коли реципієнт сприймає отриману інформацію як керівну або інтегративну і включає її в регуляцію своїх дій.
У негативному сенсі виникає байдужість, незгода, ворожість, антипатія, протидія бажанню інших, що й призводить до виникнення конфліктних ситуацій у колективі, який може розпастися на декілька груп.
Модель групи. Це емоційно-психологічне утворення. Але вона не є об'єктом соціометричних досліджень, тому що не сприяє належному здійсненню аналізу взаємовідносин людей на основі суспільних норм, ціннісних орієнтацій, оцінок.
Значення правильно віднайденого ключа до розуміння колективу важко переоцінити, бо це дає змогу цілеспрямовано скеровувати і точно регулювати такі психологічні феномени, як взаємовідносини і взаємодія членів колективу, згуртованість, психологічний клімат і сумісність, самопочуття і самошанування особистості, її перспективи, пов'язані з колективом.
Ці феномени роблять колектив ланкою, яка пов'язує особистість і суспільство.
Психологія нагромадила досвід розуміння і формування колективу, його найкращих зразків. Цей досвід випливає з ідей і закономірностей, виявлених А. С. Макаренком, який розглядав колектив як групу людей, об'єднаних визнаною суспільством метою діяльності, де відносини будуються на взаєморозумінні та взаємній підтримці.
Запропонована А. В. Петровським стратомстрична концепція внутрішньогрупової активності дає можливість інакше розглядати її проблематику в історичному контексті. В основі такого погляду — уявлення про те, що психічні властивості особистості мають опосередкований характер. Функцію опосередковування виконують знаки, з допомогою яких людина опановує свою поведінку, власні дії, соціально їх детермінує. Використання знаків і знакових систем докорінно перебудовує і активізує діяльність людини.
Психічні функції людини складаються спочатку в соціальному плані, в процесі взаємодії між людьми, а після цього вони переносяться у внутрішній план.
Звідси і випливає значення первинних груп, в які спершу включається кожна людина ще з дитинства. Вищі психічні функції виражаються в цих групах як відносини між дітьми, а згодом, коли діти їх опанують, набувають форми якостей особистості, які стають складовою системи регуляції поведінки і діяльності.
Відносини між підлеглими в колективі впливають на формування особистісних якостей. Опанування знаків і знакових систем дає змогу підлеглим застосовувати соціальний досвід і знання, прилучатися до культурних надбань людства. Сформовані під час спілкування і групової дії психічні функції стають внутрішньою детермінантою активності особистості.
Становлення особистості здійснюється в одному напрямі - від колективу до особистості. Супротивний процес відбувається в іншому напрямку - від особистості до колективу. При цьому кожна особистість вносить щось своє, впливає на інших, на перебіг міжособистісних відносин і характер групової дії.
Такий погляд на вияв детермінант активності особистості дає змогу керівникові здійснювати аналіз залежності характеру їх виявлення від рівня розвитку групи або колективу і у зв'язку з цінностями. Особливого значення такий підхід набуває, коли створюються колективи з осіб різного фаху, яким потрібний не лише фаховий розвиток, а й виховання найкращих рис особистості і культури.
Що ж принципово відрізняє колектив від менш розвинених груп людей?
У колективі визначальними принципами є взаємодія, взаємовідносини, що опосередковані метою, завданнями і цінностями спільної діяльності, що складає її реальний зміст.
До найважливіших властивостей спільної діяльності колективу відносяться надбання в колективі переваги самовизначенню людини і помітне зменшення (порівняно з групою, асоціацією і дифузною групою) конформних реакцій у важливих для колективу ситуаціях.
Тому, залучаючи людину в систему суспільних відносин, колектив формує її як особистість.
Особливість колективу полягає в тому, що він створюється керівником, в ньому активно виникають міжособистісні взаємини, властиві демократичному суспільству. Колектив можна розглядати як особливе соціальне середовище, яке формує і розвиває духовні та фахові здатності підростаючого покоління. Правильна побудова і організація взаємодії між підлеглими в колективі є одним із завдань виховання.
Розвиток групи в колектив
Група на початковому етапі роботи може бути неорганізованою асоціацією випадково дібраних людей, що склали певний іспит і отримали змогу працювати під чиїмось керівництвом.
Сама людська природа спонукає будь-яке об'єднання людей, якщо воно досить довготривале, утворити певну внутрішню структуру. У такій групі зазвичай усі рівні, проте вона із свого складу виділяє лідера, який бере на себе влаштування якогось аспекту спільної діяльності. Якщо до появи лідера всі працювали паралельно, то після цього робота виконується спільно. Змінюється і ставлення до цілей діяльності: якщо раніше воно збігалося лише частково, то тепер - повністю.
Внутрішня структура групи створюється після узгодження прагнень і мети всіх її членів. Зовнішня структура вноситься ззовні і закріплюється розпорядженням керівника. У кращому разі зовнішня офіційна і внутрішня неофіційна структури збігаються, взаємно підсилюють і зміцнюють одна одну.
Виникнення емоційних контактів, поступливості або опору груповому тиску, сенсорної і психофізіологічної сумісності є передумовою переходу до вищого рівня розвитку групи. Це вже не дифузна група, в якій визначальними є безпосередні відносини і взаємодія підлеглих.
Проте в дійсності виявляється, що мета групи або "команди" органічно не пов'язана із суспільне значущими ідеалами і підпорядкована вузьким внутрішнім інтересам. Така група є корпорацією, що переслідує лише особисті інтереси, ворожі для інших людських спільностей. Вона не спроможна перетворитися на колектив.
Залежно від змісту спільної діяльності, її ціннісної орієнтації, мети і принципів, від внутрішньої згуртованості у психології прийнято розрізняти такі групи: група-асоціація; гру па-кооперація, або дифузна група; група-корпорація; колектив. Такий поділ цілком прийнятний і щодо класифікації груп.
Типовим прикладом групи-асоціації буде збірна команда світу з якогось виду спорту: наявність зірок першої величини ще не гарантує успіху в единоборствах з командами нижчого класу. Колективна творчість найчастіше переважає індивідуальну майстерність.
Групі - кооперацїї бракує єдності колективного вольового зусилля і колективних емоцій, які тим сильніші, чим більш суспільно значущими є цілі, до яких прагнуть і яких досягають її члени в груповій діяльності.
Саме тому актуальною стає потреба з'ясувати мотиви, якими керується особистість, здійснюючи свій емоційний (а також і діловий) вибір, коли вона надає перевагу одним спільникам і відкидає інших.
За А. В. Петровським, цей механізм можна назвати мотиваційним ядром міжособистісних відносин. Численні експерименти доводять, що зміст мотиваційного ядра вибору партнера в структурі міжособистісних стосунків є показником того рівня розвитку, якого досягла група як колектив.
На початкових стадіях формування групи підставою для вибору є безпосереднє емоційне забарвлення ставлення до людини. А згодом орієнтація вибору змінюється. Більшої ваги набуває зовнішність і переваги партнера - у привабливості, шляхетності, контактності тощо. Вибір у групах вищого рівня розвитку здійснюється не тільки на підставі враження, яке з першого погляду справляє член групи.
Оцінка враховує й глибші якості людини, що виявляються під час спільної діяльності, в значущих для неї вчинках, світоглядних установках, переконаннях.
Основи згуртованості колективу
Одним із важливих критерії рівня розвитку групи є згуртованість
колективу - риса, яка характеризує його міцність і сталість психологічних зв'язків між членами колективу в межах соціальної спільності. Чим більш згуртований колектив, тим імовірніше, що він спроможний протистояти впливові внутрішніх і зовнішніх чинників, які його дезорганізують.
Виділяють такі чинники, які сприяють згуртованості колективу:
а) ідейна згуртованість;
б) міжособистісна згуртованість; в) організаційна згуртованість.
Отже, слід з'ясувати, які засоби і методи посилюють згуртованість колективу. Передусім, це виховання, що дає змогу досягти відповідності орієнтації членів колективу на певні цінності, мету та завдання, які люди виконують. Успішність такого виховання посилює те, що організація спільної діяльності, реалізація мети досягаються за умови чіткої взаємодії і взаємодопомоги, які правильно регулюють міжособистісні відносини в колективі.
Вирішальним чинником для посилення згуртованості колективу є підвищення змістовності і спрямованості внутрішнього життя колективу, яке має значно виходити за межі особистісних інтересів і зосереджуватися на найважливіших напрямах суспільного життя і його інтересів. У структурі утворених груп чітко виявляється ієрархія статусів їх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них входять до складу підгрупи лідерів.
Лідер - це особистість, що користується визнанням та авторитетом групи і за якою група визнає право приймати рішення про дії у важливих ситуаціях, бути організатором діяльності групи і регулювати відносили в групі.
Кожен колектив завжди має свого лідера, організатора.
Зростання і становлення колективу, як уже зазначалося, передбачає розвиток і вдосконалення спеціалізації підлеглих.
Офіційне керівництво і лідерство являють собою різні форми керування колективом. Для максимального ефекту вирішення завдань, для досягнення мсти потрібний взаємовплив кожної з цих форм. Перша форма управління спрямована на вирішення стратегічних, а друга -тактичних завдань під час виробничого процесу.
У групах людей, крім офіційного керівництва, є ще і неофіційний лідер.
Разом з тим, залежно від характеру діяльності, відбувається ще й диференціація лідерів. У найкращому разі офіційний керівник поєднує і функції неофіційного лідера. У противному - непопулярний керівник, претендуючи на лідерство, буде більше зацікавлений не в успіху спільної діяльності, а у підвищенні власного авторитету, престижу, вдаючись до всіляких засобів, зрештою, на шкоду загальній справі.
Справжнім лідером колективу є той, хто завдяки своїм особистісним якостям виявляє переважний вплив на інших, вирішуючи виробничі завдання. Такий лідер чітко усвідомлює обсяг завдань на найближче і най віддаленіше майбутнє, бачить шляхи їх оптимального вирішення і працює на