Структурні особливості методів психологічного дослідження вчинку.

План

1. Структурні особливості методів психологічного дослідження вчинку.

2. Діалектичний зв'язок психологічних методів у психології вчинку.

Спостереження. Якщо метою психологічного спостереження є розкриття відповідних закономірностей, то воно обов'язково має включати в себе момент інтерпретації і навіть певні елементи теоретичного мислення. М. С. Роговін зазначає, що з розвитком наукового спостереження вступають у дедалі більші права такі компоненти спостереження, як задум, система методів, осмислення результатів та контроль. Таким чином, спостереження набуває характеру творчого процесу. Воно включає в себе не тільки окремі психічні властивості людини, а практично всю її психіку і насамперед особистісні компоненти. В психологічній літературі часто згадують явище, пов'язане з "особистісним рівнянням". Його було відкрито в 1795 році вченим Грінвічської обсерваторії Маккеліном і науково обгрунтовано вченим Кенігсберзької обсерваторії Бесселем. Виявилося, що точність спостереження в астрономії залежить від урахування швидкості перцептивного процесу в того чи іншого спостерігача і від унесення певної корекції в обчислення руху небесних світил. Якщо визнати, що спостереження є дією особистості, то воно передбачає такі психологічні фактори, як увага, готовність, очікування. Ч. Дарвін називає у зв'язку з цим ще такі риси, як наполегливість і терпеливість, що належать до групи вольових якостей людини. Отже, в спостереженні сконцентрована вся психіка людини, яка стає при цьому спостережувано орієнтованою. Саме тому що в наукове спостереження включено все психологічне багатство людини з її суб'єктивними орієнтаціями, виникає проблема об'єктивності спостереження з можливістю повторення, контролю тощо.

Проблема "особистісного рівняння" при її послідовному розкритті неминуче приводить до проблеми особистісного зрізу Всесвіту (та іншої людини), до проблеми оригінальності тощо, тобто до проблеми творчого спостереження, спостереження як вчинку. Це вказує на небайдуже ставлення спостерігача до спостережуваних явищ. Тільки такий вчинок спостереження стає органом дослідження. В ньому людина зростається з ситуацією, керується певними мотивами-цілями*, обирає певні засоби дії (вибірковість спостереження і т. п.).

Коли кажуть про пізнавальну силу спостереження як методу, інколи плутають дві речі: факт самоспостереження (психолога-дос-лідника або піддослідного) і сам внутрішній світ людини. Вона спостерігає саму себе і розповідає про відповідні явища. Отримані таким чином дані спочатку виступають тільки як сирі факти. Об'єк-тивуючись у мові, міміці і т. п., вони стають доступними для спостерігача-психолога, а далі — і його об'єктивній інтерпретації. Свідчення на основі інтроспекції не можуть бути ні правильними, ні хибними. Це натуральні факти — як блакитні або карі очі. Та й саме об'єктивне спостереження за людиною, якій властиве "особистісне рівняння", теж саме по собі ні правильне, ні хибне і не може забезпечити науковості дослідження. Будь-яке спостереження — лише початок пізнавальної діяльності людини. Воно продовжується в теоретичному мисленні, а далі — в історичній практиці людини.

Щоб досягти науковості, спостереження має стати експериментуючим. Це відбувається спершу у сфері мислення, а далі мислений експеримент перетворюється в реальний, що відбувається зі світом речей. Саме в експериментуючому спостереженні відбувається чітке виділення предмета дослідження, відкидаються випадковості, здійснюються можливість перевірки, дозування подразників, вимір, точність. Експериментуюче мислення народжується в надрах мислення спостерігаючого.

У становленні спостереження взагалі і наукового спостереження зокрема можна умовно виділити три стадії. В орієнтаційній активності живої істоти спочатку все виявляється таким, що може мати певне або й вирішальне значення. Тому першою стадією спостереження є його суцільна форма без будь-яких акцентів на тому або іншому явищі, події, що відбувається в людині у зв'язку з її оточенням. Можна навіть говорити про певну безпредметність такого суцільного спостереження. В міру того, як у ньому виявляються тенденції, пов'язані з виникненням вибірковості сприймання, спостереження стає вибірковим і тому більш предметним, істотним. Але вибірковість через свій розвиток є переходом від однієї позиції бачення до іншої і стає, зрештою, сукупністю позицій, так що тепер спостереження отримує на цій основі нову якість і стає репрезентуючим, що розкриває свій предмет в істотній сукупності його рис. Це загалом можна назвати інтегруючим, істотним, типізуючим, ядровим, істотно-сукупним спостереженням.

Спостереження іманентно переходить в експеримент. Риси спостереження є разом із тим рисами експерименту. Так, уже вибірковість є результатом експериментування. Тією мірою, якою експеримент показує структурну повноту предмета, його істотні внутрішні зв'язки, експериментуюче мислення стає теоретичним. Ось чому, попередньо кажучи, не можна метафізично розділяти спостереження, експеримент і теоретичне мислення. їх із самого початку покладено на практичну основу. Виділення експериментуючого аспекту із спостереження стає засобом поглибленого проникнення в суть досліджуваного явища.

Експеримент. Саме тому що експеримент дає змогу "проходити" по всій структурі досліджуваної події, він як інструмент ЇЇ вивчення відтворює її натуральну повноту. З самого початку слід пам'ятати, що експериментування як процес спрямовується певною гіпотезою, а гіпотеза — життєвими спостереженнями. Хоч би з якого боку підійти до пізнавальної діяльності людини, вона завжди розкриває перед нами всю повноту своєї природи.

У цих спостереженнях людина стикається з якимось фактом, котрий її чомусь вражає. Це — вчинкова зустріч із фактом, це — соціальна зустріч психолога зі світом людей. Виникає болісне "чому?" і за ним — увесь процес психологічного дослідження, що не має меж. М. С. Роговін проникливо зауважив: "Основна і принципова складність будь-якого психологічного експерименту — вміння в умовах величезної кількості перемінних виділити, простежити і встановити закономірності змін саме тієї перемінної, яку й треба вивчити. Мав рацію В. Келер, коли говорив про те, що психологічний експеримент рівною мірою є випробуванням для піддослідного, як і для експериментатора".

Психологічне дослідження — це пристрасний бій між двома вчи-ковими актами, це гра, що має дві стратегії — піддослідного та експериментатора, де один щось приховує, чинить опір, вводить в оману (свідомо або підсвідомо), показує байдужість, а інший розкриває, розплутує, викриває. В рамках цих міжособистісних контактів виникають, крім комунікативних труднощів, ще й труднощі не менш серйозні — пізнавальні: співвіднести знайдені перемінні між собою, щоб дати інтегруюче тлумачення даної психологічної події. Треба відновити порушену в експерименті цілісність. Експеримент продовжується. Він дедалі більше вимагає застосування методу наукової абстракції. Інтегрування стає протилежним експериментуванню.

Основне завдання психологічного експерименту, за С. Л. рубін-штейном, полягає в тому, щоб зробити доступними для об'єктивного зовнішнього спостереження істотні особливості внутрішнього процесу. З цією метою слід, варіюючи умови протікання зовні видимої діяльності, підшукати ситуацію, в якій зовнішнє протікання вчинкового акту адекватно відображало б внутрішній психологічний зміст. Лише на основі експериментального варіювання умов можна розкрити правильність однієї з можливих інтерпретацій дії або вчинку, виключивши можливість усіх інших.

С. Л. Рубінштейн встановлює чотири особливості експерименту, спільні для ряду наук: 1) дослідник сам викликає досліджувану ним подію, не чекає на її природну появу; 2) дослідник варіює, змінює умови протікання події, не сподіваючись на сприятливий випадок; 3) ізолюючи окремі умови і змінюючи одну з них при збереженні незмінними інших, експериментатор виявляє значення окремих умов і встановлює закономірні зв'язки, що визначають досліджуваний ним процес; 4) в експерименті варіюються не тільки умови, їх наявність або відсутність, але й їхні кількісні співвідношення. Це дає змогу здійснювати математичне опрацювання даних для вияву кількісних закономірностей.

Психологічний експеримент, як відомо, має два види — лабораторний і природний. У випадку експерименту лабораторного піддослідний усвідомлює, що він є об'єктом дослідження, і це нерідко призводить до порушення звичайного перебігу психічних процесів — не тільки в плані їх гальмування або штучного прискорення, а й в плані самого ставлення піддослідного до вивчення саме його психологічних властивостей, їхнього рівня відносно інших людей та рівня обдарування взагалі. Ось чому з самого початку виникнення експерименту в психології він стосувався передусім проблеми дослідження психофізичних закономірностей, а більш складні поведінкові акти можна було досліджувати тільки методом аналізу продуктів діяльності. Так міркував засновник експериментальної психології В. Вундт. Але технічний прогрес та прогрес у винайденні методів психологічного дослідження привели тепер до такого стану, коли межі експерименту лабораторного і природного (встановленого 0. Ф. Лазурським) дедалі руйнуються, і психологи мають у своєму розпорядженні такі засоби психологічного дослідження, котрі задовольняють як лабораторну чіткість, так і природну невимушеність.

За всіх переваг експерименту він стає непридатним, коли мова йде про дослідження психології людей минулих епох або про дослідження розвитку творчих здібностей людини протягом кількох вікових періодів тощо. У цих випадках психологи використовують метод, про який мова піде нижче.

Аналіз продуктів діяльності. Продукти людської діяльності невичерпні як за різноманітністю стилевого характеру, що виражається в структурі та оформленні самого продукту, так і за рівнем їх завершеності, оригінальності, зрілості. Кожний продукт людської діяльності є її матеріалізований вчинок. Здійснюючи своєрідну дематеріалізацію цього продукту, психолог-дослідник ніби йде назад і відтворює у своєму мисленому експерименті той реальний вчинковий процес,