Особливий наголос робить Маррей на включенні піддослідного в ситуацію малюнка, без чого інтерпретація не буде валідною. Про невключения в ситуацію свідчать стислість та фрагментарність оповідання, його безособовий характер. Маррей робить акцент також на мотиваційному включенні піддослідного в зміст малюнка, для чого йому пропонують зробити також вибір із двох малюнків того, який йому більше сподобався. Після цього піддослідний має пояснити та виправдати свій вибір. У результаті експериментатор отримує від кожного піддослідного 20 оповідань, на основі яких, за Марреєм, можна зробити певні висновки про важливі особливості особистості. У тлумаченні цих оповідань Маррей прагне досягти якомога більшої об'єктивності. Проте він сам добре розуміє недоліки свого методу, коли заявляє, що сучасний психолог стоїть перед альтернативою: досліджувати за допомогою малоадекватних методів проблеми досить важливі, або за допомогою вірогідних методів досліджувати дрібні теми. Сам Маррей у такій ситуації обрав перший шлях.

Тестова методика С. Розенцвейга (США) була запланована для дослідження так званої фрустрації, тобто реакції на якісь невдачі або прикрі непорозуміння. Цей метод "малюнково-фрустраційного вивчення" полягає в тому, що піддослідному показують послідовно 24 малюнки, з яких кожний присвячений якійсь неприємній події, а в кутку малюнка написані слова одного героя. Рамка для слів другого героя залишається порожньою, і піддослідний має її заповнити. Тест Розенцвейга сприяє виробленню вміння входити в ситуацію, бачити і переживати її проблемність. Цим він наближається до методики вчинкового характеру.

І все ж проективні методи мають той істотний недолік, що в них зображувальна частина є не метою, а тільки засобом пізнання особистості. Ось чому вони не зовсім повноцінні щодо об'єктивності своїх показників. Мова слугує не тільки для проекції прихованих мотивів людської психіки, вона є знаряддям пізнання і практичного використання змістовної конкретної сторони об'єкта, що має суспільну цінність. Ось чому всі проективні методи мають бути грунтовно переплановані в бік розкриття реального об'єктивного змісту дійсності. Людина розкриває себе не тільки в центраціях на своїх болісних переживаннях, а, може, ще й більшою мірою в тому, як вона здійснює децентрацію, тобто вміє об'єктивно висвітлити природу і суспільство так, як вони існують незалежно від людського способу споглядання. Тільки такий підхід зможе дати надійні показники в дослідженні людської психології, що поки залишається безнадійною справою для сьогоденної форми проективних методик. Хоча піддослідним пропонують придумати історію події на основі запропонованих зображень, останні мають статичний вид. Це — істотний дефект проективних методів. Зображення має бути таким, що формується, тобто поставати динамічним. У нього слід вдихнути реальний процес сприймання, розуміння і мисленого відтворення вчинкової поведінки.

У великому за обсягом словнику поведінкової науки, виданому в Лондоні в 1975 році (упорядник Б. Вольмем), вміщено близько 250 статей, що описують різні види тестових методик. Така величезна кількість останніх має насторожувати вдумливого психолога, бо свідчить про їхню психологічно суттєву тотожність, а відмінності мають здебільшого формальні ознаки.

Моделювання як метод психології вчинку. Відомий вчений М. Берн-штейн зробив цікаве узагальнення щодо становлення способів моделювання в історії науки. Він зазначав, що залежно від науково-технічних досягнень роботу мозку (і психічну діяльність) розуміли то в дусі гідравліки, то за типом резонансної теорії, то як телефонну станцію, що здійснює зв'язки. Хвильові процеси, напівпровідники, мембрани, квантові мікропотенціали, актомізіозінові електроеластичні ланцюжки та багато іншого — все це використовувалось для моделювання не тільки фізіологічних процесів, а й психічних.

Посилаючись на А. Розенблюта і Н. Вінера, М. Роговій радить психологам не забувати, що модель являє собою не що інше, як оречевлене психологічне поняття. Із надто складних явищ, подій, що відбуваються у світі, людина шляхом абстракції вичленовує певні сторони цих подій, цим самим огрубляє їх, але робить можливим пізнання та управління ними. Абстракція заміщує частину Всесвіту певною моделлю, яка здійснює аналогічну поведінку, але має простішу структуру. Якщо вважати, що існують також математичні моделі роботи мозку (психічного), як це стверджує С. Стівенс, то можна говорити про те, що всі взагалі інтелектуальні системи, структури людських знань становлять модель світових явищ. Хоч пізнання є відображенням дійсності, воно є разом із тим натуральним реальним процесом психічної діяльності. Модель має бути саме оречев-леним поняттям, сукупністю цих понять, їх оречевленою системою. "Конструкція мозку", як її уявляє У. Ешбі в однойменній книзі, не є моделлю ні фізіології мозку, ні психічної діяльності. Ось чому М. Роговін має повну рацію, коли зауважує: "Для того щоб обмежити поняття методу моделювання, слід, по-перше, виключити з нього всі нематеріальні (мислительні, логічні) моделі, без чого ми не можемо відокремити метод від відношення понять, а по-друге, підкреслити характер активного конструювання і втілення в гетерогенному матеріалі певних властивостей організму". Принцип роботи оречевлених устроїв принципово відрізняється від принципу роботи ідеального аспекту психічного, тому машинне моделювання дає лише аналогову структуру дійсної роботи мозку, психічної діяльності.

Моделювання є загальнонауковим методом пізнання. Кібернетика бере певне психологічне або фізіологічне уявлення і втілює певний психологічний принцип у машинному устрої. Екскаватор здійснює операції, аналогічні робочим рухам людини, але природа цих рухів різна. Те, що є в роботі людини механічного, те й "моделюється" екскаватором. Найвитонченіша робота комп'ютера, що перевищує операції людського мислення за швидкістю, функціонує, зрештою, механічно. У цьому плані моделювання за допомогою ком'ютера так само наближує нас до розуміння природи психічної діяльності, як моделювання процесу рахунку в розумі людини за допомогою простої дерев'яної рахівниці.

Той факт, що у вчених є спокуса називати моделюванням будь-який акт пізнання, робить нас більше переконаними в тому, що виділення того або іншого методу в психології, акцентуація на його особливостях є певною мірою умовною справою. Методи, про які йшла мова вище, не тільки внутрішньо взаємопов'язані, а й діалектично переходять один в одний. У цьому дусі будь-яка класифікація психологічних методів є спробою більш практично спрямованою, ніж чіткою теоретичною структурою.

Діалектичний зв'язок психологічних методів у психології вчинку.

Спостереження, самоспостереження, експеримент, бесіда, анкета, статистика, аналіз продуктів діяльності тощо — кожний метод з великого їх набору відкриває все ж специфічну точку зору на предмет дослідження. Разом із тим розглядати їх у механічній сукупності, перелічувати у безладді без принципової підстави навряд чи доцільно з пізнавального огляду. Всі психологічні методи дослідження є лише моментами діалектичної природи пізнання. Уже в спостереженні людина не просто фіксує явища, як то відбувається у фотографічному процесі. Тому — особливо при спостереженні за життям людини — суб'єкт спостереження активізується на основі певної установки. Відтак спостереження стає також і самоспостереженням. Мислити у спостереженні — означає не зупинятися на безпосередньо даному, а підносити його до рівня закону. Побачити закон у природному явищі, змішаним з іншими подіями надзвичайно важко, тому людина будує експеримент, в якому природний процес очищується так, що закон відкрито виступає назовні. У цьому очищеному процесі породжуються певні продукти, які аналізуються в самосвідомому спостереженні. Ось чому досвід водночас становить єдність таких моментів пізнання, як спостереження, самоспостереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності. Спроба виключити із цілісної досвідомої дії хоч один з її моментів порушує її структурну повноту.

Можна припустити, що словесний звіт не обов'язково має бути самоспостереженням для піддослідного. Але він обов'язково буде самоспостереженням для експериментатора, який має переводити мову піддослідного у відповідні уявлення та критично їх аналізувати. Одна з важливих умов психологічного дослідження полягає в тому, щоб створити можливість переходу "суб'єктивного" піддослідного в "суб'єктивне" експериментатора, точніше викликати в уяві експериментатора таку ж суб'єктивну картину, як і в його піддослідного.

Встановлення діалектичного зв'язку між структурами психологічних методів не суперечить необхідності здійснювати їх чітку класифікацію. У капітальній праці відомого польського психолога М. Кройца, присвяченій аналізові методів сучасної психології, наводиться досить розгалужена схема психологічних методів, поділ яких спирається переважно на дихотомічні засади. "Поділ методів було здійснено,— пише автор,— виходячи з того, чи має кожен із них якусь рису, чи ні, і саме тому кожний з існуючих методів залишається охопленим однією з цих груп. Поданий схематичний огляд є, таким чином, вичерпним, проте виникає сумнів, чи є він також практичним, тобто чи кожний фактично застосовуваний в психології метод можна легко залучити до однієї із створених груп. Поділ є завжди чимось штучним, адже він створює чіткі, різкі межі, яких насправді між розрізненими предметами немає... Не дивно тому, що виникає сумнів щодо певних психологічних методів: до якої

групи їх зарахувати... Слід нагадати, що метод асоціативний поділяється в нашій класифікації на