Щодо здібностей особистості. Здібності — це сукупність або синтез властивостей людської особистості, які відповідають вимогам діяльності і забезпечують високих досягнень у ній. При цьому маємо на увазі не просте співіснування властивостей, а їхній органічний зв'язок між собою, їхню взаємодію в певній системі.

Наукова абстракція дозволяє виділити два рівні розвитку здібностей: рівень відбивально-репродуктивний і рівень відбивально-творчий. Людина, яка перебуває на першому рівні, виявляє високу вмілість засвоювати знання, опановувати діяльністю й здійснювати її за зразком (виконавці). На другому рівні людина здатна створювати нове, оригінальне. Не можна, звичайно, метафізично розглядати ці рівні. По-перше, слід мати на увазі, що всяка відбивально-репродуктивна діяльність включає елементи творчості, а відбивально-творча діяльність включає й репродуктивну, без чого, вона немислима. По-друге, зазначені рівні не є щось дане й незмінне. Людина в процесі оволодіння знаннями та уміннями, у процесі діяльності переходить із одного рівня на інший, відповідно й змінюється структура її здібностей.

Крім рівнів слід розрізняти здібності за їхньою спрямованістю або спеціалізацією. У цьому плані зазвичай в психології розрізняють загальні й спеціальні здібності.

Під загальними здібностями розуміється така система інтелектуальних властивостей особистості, що забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями.

Під спеціальними здібностями потрібно розуміти таку систему властивостей особистості, що забезпечує досягнення високих результатів у пізнанні і творчості в спеціальній області діяльності, як, наприклад, літературній, музичній, сценічній тощо.

Крім цих двох видів виділяється й третя група — здібності до практичної діяльності (конструктивно-технічної, організаторської, педагогічної і т. ін.).

Підставою для такої класифікації здібностей служить наявність різних видів діяльності (наука, мистецтво, практика), кожен з яких пред'являє свої специфічні вимоги до людини, її здібностей.

Спеціальні здібності органічно пов'язані із загальними здібностями. Чим вище розвинені загальні здібності, тим кращі внутрішні умови для розвитку спеціальних здатностей. У свою чергу розвиток спеціальних здібностей при певних умовах позитивно впливає на розвиток інтелектуальних сил особистості. Без високого рівня інтелектуального розвитку не можуть розвиватися практичні здібності.

Здібності мають свої природні передумови у вигляді задатків. У задатках варто вбачати не стільки анатомо-фізіологічні, скільки психофізіологічні властивості, у першу чергу ті, які виявляє дитина в самій ранній фазі оволодіння діяльністю. Задатки виявляються при зіткненні індивіда з певними подразниками, об'єктами, адекватними якоюсь мірою цим задаткам.

Іншими словами, під задатками варто розуміти первинну природну здібностей, ще не розвинену, але яка може розвинутися при перших пробах діяльності.

Здібності — не ізольований прояв особистості, вони перебувають в органічній єдності з іншими її властивостями, у цілісному складі життя людини.

Серед правопорушників зустрічаються люди із загальними й спеціальними здібностями, наприклад, нерідко можна зустріти людей з досить вираженими здібностями до живопису, музики і т. ін. У правопорушників здібності можуть мати злочинну спрямованість. Так, відомо, що деякі кишенькові злодії мають виняткову чутливість і тонку координацію рухів пальців і руки в цілому, що вони можуть непомітно обкрадати в будь-яких умовах і положеннях. Квартирні злодії, зломники можуть моментально розбиратися в замикаючих механізмах, підборі до них ключів. Усякого роду аферисти мають часом таку спритність, якій можуть позаздрити професіонали-ілюзіоністи.

Виходячи з вищезазначеного, можна окреслити загальні закономірності виправлення особистості правопорушника.

Виправлення правопорушників підлягає певним закономірностям, які визначають зв'язок між зовнішніми впливами та внутрішньою перебудовою.

Можливість зміни психологічних властивостей особистості правопорушників залежить від ряду причин: динаміки зовнішніх умов і зростання вимог, віку, індивідуальних особливостей, виховання, властивостей особистості, які підлягають перевихованню.

Для виправлення правопорушника вирішальне значення мають такі обставини, які виключають можливість порушення права. Позитивно впливає і спілкування з людьми високої моральності, які можуть прищепити нормативно ухвалені нові соціальні настанови та інтереси, захопити суспільно корисною діяльністю, прилучити до культури тощо.

Особистість швидше розвивається в дитинстві, її легше виховувати й перевиховувати саме в цьому віці. Можна з повною підставою говорити про те, що мінливість особистості прямо пропорційна віку людини. І це зрозуміло. Дитина дуже сприйнятлива, у неї ще немає стійких поглядів, а звідси й мінімум опору виховним впливам. Доросла людина має сталі погляди на життя з певними, звичками, які мають як позитивне значення, так і негативне. Усяка спроба змінити погляди і відносини (у цілому спосіб життя дорослої людини) зустрічає опір.

Перевиховання закоренілих злочинців представляє значні труднощі. Сформоване аморальне уявлення, оцінки, відношення до людей у цілому і до себе часто роблять злочинця сліпим і глухим, несприйнятливим до всякого роду перевихованих дій.

Мінливість правопорушника значною мірою залежить від індивідуальних особливостей людей.

Одні люди легко піддаються різного роду впливам, у той час як інші — навпаки. Відносна стійкість або піддатливість різних індивідів залежить, по-перше, від наявності певних поглядів або їхньої відсутності, переконаності. По-друге, від типу нервової системи. Перебудова динамічних стереотипів у слабкого типу утруднена і може навіть призвести до нервових зривів: у сильного, але інертного, йде повільно, у сильного рухливого типу, навпаки, перебудова зв'язків відбувається відносно легко і безболісно.

Можна припускати, що ті правопорушники, які легко перевиховуються, легко і дають рецидиви, тобто повернення до старих відносин, особливо якщо вони попадають у колишнє несприятливе морально-психологічне оточення.

Перевиховання залежать від обставин життя. Як показує досвід, якщо ув'язнений, відбувши строк, повертається в порочне оточення (злодійська компанія), то він незабаром стає тим, ким був колись, і знову попадає в колонію за новий злочин. І, навпаки, якщо попадає в здоровий колектив, нормальні людські відносини, то його погляду змінюються, і нові стають ніби другою натурою людини.

Провідну роль у зміні й перевихованні людини відіграє виховання. З досвіду відомо, що те, чого не досягає один вихователь, блискуче вдається іншому. Все вирішує не тільки знання, а й мистецтво вихователя, уміння підійти до правопорушника. Здавався б, зовсім непіддатливий правопорушник при певних обставинах і відношенні до нього змінюється в позитивну сторону. Таких випадків досить як у звичайній педагогічній практиці, так й у практиці перевиховання в колоніях.

І, нарешті, необхідно враховувати й'те, що різні властивості мають різну стійкість. Так, наприклад, відомо, що знання про дійсність легко засвоюються і без особливих зусиль перебудовуються, якщо вони ще не перетворилися в особисті переконання.

Менш податливі до змін погляди, але і їх можна змінювати. Однак перебудова поглядів не відразу веде до зміни поведінки. Звички, які стали потребою у певному способі життя та поведінці, заважають цьому. Отже, найбільш стійкі звички стають стереотипними, неусвідомленими, а нерідко мають тенденцію проявлятися, штовхати особистість на певні злочинні дії.

Цим, мабуть, і пояснюються невдачі в перевихованні правопорушників, коли обмежуються зміною свідомості, не зачіпаючи звичок. При цьому правопорушник начебто розуміє, усвідомлює, як необхідно жити в суспільстві, більше того, він засуджує колишній спосіб життя (не можна думати, що завжди вдавано), але як тільки вийде з колонії й зустрінеться зі своїми "друзями-приятелями", так відразу вчиняє нову крадіжку або хуліганські дії. Щоб змінити звички, необхідні постійний контроль і самоконтроль за поведінкою. Таким чином, головна мета перевиховання — це формування нових звичок замість викоренених. Разом з тим не можна виправити правопорушника, змінюючи тільки його звички без перебудови свідомості в цілому. Поводження будь-якої нормальної людини визначається в кінцевому рахунку його свідомістю. Звідси і при перевихованні вирішальне значення треба віддати перебудові моральної свідомості, звичайно, у єдності з перебудовою звичок.

Процес зміни поведінки особистості можна представити так: сильне враження або колективний вплив утворить новий, який гальмує раніше сформовані тимчасові зв'язки, протилежні новим вимогам, і тим самим змінює поведінку людини. Таким чином утворюється процес морального переживання, потрясіння, морального відновлення у силу певної події. У цей момент людина суб'єктивно переживає стан відчуженості від старого способу життя, вона відчуває необхідність рішуче змінити свою поведінку, назавжди покінчити зі старим. І, дійсно, поки сильне нове враження, а старі зв'язки загальмовані, особистість із успіхом реалізує свої нові наміри. Однак із часом, якщо не зміцнювати нові зв'язки, вони починають руйнуватися, а старі, навпаки, розгальмовуватися і проявлятися, виникає стан боротьби мотивів, боротьби нового зі старим.

Взаємодія правопорушника з правоохоронцями більшою мірою побудована на вимозі. Система вимог забезпечує формування динамічного стереотипу або звичної поведінки, яка відповідає моральним, нормо утворюючим принципам. Поступово вимоги усе глибше засвоюються й стають вимогами правопорушника до самого себе. Тоді ми маємо справу з людиною, для якої виконання якого-небудь правила стає внутрішньою потребою.

Вимога повинна бути короткою і чіткою, викладеною в усній або письмовій формі, безумовною, але обґрунтованою і ясною. Необхідно також роз'яснити правопорушнику, що вимоги — це не прояв капризу або примхи, а необхідна умова життя і діяльності колективу як цілісної організації.

Вихователь заздалегідь зобов'язаний