Антигромадські риси і якості особистості завжди переплітаються та взаємодіють із її позитивними рисами і якостями. Абсолютно негативних особистостей немає навіть серед найбільш закоренілих злочинців, не говорячи вже про неповнолітніх правопорушників. У їхніх поглядах завжди є елементи позитивних починань, спираючись на які, можливо попередити порушення соціальних норм, виправити і перевиховати правопорушника. Найпоширенішими серед молодих правопорушників і злочинців є такі позитивні риси, як любов до батьків, родичів тощо.

Аналіз внутрішніх протиріч особистості неповнолітнього правопорушника дозволяє зробити висновок: протиріччя проявляються в найбільш гострій формі у сфері моральної свідомості. Вони охоплюють особистість у цілому — весь її духовний світ і знаходять найбільш яскраве вираження у відношенні цієї особистості до моральних норм. Роздвоєність моральних поглядів неповнолітнього, його відношення до норм моралі проявляється найчастіше в тому, що він має ніби дві моралі: одну — для суспільства, іншу — для себе. Перша з них, як правило, лицемірна, прикриває неповагу до суспільства і його вимог, байдуже відношення до оточуючих людей і їх інтересів. Друга — зазвичай досить цинічна та егоїстична, що свідчить про духовну вбогість, відсутність корисної для суспільства мети.

Молодій людині вдається іноді досить мистецьки маскуватися, формувати в цілому позитивне враження на навколишніх. Однак у конфліктній ситуації, яка вимагає безкомпромісного вибору між добром і злом, виявляються усі недоліки. Адже в порівнянні зі звичайними умовами людської діяльності конфліктні обставини, особливо якщо вони виникають раптово, викликають у людини стан підвищеної психічної напруженості. А це різко знижує, а іноді й зводить нанівець здатність маскувати свої справжні почуття, думки, наміри.

У юнацькому віці поступово переборюється подвійність моральних цінностей особистості. Однак і в цей віковий період досить часто виявляється внутрішня суперечливість відношення до норм моралі. Найчастіше це відбувається на тлі активного формування поглядів та критичного відношення до навколишніх явищ. У юнаків виявляється протиріччя між формально засвоєними ідеями (у тому числі і морального порядку), з одного боку, і невмінням критично використати їх для пояснення явищ і для керівництва власною поведінкою, з іншого боку. Нерідко таке протиріччя знаходить вихід у вчинках і діях, спрямованих проти суспільно сформованих цінностей. Внутрішня суперечливість світогляду ніби визначає роздвоєність моральних позицій і поступовий перехід на позиції цинізму.

Протиріччя моральної свідомості неповнолітнього с однією з важливих психологічних передумов, яка визначає виникнення спонукань до протиправних дій і вчинків. Подвійність моралі найбільш сприяє формуванню таких мотивів антигромадської діяльності" як жадібність, користь, помста, озлоблення.

Протиріччя морального плану неповнолітніх безпосередньо проявляються в логіці вчинків і дій. Точніше буде сказати, протиріччя проявляються у відсутності такої логіки.

Роздвоєність моральних рис і відносин призводить до того, що неповнолітній стає нездатний до послідовних дій у різноманітних умовах. Не маючи стійких моральних критеріїв в оцінці вчинків як навколишніх, так і своїх власних, він перетворюється в іграшку випадкових обставин і впливів. І хоча нерідко такий підліток або юнак має добрі наміри на майбутнє, гарні в цілому плани, він сьогодні діє так, як йому диктує сформована ситуація. Результатом є вчинки та дії, які у протирічать життєвим планам і перспективним устремлінням молодої людини.

Найбільш підступним вираженням подвійності моралі неповнолітнього є лицемірна поведінка. Підліток або юнак на очах у родичів, дорослих і наставників намагається поводитися відповідно до загальноприйнятих моральних вимог і норм, а виявившись поза контролем, з такою ж легкістю вчиняє аморальні вчинки. Маленька неправда завжди веде до великої неправди, аморальний вчинок — до серйозного порушення закону. І, здавалося б, тихий, позитивний підліток виявляється раптом правопорушником. У таких випадках педагоги, вихователі, батьки, а іноді й працівники правоохоронних органів здивовано розводять руками і говорять про "несподіваний" злочин.

Практика свідчить про те, що "несподівані" порушення закону — не таке вже рідкісне явище. Зазвичай близько третини неповнолітніх злочинців — особи, які не вважалися "важкими", не були на обліку в міліції, не значилися в списках злісних порушників навчальної та трудової дисципліни. Вони і у своїй родині уявлялися "гарними дітьми", "слухняними й покладливими", а іноді навіть наводили їх як позитивний приклад. Такі правопорушники, як правило, несподівані для оточуючих. Іноді злочини таких молодих людей оцінюються як випадкові.

У кримінальній практиці бувають і такі злочини, які є дійсно випадковими і тяжкими епізодами у житті підлітка або юнака. Бувають, але досить рідко. Значно частіше доводиться мати справу із звичайним обманом навколишніх, з маскуванням справжньої особистості — морально суперечливої та лицемірної. Тому необхідно дуже уважно підходити до оцінки "несподіваних" злочинів і осіб, які їх скоїли. Необхідно мати на увазі й те, що. категорія неповнолітніх злочинців — носіїв лукавої моралі найбільш "важка" у педагогічному відношенні. У навчальних закладах та в трудових колективах на таких молодих людей, як правило, не звертають особливої уваги. Вони вважаються цілком благополучними, такими "середнячками", до яких найменш застосовуються заходи виховного впливу. Лукавство служить їм надійним щитом, яким вони прикриваються насамперед від позитивного впливу. Тому такі люди мають найчастіше стійкі негативні риси. Перевиховувати таких молодих людей значно важче, ніж відвертих порушників закону, бешкетників і забіяк. У них на перший план виступає інше протиріччя. Воно полягає в дисгармонії моральних і правових поглядів, уявлень, понять і оцінок.

На цьому психологічному фоні особливо чітко проявляються значні дефекти правових уявлень та оцінок неповнолітніх правопорушників — відсутність правильного розуміння тієї шкоди, яку вони наносять. Підлітки і юнаки не замислюються над шкодою, яку причиняють своїми діями. А це значить, що в більшості неповнолітніх правопорушників відсутнє уявлення про суспільну шкідливість таких вчинків і дій.

Неправильне уявлення про шкідливість діянь істотно впливає на увесь духовний світ неповнолітнього, зокрема на його моральні погляди. Справа в тому, що перекручені уявлення про шкідливість вчинених діянь знаходять пряме відображення у свідомості неповнолітнього з деякими певними правильними моральними уявленнями, поняттями про добро, справедливість, честь, совісті і т. ін. Підліток і юнак у таких випадках сам не усвідомлює внутрішньої несумісності перекручених і правильних уявлень. Це серйозно утруднює процес виховного впливу на них. У судженнях і вчинках неповнолітніх проявляється навіть деяка цілісність і послідовність.

Однак злочин, як би його не уявляли неповнолітні, завжди залишається суспільно небезпечним діянням. Тому протиправна діяльність вступає в протиріччя зі сформованими моральними установками. Нерідко неповнолітній попадає в полон до власних неправильних правових уявлень, які й полегшують формування рішучості вчинити протиправне діяння.

Таким чином, неповнолітній правопорушник являє собою:—

складну систему з яскраво вираженими і досить гострими запереченнями, контрастами та протилежностями;—

непослідовність поведінки, внутрішньо нестійку систему з різко вираженою залежністю від ситуації;—

ситуація, як правило, характеризується конфліктами, які вимагають швидких рішень, заснованих па моральних і правових принципах;—

яскраво виражену подвійність моралі та дисгармонії моральних і правових уявлень, поглядів, почуттів;—

грубі порушення моральних, правових та інших соціальних норм як прояв конфлікту між суспільством і особистістю.

Неважко помітити, що в цілому виходить досить контрастна схема з внутрішньою роздвоєністю усіх без виключення елементів. Неповнолітній правопорушник виявляється настільки суперечливим й у своєму духовному світі, і у своїх діях, і у своєму відношенні до ситуації й суспільства, що внутрішньо єдиної моделі скласти просто неможливо.

Протиріччя особистості неповнолітнього правопорушника виникають не самі по собі, не як результат конфліктної ситуації та непослідовності у поведінці. Внутрішні протиріччя у своїй основі можуть бути лише наслідком суперечливих зовнішніх впливів або результатом заперечень життєвого досвіду. Висновок цей цілком відповідає принциповому положенню, висунутому С. Л. Рубінштейном: "Особистість виступає як зв'язана воєдино сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи" [23].

Вказуючи на основу виникнення внутрішніх протиріч — соціальні явища зовнішнього фактора стосовно особистості порядку, — ми зовсім не ігноруємо біологічного, природного фактора.

Внутрішня подвійна сутність підлітка і юнака має у своїй основі протиріччя безпосереднього його оточення. Це оточення-складається не тільки з явищ матеріального порядку, а й елементів свідомості. Безпосереднє оточення створює своєрідну соціально-психологічну атмосферу, яка складається з досить контрастних почуттів, суджень, вимог і т. ін. Прямий і безпосередній контакт неповнолітнього з цим оточенням призводить до того, що в його психології ніби трансформуються протиріччя безпосереднього оточення.

Особливості відображення у внутрішньому світі підлітка зовнішніх протиріч значною мірою залежать від форм його спілкування. Відомо, що з часом у сферу спілкування