Кожне заняття, яке проводять методом соціально-психологічного тренування, охоплює чотири етапи:

1) створення єдиного психологічного простору, а також зворотний зв'язок "окремий учасник — вся група" і навпаки;

2) виконання конкретних завдань, опанування знаннями, навиками, уміннями, а також досягнення інших розвиваючих або корегуючих цілей;

3) проведення дискусії, гри, або інтерв'ювання для створення педагогічної рефлексії;

4) релаксаційно-відновлювальні вправи для зняття психологічної напруженості та підведення підсумків заняття [15]. Кожнен етап має фази:

а) визначення теми цілей дискусії, характеру проблеми, а також орієнтування на них учасників заняття;

б) дискусія з проблем, які обговорюють, для збору інформації, знань, суджень, думок, нових ідей, допущень від усіх учасників;

в) упорядкування інформації, її обговорення;

г) обговорення альтернатив і спільна їх оцінка;

ґ) підведення підсумків дискусії, спільне резюмування;

е) зняття психологічного навантаження та підведення підсумків заняття [17].

У рамках СПТ найрозповсюдженіша групова дискусія й ігровий метод. Групову дискусію використовують здебільшого у формі аналізу конкретних управлінських ситуацій і в формі згрупованого самоаналізу.

Можна виділити блоки методичних умінь, які потрібні ведучому дискусії. До першого блоку входять уміння вирішувати проблему-завдання, яку сформульовано (не допустити відхилення обговорення від теми, підведення окремих висновків під час роботи тощо). У другий блок входить уміння побудувати і розвивати стосунки з групою учасників дискусії (познайомити їх один з одним, якщо в цьому є потреба, підтримувати доброзичливу та ділову атмосферу, не допускати особистої конфронтації). Третій блок — охоплює уміння входити в продуктивний контакт з кожним окремим учасником дискусії (вислуховувати кожного, активізувати пасивних, зауважувати вклад кожного в загальний результат) [17].

Основні види ігрового методу для менеджера:

а) психотехнічні ігри, мета яких — зняття психічної напруженості, розвиток внутрішніх психічних сил конкретної людини;

б) ігрові методи вирішення конфлікту;

в) ігри-захист від маніпулювання;

г) ігри розвитку педагогічної інтуїції; ґ) позиційні ігри (ігри комунікації).

Регулярне виконання кожним учасником психотехнічних ігрових вправ допомагає йому правильно орієнтуватися у власних психічних станах, адекватно оцінювати їх, ефективно керувати собою. Уся ця робота спрямована на досягнення успіху в управлінській і іншій професійній діяльності при порівняно невеликих затратах нервово-психічної енергії [17].

Вправи, які тренують уміння передавати невербальну інформацію, розшифровувати її.

ВПРАВА 1.

Мета. Тренування уміння виражати відповідний емоційний стан за допомогою міміки.

Процедура. Групі пропонують три типи ставлення: 1) позитивне (кохання, симпатія, дружба); 2) байдужість; 3) негативне (злість, агресія, відраза).

Одному учасникові треба вийти, він визначатиме ставлення решти членів групи. Ведучий розподіляє ролі. У випадку неправильної ідентифікації ставлення тренер може попросити закрити обличчя руками, подумати про ту роль, яку треба виразити і спробувати зробити це ще раз.

Вправа не вимагає великих затрат часу, можна виконувати декілька разів.

ВПРАВА 2.

Мета. Тренування передачі інформації невербальними засобами.

Процедура. Група ділиться на пари. Один із кожної пари — ув'язнений, інший — колега, який організовує втечу, якому треба невербально передати план втечі.

На виконання завдання — приблизно 3—5 хв.

Після невербальної взаємодії заарештований розповідає, як він зрозумів план втечі. В обговоренні можна помітити відмінності у невербальній мові людей: експресію, використання рухів тіла, сплітання рук, поплескування, контакт очей, міміки й інших особливостей, які виявилися в групі.

Ці вправи можна повторити, якщо пари помінялись ролями.

Працівники, які відчувають труднощі у вербальному вираженні своїх почуттів, зможуть легше налагодити контакт з членами груп за допомогою цієї вправи.

ВПРАВА 3.

Мета. Тренування уміння виділити й оцінити виявлення емоційних станів.

Процедура. Одному членові групи треба вийти. Решта отримують завдання записати будь-яке невербальне виявлення колеги, що вийшов. Коли він повернеться і сяде так, щоб його бачив кожен, проте він не знає, що реєструють його колеги. Записувати варто все: зміни на обличчі, повертання голови, рухи руками, ногами, нахили та ін.

Перед вправою охочого вийти працівника треба попередити про те, що вправа не зовсім звична і вимагає від нього витримки. Незважаючи на це, а може бути саме так, більшість відчуває почуття незручності, яке виявляється у прагненні захистити себе: зціплені руки, схрещені ноги, сумка перед собою. Тривога і нетерпіння виявляється в рівномірних рухах ногами і пальцями та ін.

Обговорюючи, визначають обсяг побаченої невербальної інформації, а також чи помітив волонтер усі свої невербальні сигнали. Можна обговорити, що позначали найяскравіші та цікаві сигнали.

ВПРАВА 4. "ДЗЕРКАЛО"

Вправу проводять у парах. Одному учасникові пропонують сісти в звичну для нього позу. Другий учасник дзеркально відображає цю позу і намагається розповісти, як він себе почуває.

Уміння виділити і правильно оцінити невербальні компоненти спілкування слугує основою для розвитку такої важливої властивості, як емпатія. Під емпатією розуміємо співпереживання, тобто розуміння актуального емоційного стану проникнення в почуття іншої людини.

Розрізняють такі види емпатії.

Емоційну, яка ґрунтується на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншої людини.

Когнітивну, яка ґрунтується на порівнянні, аналогії тощо. Отже, емоційний стан іншої людини пізнається не з допомогою почуттів, а з допомогою мислення.

Предикативну, яка виявляється як здатність людини передбачати ефективні реакції іншого в конкретних ситуаціях. Можлива при великому життєвому досвіді та доброму знанні цього працівника або особливості поведінки людей в цілому.

Співпереживання виділяється в особливу форму емпатії як переживання суб'єктом тих самих емоційних станів, які відчуває інша людина через ототожнення з нею і співчуття, переживання власних почуттів з приводу почуттів іншого.

Відомий зарубіжний психолог Карл Роджерс по-іншому розуміє емпатію. Емпатія, за Роджерсом, означає вміння сприймати внутрішній світ іншого зі збереженням емоційних і смислових відтінків, повністю виключає переживання власних почуттів.

Емпатію розглядають як спосіб спілкування з іншою особистістю, вона має декілька граней: а) входження в особистий світ іншого та перебування в ньому "як вдома"; б) постійна чутливість до переживань іншого, які постійно змінюються; в) вловлювання того, що інший ледве усвідомлює, ледь відчутні почуття, оскільки вони можуть бути травмуючими; г) повідомлення ваших вражень про внутрішній світ іншого, коли ви дивитесь спокійним поглядом на ті елементи, які хвилюють і лякають вашого співбесідника.

Цей процес емпатійного спілкування допускає окреме звертання до іншого для перевірки своїх вражень й уважне вслуховування в зміст отриманих відповідей. Емпатійне розуміння, емпатійне слухання К. Роджерс ставить в основу психотерапевтичного процесу. Тому треба відмовитись від своїх поглядів, цінностей, свого "Я". Це можуть зробити люди, які почувають себе досить безпечно, впевнені, що не загублять себе в загадковому та чудакуватому світі іншої людини і зможуть успішно повернутися у свій світ, коли захочуть. Можна виразити мінімальне та максимальне емпатичне розуміння: а) min — точне відображення значень слів і афективних реакцій співбесідника; б) mах — повідомлення сприймає і коментує партнер по спілкуванню, який намагається відобразити в інтерпретаціях те, що сховано від свідомості партнера.

Емпатичність потрібна не тільки для психотерапії. У житті люди, які володіють такими якостями, чутливі, тонкі, уважні до навколишніх, активні, сильні, хороші співбесідники, їх люблять, оскільки вони розуміють почуття іншого.

Можна запропонувати декілька порад, за допомогою яких людина тренуватиме свої емпатичні здібності.

Зосередьтеся на вербальних і невербальних повідомленнях та формах емоційної експресії іншої людини. Намагайтеся на ранніх стадіях навчання емпатії використовувати як можна більше слів і виразів, які взаємозамінні за значенням і емоційним зарядом. Формулюйте відповіді мовою, яка зрозуміла співбесіднику. Використовуйте емоційний тон, який відповідає тону співбесідника. Глибше пізнаючи емоційний стан іншого, намагайтесь уточнювати, розширювати смисл його повідомлення. Це допомагає співбесіднику виразити почуття, які він до цього виразити не міг. Намагайтеся усвідомлювати почуття і думки, які не були прямо висловлені співбесідником, але, мабуть, розумілись у повідомленні. Пригадайте те, що пропущено в повідомленні [17].

Можна сказати, що емпатична здатність індивідів зростає зі збільшенням життєвого досвіду, емпатія легше реалізується у випадку схожості людей.

Для використання в тренінгах можна запропонувати такі вправи, які навчають і тренують емпатичне співпереживання.

ВПРАВА 1.

Мета. Розвиток емпетичного переживання, проективне вираження свого Я.

Процедура. Тренерові треба мати стільки іграшок-предметів, скільки людей у групі. Це може бути годинник, ручка, дитячий конструктор, скріпки, м'ячик, свисток, ножиці, нитка, ключі, аркуш чистого паперу. Спочатку треба дати час розглянути всі ці предмети і вільно пересуватися біля столу або стільця, на якому вони лежать. Відповідно до сигналу кожен вибирає той предмет, який йому більше подобається. Тепер він стає цією іграшкою.

Після цього кожному учасникові пропонують.

Розкажіть про себе як про цей предмет: "Я годинник..." (З хв.).

Загальна розмова між іграшками: "Я би хотів погратися..." (10—15 хв.).

Обмін почуттями: іграшки говорять про те, що вони помітили, відчули.

ВПРАВА 2.

Мета. Розвиток зацікавленості один в одному, емпатії, стимулювання експресії.

Процедура. Вибирають того, хто веде. Він на певний час залишає групу. Група вибирає "жертву". Після повернення ведучий повинен сказати, кого вибрали "жертвою". Для цього він звертається зі запитаннями, які мають опосередкований характер. Наприклад: "Якщо ця людина була б деревом (квіткою, твариною, погодою, порою року, предметом побуту), то якою вона була б?" За відповідями