Дослідження факторів, які впливають на розвиток професійної уяви, взаємодія образів уяви та пам'яті, вивчення взаємозв'язку образів різних модальностей — актуальні завдання психології праці.

Властивості мислення й інтелект. Мислення, яке входить до трудової діяльності, досліджував Б. М. Теплов і назвали його практичним [15]. Дослідник зауважив низку особливостей практичного мислення: 1) його безпосередньо введено в практичну діяльність, результати вирішення підлягають перевірці; 2) створюється план операції, який належить не до символів і знаків, а до реальних об'єктів або процесів; 3) майже завжди е жорсткий ліміт часу, який не дає змоги висувати багато гіпотез.

Продовжуючи вивчати мислення в праці, В. Н. Пушкін запропонував термін оперативне (від лат. opera — праця), тобто мислення, яке безпосередньо введено до трудової діяльності людини. Діяльність, яка складається з операцій і відбувається швидко: "всі ці відтінки, поняття "оперативний" тією чи іншою мірою належать до оперативного мислення" [11, с, 24]. Оперативного мислення сприймає проблемна ситуація, під якою розуміють конфлікт між умовами й вимогами завдання. У результаті розв'язання завдання виникає нова схема дії, яку не застосовували раніше в аналогічних випадках, яка приводить до усунення розходження, що виникав. Процес розв'язання завдання можна назвати оперативним мисленням.

В. Н. Пушкін зауважив схожість оперативного мислення з творчим. Хоча мислення, яке введено в трудову діяльність, відтворює за відповідною програмою деякий відомий продукт праці, це не має, на думку вченого, принципової різниці механізмів. Планування, яке відбувається за заданою програмою, зберігає своє інтелектуальне значення з огляду на те, що умови змінюються щодня й велика відповідальність перешкоджає виникненню автоматизму, а в деяких випадках оперативне мислення дає зовсім нові результати, тобто є продуктивним.

В. Н. Пушкін визначив, що у роботі диспетчера оперативне мислення виконує такі функції:

1) планування — мисленнєва діяльність зі створення плану функціонування об'єкта, яким керують, на певний час;

2) контроль і регулювання — спеціальна діяльність із виконання запланованого, що вимагає відображення динамічних характеристик об'єкта, яким керують, і співвідношення їх з програмою;

3) розв'язання завдань з усунення різких відхилень від норми в керованих процесах, коли сильно впливає емоційний стан диспетчера і швидкий темп;

4) діагностика — у разі виникнення неполадок й аварійних ситуацій.

Діагностичну функцію мислення в праці вивчали вчені [3]. Вона довела, що для будь-якого об'єкта діагностики притаманне:

а) те саме відхилення від норми з різних причин;

б) одна причина може спричинити одночасно декілька наслідків;

в) комплекси наслідків різних причин можуть бути більш або менш схожими;

г) причини здебільшого приховані від безпосереднього спостереження і вимагають спеціальної роботи для їх відкриття;

ґ) для виділення наслідків (симптомів) може бути потрібна спеціальна робота;

д) випадковості, причинно-наслідкові зв'язки в роботі системи не виключені.

Дослідниця порівнювала дії досвідченого наладчика й початківця, а також інженера в ситуації вирішення діагностичних завдань. Дії наладчика-початківця були близькими до методу випробувань і помилок, а досвідчений спеціаліст прагнув створити повну картину пошкодження, використовуючи додаткові специфічні системи несправності, практично його пошук мав зворотний характер.

На лабораторній моделі об'єкта діагностики P. Т. Сверчкова визначила основні етапи формування практичного досвіду розв'язування діагностичних завдань. Перший етап — інтенсивний пошук діяльності висунутих гіпотез, мисленнєве моделювання зв'язків і перевірка допущень. Другий етап — суб'єкти дослідження виявляють внутрішні зв'язки. Відбувається перебудова в міркуваннях, суб'єкти дослідження починають думати від причини до наслідку. Чим раніше людина переорієнтовується з наслідків на причину, й чим легші мисленнєві переходи від наслідків до причин і навпаки, тим успішніше розв'язуються діагностичні завдання. На третьому етапі мислення ніби передає естафету пізнанню на підставі автоматизації зв'язків. Знову відбувається перехід від наслідку до причини на іншій підставі. Змінюється характер помилок: якщо на перших етапах це переважно помилки мислення, то на останньому — уваги та пам'яті.

Розв'язування прогностичних завдань у трудовій діяльності досліджували вчені [3], які вивчали планування передовими робітниками своєї праці та дійшли висновку, що планування може мати три форми.

Орієнтувальне планування.

Потреба в ньому виникає тоді, коли вирішують нові виробничі завдання. З початком їх виконання, працівник усвідомлює мету, критично оцінює можливості та досягнення з допомогою тих чи інших засобів. На підставі орієнтувального планування вибирають напрям, за яким може розгортатися виробнича діяльність.

Організаційне планування.

У процесі організаційного планування працівник обмірковує всі умови і визначає організаційні заходи, спрямовані на покращення умов праці та підвищення її продуктивності.

Планування виконання — мисленнєве зображення потрібної для виконання роботи системи дій, прийомів, операцій.

Кожна із цих форм планування вимагає значних вольових зусиль, вміння порівнювати, аналізувати, робити висновки, передбачати. С. Н. Архангельський довів, що планування завжди ґрунтується на мисленнєвому передбаченні просторової уяви, часовій і логічній послідовності виконання трудових дій, операцій, які пов'язані з використанням техніки, інструментів, матеріалів, що в сукупності визначають хід процесу виробництва [3].

Змога формувати вміння, вирішувати проблемні ситуації залежить від структури інтелекту конкретного працівника (вербального, логічного, дієво наочного, невербального). Інтелект (від лат. intellectus — пізнання, розуміння) — досить стійка структура здібностей, в основу яких покладено як свідомі, так і неусвідомлені процеси, що забезпечують перероблення різноякісної інформації та усвідомлення її оцінки.

Кожна професія має нижній допустимий рівень розвитку інтелекту. Якщо у працівника IQ нижче відповідного рівня, то він не може оволодіти цією професією. Якщо IQ працівника вище цього рівня, то зв'язку між інтелектом і рівнем досягнень немає. Важливу роль у визначенні успішності роботи відіграють особистісні цінності та риси характеру.

Вольові властивості. У вітчизняній психології воля визначається як свідоме регулювання працівником своєї поведінки і діяльності, яка виражається в умінні долати внутрішні та зовнішні труднощі під час виконання цілеспрямованих дій і вчинків [3].

У трудовій діяльності значення волі, вольових властивостей особистості дуже важливе, оскільки в процесі праці часто виникають різні труднощі, які визначаються, передусім, типовими, досить стійкими об'єктивними умовами діяльності. Стабільність або рухливість структури вольових властивостей залежить від міри стійкості умов діяльності. В умовах, які постійно змінюються, ведучою вольовою властивістю може бути то одна, то інша властивість, що зміцнюють взаємодію лиш собою.

А. Ц. Пуні [10] зауважував, що в кожному вольовому виявленні особистості є інтелектуальні (гностичні) компоненти, бо воля — діяльнісна сторона розуму; емоційні (мотиваційні), бо воля — це діяльнісна сторона моральних почуттів; операційні компоненти (уміння), бо виявлення волі пов'язане з подоланням перешкод різної важкості [10].

Виявлення волі, так само які процес її розвитку, у кожної людини має свої особливості. Вони зумовлені неповторністю пройденого життєвого шляху, випливають із індивідуальної своєрідності особистості і пов'язані з її спрямованістю, моральними принципами, індивідуально-типологічними особливостями, стилем діяльності складеної структури вольових властивостей.

Фундаментом вольової підготовки А. Ц. Пуні вважав створення інтелектуальних основ (самостійності, критичності, гнучкості розуму) та моральних основ волі (моральне виховання) і формування вміння долати перешкоди.

Пуні А. Ц. і його учні розробили техніку регуляції вольових зусиль у спорті. Прийоми самоорганізації спрямовані на впорядкування діяльності станів спортсменів, економію сил, корекцію техніки, виконання рухових актів, відволікання і зосередження уваги на ідеомоторній підготовці, зосередженість на техніці рухів, регуляції дихання тощо. Прийоми самомобілізації (самопереконання, самосхвалення, самообов'язковість, са-монаказування) виступають переважно словами, фразами, навіть монологами, які висловлюють. Практика застосування цих прийомів у процесі спортивних знань і тренувань засвідчила їхню високу ефективність. Для багатьох видів трудової діяльності, де виникає потреба в негайній дії або потреба в гальмуванні негативної дії і реакції, подібна техніка саморегуляції може бути досить корисною. Опанування нею варто було б ввести в процес професійної підготовки.

Дослідження М. Н. Ільїної [3] засвідчили, що вольові властивості та їхня динаміка залежить як від природних особливостей людини, так і від соціальних факторів. Дослідниця вивчала виконавчі здібності, тобто здатність людини тривалий час виконувати роботу на постійному, заданому умовами діяльності рівні й протистояти втомі за рахунок вольового зусилля. М. Н. Ільїна виявила тенденцію залежності витривалості від міри рухливості процесу збудження (в осіб з інертним збудженням вона більша). Вплив типологічних особливостей відображається на співвідношенні компонентів витривалості: вольовий компонент витривалості більший в осіб із сильною нервовою системою, а сама витривалість може бути однаковою в осіб як із сильною, так і слабкою нервовою системою. Цей факт підтвердили дослідження Б. М. Теплова, що немає добрих і поганих властивостей нервової системи, кожен пристосовується до зовнішніх умов по-своєму, завдяки тим перевагам, якими він володіє.

На загальніші особистісні характеристики, на