Значна частина рецидивістів уважають себе нерішучими, пригніченими. Це, як правило, морально нестійкі особи, з відсутніми вольовими якостями, які йдуть на поводі в інших. Для них процес ухвалення рішення не відрізняється зазначеними вище психологічними ознаками, тому що суперечливість світогляду, відсутність твердих поглядів, навичок, установок вступають в протиріччя з мотивами і поведінкою. Зазначена особливість повинна враховуватися при організації та здійсненні виправного впливу на рецидивістів цієї категорії. Зокрема, спочатку від них не слід вимагати непосильної психічної перенапруги, а швидше за все прагнути по можливості спрощувати роботу та процес ухвалення рішення. Інакше можна лише підсилити невір'я у свої сили, спровокувати негативне відношення засудженого до виховних заходів.

Таким чином, поряд з формуванням світогляду, свідомості як основного завдання виховної роботи повинне розглядатися й стимулювання в засуджених необхідних вольових процесів. Засуджений, виправлений морально, але який не вміє правильно приймати. рішення й виконувати їх, у майбутньому знову може стати на шлях вчинення злочинів.

Механізм перетворення, трансформації психічних процесів у властивості, риси характеру не можна зрозуміти без врахування станів людини. Однакові, часто повторювані психічні стани поряд із психічними процесами виступають у якості основи індивідуальних властивостей особистості. Психічні стани —- сполучна ланка між процесами та властивостями особистості. Виділяють такі основні ознаки станів психіки: цілісність, рухливість і відносна стійкість, індивідуальна своєрідність і типовість.

Рецидивістам властиві, як правило, стани особистісні, глибокі, що негативно діють на їх поведінку. Специфіку психічних станів в рецидивістів можна зрозуміти лише виходячи з того способу життя, який вони вели до останнього засудження, умов відбування позбавлення волі і їхніх індивідуально-психологічних особливостей.

У більш ніж половини рецидивістів перспектива знову попасти в колонії не викликала особливих потрясінь: 40,2 % — після останнього засудження обстановку в колонії сприйняли як звичайну. Якщо у них і проявлявся стан тривог, то він був, звичайно, не таким, як після першого засудження. Слід звернути увагу на те, що майже десята частина засуджених виявила байдужість до своєї долі як після першого, так і після останнього засудження до позбавлення волі. Можна припустити, що для них характерний стан апатії, байдужості до всього того, що відбувається навколо. Він викликається не тільки фактом кількаразового відбування позбавлення волі, знайомством з обстановкою в місцях позбавлення волі. У неодноразово засуджених апатія часто викликається пересиченістю вражень від злочинного способу життя. Апатію супроводжують такі психологічні особливості особистості рецидивіста, як безцільність, безперспективність, відсутність або дефекти вольових якостей.

Стан апатії, байдужності викликає інші негативні психічні процеси та стани — вольову пасивність, підпорядкування долі, невір'я в можливість виправитися й вести нормальний спосіб життя, готовність проявляти непримиренне (відкрите або приховане) відношення до виправно-трудових заходів і т. ін. Для рецидивістів менш характерні стани оптимізму, життєрадісності, бадьорості, лояльного відношення до навколишніх. У місцях позбавлення волі, особливо в перші місяці після прибуття в колонію, у них проявляються інші, протилежні за своїм характером і змістом стани: пригніченість, песимізм, приреченість, озлобленість тощо.

Більшість рецидивістів після останнього засудження (але менша частка в порівнянні із уперше засудженими до позбавлення волі) перебувають у стані пригніченості (64,9 %) і безперспективності (8 %). Характерно також, що стан озлобленості характерний для рецидивістів більше молодого віку. Озлобленість — стан глибокого та негативного впливу на засудженого. Щоб зняти, перебороти його, більшою мірою необхідні такт, доброзичливість, бажання і терпимість при проведенні індивідуальної виховної роботи. При спробі форсувати, прискорити цей процес може з'явитися негативний ефект: стан озлобленості може поглибитися, стати більш стійким і призвести до закріплення тих або інших негативних рис характеру засудженого.

Необхідно звернути увагу на те, що 16,7 % обстежених осіб у момент прибуття в колонію після останнього засудження перебували в стані щиросердечної рівноваги, тобто байдуже ставилися до різкої зміни умов свого життя. Серед рецидивістів виявився ще більший відсоток осіб, яким було байдуже, якому покаранню вони будуть піддані (30,0 %). Можна припустити, що у "міру збільшення судимостей притуплюється попереджувальний вплив покарання взагалі й позбавленням волі — зокрема. Тому для засуджуваних до позбавлення волі необхідно створювати такі умови відбування покарання, які б мали на них відповідний психологічний вплив.

Розповсюдженим психічним станом серед засуджених, особливо серед рецидивістів, є стан удаваної захищеності. У розумінні "захисних" рецидивісти нерідко вдаються до об'єднання в угруповання, "лідерами" яких виступають, як правило, злісні злочинці. Однак у подібних групах створюється лише видимість захищеності слабких від диктату злісних і вольових злочинців.

Іноді психічні стани проявляються комплексно, якщо вони негативні, то можуть викликати більш глибокі та руйнівні стани. До них зазвичай відносять фрустрацію, яка поєднує тугу та тривогу, безнадійність та приреченість, апатію та песимізм. Вкрай агресивний, озлоблений стан, яким відрізняється фрустрація в окремих рецидивістів, направляється в- русло антигромадської поведінки не само по собі, а бере свій початок від антигромадської установки особистості, диспозиції особистості.

Характер і сила психічних станів рецидивістів залежать від багатьох факторів об'єктивної та суб'єктивної дійсності. Зокрема, велике значення мають умови відбування покарання, морально-психологічна атмосфера в колективі засуджених або в малій групі, характер взаємин працівників колонії та засуджених, строк покарання, моральні, вольові та психофізіологічні властивості і т. ін. Наприклад, для рецидивістів, засуджених на короткі строки, властивий стан байдужості до всього, що відбувається. У той же час для тих, хто засуджується на тривалі строки, більш характерні стани пригніченості, агресії, які характеризуються відкритим, часто афективним станом гніву, імпульсивною безладною активністю.

Уже були розглянуті найбільш типові психічні процеси та стани рецидивістів, на основі яких формуються та закріплюються відповідні властивості особистості. Властивості особистості, риси її характеру на відміну від психічних процесів і станів мають відому стійкість, менш піддані змінам і тому найвищою мірою відображають достоїнства та недоліки особистості. Вони визначають не тільки реакцію особистості на події, але й відображають її відношення до навколишнього світу і самої себе.

Основне, що виділяє особистість рецидивіста, — це наявність у ній стійкого комплексу негативних властивостей, рис, ознак, які відображають однобічність і вузькість ціннісних орієнтацій, специфіку її соціальних ролей та очікувань.

У змісті антигромадської орієнтації особистості рецидивіста виділяються:—

зневага інтересами суспільства в цілому;—

ігнорування праці як форми життєдіяльності індивіда в суспільстві;—

невміння контролювати свою поведінку, неповажне, байдуже відношення до інтересів інших людей;—

алкоголізм і наркоманія;—

інші аморальні спонукання, звички, властивості.

Поширення ряду наведених ознак серед осіб, що раніше судилися, майже у два рази перевищує їхню поширеність серед уперше засуджених. Це свідчить про серйозну деградацію особистості.

Одне з головних місць у структурі негативних властивостей особистості рецидивіста займають такі риси, як невміння її небажання контролювати сою поведінку, зважати на інтереси інших людей, черствість, жорстокість, прагнення до самоствердження шляхом агресії та насильства тощо.

На відміну від корисливих і деяких інших зазіхань насильницька, агресивна поведінка найчастіше Являє собою "самоціль". У силу всього цього конфліктна ситуація в рецидивістів з насильницьким типом антигромадської орієнтації здобуває більш глибоко виражений характер. Більшість рецидивістів скоюють насильницькі злочини. Притім, при останньому засудження збільшується частка рецидивістів з насильницьким типом антигромадської орієнтації.

Типова для рецидивістів і така риса, як недисциплінованість. Остання є наслідком або "злої" волі, свідомого, обміркованого порушення законів і моральних норм суспільства, або відсутності відповідних вольових якостей. Про недисциплінованість свідчать кількаразові злочини, а також весь спосіб життя рецидивіста.

Важливим фактором формування у рецидивістів дисциплінованості є режим. Тому важливо забезпечувати точне, неухильне дотримання всіх вимог режиму, вести послідовну боротьбу з його порушниками.

Рецидивіст може володіти й деякими позитивними або "нейтральними" якостями — такими, як сміливість, спрямованість, рішучість, наполегливість, завзятість у досягненні поставлених цілей. Однак, як правило, ці якості рецидивіст використає на шкоду суспільству. Серед рецидивістів більше, ніж серед уперше засуджених, осіб з негативно спрямованою сильною й злою волею. Вони прагнуть до лідерства, гегемонізму, не зупиняючись ні перед чим. Поєднання зазначених вольових властивостей з деякими іншими іноді призводить до надмірного підвищення вольової активності рецидивіста — гіпорбулії, що характеризується швидкістю рухів, енергійністю ходи та міміки, гарячковістю та безсистемністю рухів.

Негативна спрямованість багатьох вольових якостей рецидивіста проявляється й у тому плані, що він, як правило, не може їх залучити для свідомого виправлення та перевиховання. Тут, як правило, рецидивісти проявляють і нерішучість, і непослідовність, і відсутність дійсної сили волі.

У той же час деяку частину рецидивістів складають люди з паралізованою волею, безуспішні спроби покінчити зі злочинним миром і відомим ступенем соціальної деградації та деморалізації зробили їх безвладними. Тією чи іншою мірою усвідомлюючи порочність, хибність злочинного способу життя, такі рецидивісти в результаті дефектів волі та механізму соціального обумовлення знову йдуть на злочин. Тим самим породжується непевність чесно трудитися, нормально жити на волі.

Кількаразове вчинення злочинів й засудження до позбавлення волі породжують у рецидивіста небажану асоціацію "знаходження на волі