Соціально-психологічна характеристика рецидивістів, та особливості їх виправлення

Найбільш раціональний шлях дослідження проблематики, що стосується особистості засудженого, — це вивчення окремих категорій засуджених, тому що родове поняття в порівнянні із загальним більш специфічне та змістовніше. На основі такого підходу може бути забезпечена необхідна конкретність у дослідженні закономірностей формування антигромадських властивостей, виникнення відхилень у морально-психічній сфері особистості, у визначенні методики виправлення особистості засудженого.

Найбільш складний розділ науки про особистість правопорушника складає та система знань, яка покликана обґрунтовувати найбільш прийнятні та ефективні шляхи, засоби та методи виправлення й перевиховання засуджених-рецидивістів, тобто осіб, які неодноразово засуджувалися до позбавлення волі. Удосконалювання методики виправлення та перевиховання рецидивістів припускає вивчення їх соціальних, індивідуально-психологічних та інших особливостей і використання цих даних на практиці.

Висновок про те, що сутність особистості, основна її спрямованість формуються під впливом суспільних відносин, висуває на перший план завдання вивчення особистості засудженого-рецидивіста з погляду її місця й ролі у всій сукупності відносин і зв'язків. Соціально-психологічні особливості засуджених-рецидивістів знаходять своє висвітлення у різноманітті статусу, який характеризує їх положення в системі міжособистісних відносин. Соціально-психологічні параметри особистості рецидивіста можуть бути різними як за ступенем спільності, значущості (починаючи зі статусу громадянина й закінчуючи статусом члена малої неоформленої групи), так і за сферою їхнього прояву (виробнича сфера, побут, оточення). В одному випадку статуси рецидивіста пов'язані з його антигромадською діяльністю, в іншому — цей зв'язок не простежується (стать, соціальне походження й т. ін.).

При характеристиці соціально-психологічних особливостей особистості рецидивіста варто мати на увазі, що окремі статусні показники людина "одержує" ззовні. Немаловажне значення мають при цьому стать, вік, чи народився він у родині алкоголіка або особи, яка веде антигромадський спосіб життя, або ж у родині зі здоровою моральною атмосферою. Не можна зовсім замовчувати матеріальні й інші можливості батьків. Ще більше значення мають уроджені аномалії здоров'я. Хоча статуси, які людина одержує ззовні, не мають тієї вирішальної ролі, певною мірою можуть опосередковано впливати на процес соціалізації, на формування інтересів, поглядів, очікувань, ціннісних орієнтацій, установок особистості.

Важливою соціально-психологічною ознакою особистості рецидивіста є вік. У процесі життя людина зазнає впливу соціального середовища, здобуваються досвід, навички, звички, формуються ціннісні орієнтації та установки, потреби й інтереси, формується характер. Знання психологічних особливостей віку, як і ряду інших даних, є необхідною умовою ефективної попереджувальної роботи та удосконалювання діяльності по виправленню й перевихованню рецидивістів. Без врахування вікових особливостей неможливо дати повної оцінки багатьом властивостям людини й до кінця усвідомити механізм формування особистості з кримінальними відхиленнями.

Вік рецидивістів значно вищий за середній вік інших засуджених. За даними сучасних учених, серед уперше засуджених найбільшу питому вагу займає Група віком 25—29 років (відносна щільність розподілу — 4,0 %), за нею ідуть 18—24-літні (3,0 %), потім 14—17-літні (2,6%) і лише після них засуджені старше 30 років. Для рецидивістів більш характерний вік 29—50 років (55,3 %). Ця обставина пов'язана не тільки з фактом відбування певного строку покарання за перший злочин, а насамперед з тим, що значна частина рецидивістів вчиняє ряд злочинів, інтервал між якими складає час відбування ними покарання у місцях позбавлення волі. Порівняння вперше засуджених і рецидивістів віком 24—29 років начебто не підтверджує помічену закономірність, тому що середній показник у перших вищій (4,6 %), у рецидивістів він становить (2,8 %). Видимо, вік 24—29 років для рецидивістів є свого роду "проміжним", тобто до 25 років багато хто з них вчиняє два або навіть більше злочини й у підсумку, як правило, вони засуджуються потім до більш тривалих строків позбавлення волі. З іншого боку, частка рецидивістів стає на шлях вчинення злочинів у віці 30 років і більше.

Наведені дані дозволяють зробити висновок про те, що джерела формування особистості рецидивіста в багатьох випадках беруть початок від неповнолітнього або молодого віку. Генезис антигромадської установки, спрямованості дорослих злочинців необхідно "Шукати" у психології неповнолітнього правопорушника, оскільки фундаментальні властивості особистості формуються вже в цьому віці. В цьому переконує той факт, що 21,5 % обстежених рецидивістів перший раз засуджувалися до позбавлення волі, як правило, за тяжкі злочини у віці до 18 років, 42,8 % — у віці від 18 до 24 років, і тільки 19,3 % рецидивістів вчинили злочини, за які вони були засуджені до позбавлення волі, в 30 і більше років. Отже, проблема викорінювання рецидивної злочинності повинна вирішуватися не тільки в плані недопущення повторних злочинів з боку раніше засуджених, але й у рамках більш загального завдання ліквідації злочинності, усунення причин й умов, які їй сприяють, і, нарешті, шляхом удосконалювання виховної, організаційно-управлінської, попереджувальної роботи, особливо серед молоді. Характерно, що ті, хто вчинили перший злочин у неповнолітньому віці або у віці 18—24 років, частіше, ніж інші засуджені, вчиняють повторні злочини. Відносна щільність розподілу рецидивістів у віці 14—16 років становить 2,7 %, у віці 16—18 років — 8,0 % (найбільший показник), 18—24 років — 7,1%, 24—29— 3,5%, 29—49 років — 0,9%, 50 років і більше —10,1%. Серед рецидивістів, таким чином, переважна більшість тих, хто вчинив перший злочин у віці до 24 років. Цей вік характеризується як період неповноліття й початковий етап самостійного життя, винятково складними й часом суперечливими процесами соціалізації. На нього доводиться й формування основних компонентів особистості — ціннісних орієнтацій, характеру, здатностей, світогляду; виробляються й закріплюються відповідні вольові, інтелектуальні, емоційні, моральні якості. Там, де немає підтримки дорослих, відсутні належне виховання, сприятлива моральна атмосфера й зустрічається байдужість, найчастіше в силу всіляких обставин неповнолітні стають на шлях вчинення правопорушень. Надалі ж, не маючи позитивного досвіду, не пізнавши почуття задоволення від істинно людських відносин, окремі з них виносять із місць позбавлення волі ще більшу переконаність у своїй "правоті", егоїзм, індивідуалізм, зневагу до інших і суспільства в цілому й тим самим прирікають себе на нові злочини. От чому завдання попередження злочинів серед молоді, особливо серед неповнолітніх, має по суті справи стратегічне значення в боротьбі за викорінювання злочинності, у тому числі й рецидивної.

У міру збільшення кількості засуджень до позбавлення волі зростає Питома вага кількості осіб віком 29 до 49 років. Найвищий показник у даній групі при вчиненні третього злочину — 24,3 %. Та ж закономірність виявлена й у відношенні найстаршої групи — 50 років і більше. Якщо у вчиненні першого злочину брали участь 0,1 % осіб даної групи, то в другому, третьому й останньому злочинах вони становили в порівнянні з усіма віковими категоріями відповідно 2,2 %; 3,1 % й 5 %. Хоча частка осіб у віці 40—50 років і більше й не є переважною, проте вона заслуговує на пильну увагу. Як правило, рецидивісти цього віку характеризуються стійкою антигромадською установкою, набутими навичками, зв'язками зі злочинним світом й у той же час — ослабленими соціально корисними зв'язками та ціннісними орієнтаціями. Найчастіше рецидивісти старшого покоління виступають у ролі охоронців ідей і традицій злочинного світу. Нейтралізувати негативний вплив на інших засуджених, завчасно вирішувати питання їх трудового та побутового влаштування після звільнення — основні напрямки роботи із рецидивістами цього віку. Вікові особливості повинні враховуватися при розробленні методики їхнього виправлення та перевиховання.

Значне пізнавальне та практичне значення має виявлення специфіки вікової структури рецидивістів залежно від характеру вчинених злочинів. Наприклад, із всіх осіб, які вчинили перший злочин — хуліганство, 56,6 % мали вік до 24 років, а вчинили убивство в цьому віці — лише одна людина. У той же час здійснення ряду інших насильницьких злочинів більш характерно для-осіб молодого віку (грабіж - - 87 %, умисне нанесення тілесних ушкоджень — 62,8 % тощо). У той же час для рецидивістів старшого віку менш характерні грабежі, розбійні напади, частіше вони вчиняють так звані ненасильницькі злочини. *

При подальшому аналізі соціально-психологічних особливостей правопорушника зазвичай звертається увага на соціальний стан. Однак не менш важливо виявити характер зв'язків рецидивістів з відповідними соціальними структурами суспільства.

У результаті дослідження виявлено, що 61,2 % рецидивістів походять з родин робітників, 27,8 % — із селян, 9,1 % — із службовців й 1,9%— з інтелігенції. Співвідношення отриманих даних в основному відповідає соціальній структурі нашого суспільства. Однак не можна не відзначити той факт, що вихідці із селян у структурі засуджених-рецидивістів становлять меншу частину в порівнянні з питомою вагою селян у структурі населення. Це пояснюється тим, що в місті більше обставин, які сприяють вчиненню злочинів. Якщо зіставити дані про соціальне походження та положення засуджених-рецидивістів перед останнім засудженням, то не можна не помітити значну розбіжність питомої ваги