., 1976.

Сент-Экзюпери А. де. Цитадель // Военные записки. 1939 — 1944. М., 1986.

Титаренко Т. М. Ставлення до смерті як механізм світопобудови // Філос. і соціол.

думка. 1992. №5.

Узнадзе Д. Н. Экспериментальные основы психологии установки. Тбилиси, 1961.

Фромм Э. Душа человека. М., 1992.

Фихте И. Г. Назначение человека. СПб., 1906.

Экспериментальная психология / Под ред. П.Фресса, Ж. Пиаже. М., 1966. Энгельгардт В. А. О некоторых атрибутах жизни: иерархия, интеграция, "узнавание" // Вопр. философии. 1976 . №7.

Юдин Э. Г. Методологическая природа системного подхода // Системные исследования. М., 1973.