Сформулюємо ряд ознак, що характеризують вияв здібностей лідера.

1. За способом організації змісту діяльності колективу розрізняють: лідера-програміста, що спроможний створити способи колективної діяльності і надихає колектив на її виконання; лідера-виконавця/що організовує виконання вже створеної (опрацьованої) програми; універсального лідера, що уособлює в собі програміста і виконавця.

2. За стилем керівництва колективною діяльністю розрізняють: демократичного лідера; автократичного лідера; авторитарного лідера і такого лідера, в якому співіснують якості всіх цих типів керівника.

3. За характером діяльності - лідер діяльний, який постійно демонструє свої здібності; ситуативний лідер, який виявляє себе лише за певних ситуацій.

Диференціація лідерів можлива і за іншими ознаками.

У колективі високо цінують лідера-ерудита, який значною мірою впливає на підвищення інтелектуального рівня членів колективу за допомогою власних знань. Емоційний лідер створює в колективі ту чи іншу емоційну спрямованість, підтримує емоційний тонус. Лідер-віртуоз, який, володіючи високою індивідуальною майстерністю, витрачає багато зусиль і енергії для навчання і вдосконалення своїх колег у мистецтві дії. Такі лідери в колективі дуже цінуються, оскільки, навчаючи інших, вони досить швидко прогресують.

Чим ширше коло завдань, які вирішує колектив, тим повніше і різноманітніше його життя, тим більше можливостей для висунення із складу колективу лідерів різного типу.

Треба сказати і про негативного лідера в колективі. Такі лідери протиставляють себе керівництву і часто навколо них групуються окремі V члени колективу. Це відбувається найчастіше при недосить правильному керівництві і, природно, за наявності досить сильної особистості, яка претендує на роль лідера. Потрібні посилення роботи і виваженість дій щодо впертого претендента на лідерство для нейтралізації його небажаного впливу. Крайнім засобом впливу є його звільнення.

Лідер групи може бути офіційним, коли його призначено згідно з регламентом штатного розкладу, який виконує покладені на нього функції керівника.

Лідер може бути неформальним, визнаним групою стихійно, за його власні якості і усвідомлення значення тих функцій, які він реалізовує в колективі, керуючись загальними інтересами.

Для колективу оптимальним вважається такий варіант, коли формальний лідер-керівник одночасно є і неформальним лідером. За таких умов його діяльність є максимально ефективною, більш повно виявляється психологічний потенціал групи.

У колективі часто виникають неофіційні групи, що теж висувають своїх лідерів, як це часто трапляється в академічних групах. Якщо відносини між людьми в груш підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не лише не шкодить, а й допомагає колективу розв'язувати нагальні завдання.

Коли мета діяльності окремих угруповань уже не відповідає загальній меті, колектив, зрештою, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не тільки лідери, а й усі члени вступають в антагоністичні взаємовідносини. Важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню і розпаду.

Сумісність людей

Людські взаємини складаються за реальних життєвих обставин, під час спільної діяльності людей, в процесі їх взаємодії. На розвиткові відносин відчутно позначаються різноманітні об'єктивні чинники, що сприяють контактам або ускладнюють їх формування. Так, комфортні умови співпраці, забезпечення потрібних умов роботи, чітка організація праці неодмінно створюють сприятливі для взаємодії людей умови.

Водночас значний вплив на ефективність взаємодії мають психологічні чинники: ставлення людей один до одного і до інших людей, психологічна і практична готовність до співробітництва, іноді - індивідуально-психологічні особливості людей і таке ін.

Повсякденно керівникові доводиться вирішувати практичні завдання поліпшення взаємодії і взаємосумісності членів колективу. При цьому важливо керуватися такими чинниками, що забезпечують злагодженість дій і взаєморозуміння партнерів:

а) критеріями функціональної сумісності під час діяльності;

б) характером міжособистісних відносин;

в) психофізіологічною і соціально-психологічною сумісністю.

Суб'єктивний характер відносин виявляється в сумісності людей.

Сумісність — це оптимальне поєднання якостей окремих людей у процесі взаємодії, що сприяє успішному виконанню спільної діяльності.

У психології виділяють такі види сумісності: функціональну, фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну і психологічну сумісність.

Ступінь функціональної сумісності визначається за швидкістю процесів мислення, сприймання і колективних дій. Значні розбіжності якісних і кількісних показників цих процесів позбавляють підлеглих змоги досягти успіху в спільній діяльності, оскільки, наприклад, один партнер випереджатиме другого, а другий може випереджати його в організації задуму тактичної дії.

Внутрішні функціональні зв'язки в групі мають динаміку, якій потрібно підпорядкувати дії партнерів. Вдала адаптація партнерів потребує багато часу і відповідної інформаційної структури оптимальних спільних дій з урахуванням психічних здатностей кожного.

Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей двох або кількох людей, що спільно діють. Наприклад, максимальна продуктивність фізичної роботи можлива тільки за умови, коли ті, хто разом її виконує, не поступаються один одному за силою і витривалістю.

Поширеним критерієм відбору можуть бути показники фізичної сумісності в спорті при комплектуванні команд (групування за ваговою категорією у важкій атлетиці).

Психофізіологічна сумісність передбачає єдність і взаємозв'язок особливостей аналізаторних систем, а також властивостей нервової системи людей під час діяльності. Цей різновид сумісності передбачає успіх у взаємодії людей у тих видах діяльності, де чутливість у межах тієї чи іншої аналізаторної системи є вирішальним чинником. Психофізіологічна сумісність передбачає відповідність підлеглих за віком, рівнем фахового розвитку, ступенем підготовленості, виявом характеру, темпераменту і здібностей. За такої сумісності успіх колективної діяльності визначається не стільки індивідуальним внеском кожного, скільки якістю взаємодії і взаємного сприяння.

Колективна дія за умови вдалої психофізіологічної сумісності не є сумою внесків кожного, а виступає якісно новою дією, яку окремо від колективної дії не може виконати навіть найбільш умілий із підлеглих. Це можливо за умови чіткого розподілу ролей і функцій між виконавцями, коли кожний з них у колективній діяльності доповнює іншого.

Так, робота на конвеєрі вимагає від кожного працівника певного темпу виконання виробничих операцій. У разі невідповідності психофізіологічних характеристик когось із працівників процес порушується або може і взагалі припинитися. Для двох контролерів спільна робота по розрізненню насиченості кольорів буде неможливою, якщо їх здатність до розрізнення і чутливість сприймання кольорів різна. Ще більшого значення в межах цього різновиду сумісності набувають властивості темпераменту.

Доведено, що найбільш успішно можуть взаємодіяти двоє людей з різним темпераментом (холерик і флегматик, сангвінік і меланхолік), гірше - люди з однаковими темпераментами (два холерики, два меланхоліки). Разом з тим, як уже зазначалося, до роботи, що вимагає рухливої нервової системи від усіх її учасників, протилежні темпераменти непридатні.

Соціально-психологічна сумісність передбачає відносини людей з такими властивостями особистості, що сприяють успішному виконанню соціальних ролей. У такому разі необов'язковою умовою є подібність характерів, здібностей, але обов'язкова їх гармонія.

Соціально-психологічна сумісність ґрунтується на єдності найближчої, віддаленої і перспективної мети, на спільності інтересів і установок членів колективу.

У такому психологічному аспекті колективної діяльності спостерігається, в процесі становлення колективу, інтеграція або тенденція до об'єднання зусиль для спільної діяльності.

Водночас відбувається і диференціація всередині колективу за певними ознаками і розподілом ролей. У вдало організованих колективах процеси інтеграції і диференціації становлять діалектичну єдність, кожний із цих процесів передбачає наявність протилежного.

Високий рівень інтеграції за ціннісними орієнтаціями, за цілями і установками, без достатньо вдалого розподілу ролей і відповідної підготовки призводить, зрештою, до порушення сумісності на всіх рівнях взаємодії і взаєморозуміння.

Життєвий досвід переконує, що контакти виникають швидше і виявляються дужче в людей, риси характеру яких взаємодоповнюються: це поєднання запального і імпульсивного із спокійним, помірним; теоретичного з практичним і таке ін. Проте це не означає, що сумісними є тільки люди з протилежними рисами характеру. Сумісність можлива і за умови збігу рис характеру або інших якостей людини, але ймовірність порушення спільності за цих обставин зростає.

Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних установок, цінностей, відносин. Подібність поглядів, переконань, цінностей, моральних установок духовно об'єднує людей. Психологічна сумісність, яка виникає за наявності таких якостей, - це вищий інтегральний рівень сумісності людей, що характеризується глибинними, змістовними аспектами взаємодії і зумовлює ефективність їх діяльності.

Відсутність сумісності в групі людей, що виконують громадську або значущу для особистості діяльність, за певних обставин може стати передумовою конфлікту.

Література

1. Айзенк Г. Проверьте ваши способности. - М.: Мир, 1972.

2. Асеев В. Г. Возрастная психология: Учеб. пособие. - Иркутск, 1989.

3. Блейхер В. М., Бурлачук Л. Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. - К.: Вища школа, 1978.

4. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

5. Казанкова В. Г. Метод незаконченных предложений при изучении отношений личности // Вопр. психологии. - 1989. -№ 3.

6. Клименко ВВ. Психологические тесты таланта. — Харьков: Фолио, 1996.

7. Максименко С. Д. Методологічні аспекти психологи навчання // Психологія. -1988. Вил. 31.

8. Максименко С. Д. Методологічні проблеми вікової та педагогічної психології// Психологіля. - 1982. Вип. 21.

9. Максименко С. Д. Проблема метода в возрастной и педагогической психологии // Вопр. психологин. - 1989. — № 4. Максименко С. Д. Проблема метода в науке. - К.: Знание, 1982.

10. Максименко С. Д. Психолого-педагогичеекие аспекты учебного процесса в школе. - К..* Рад. школа, 1983.

11. Максименко С. Д.