Паралельно з вимогами повинна проводитися робота з переконання правопорушника. Переконання — це такий метод впливу на психіку правопорушника, при якому досягається розуміння того, що доказується, формується істинність. Завдяки переконанню правопорушник переосмислює власну позицію. Переконання вимагає строгої логіки міркувань, їхньої реалістичності і доказовості. Якщо вихователь хоче в чомусь переконати правопорушника, він зобов'язаний підібрати достовірні дані, яскраві факти, які підтверджують або ілюструють основну думку.

Переконання відбувається в процесі бесіди. Система добре продуманих і підготовлених бесід має величезне значення для зміни старих поглядів і формування нових. Щоб переконання було ефективним, правопорушник повинен бачити у вихователі вимогливу, але уважну людину, яка бере участь у його долі, а не просто виконуючий свій службовий обов'язок.

Обов'язковою умовою ефективності переконання с знання правопорушника. Дуже важливо вміти знайти в його помилкових поглядах і відносинах пункти коливання, шоб потім їх розширювати та поглиблювати.

Для того, щоб переконати правопорушника, потрібно провести не одну бесіду. Особливо важливо, якщо бесіду підтримують, погоджуючись із доводами вихователя. В окремих випадках її варто проводити наодинці, віч-на-віч. Іноді в роботі із засудженими можна використати метод навіювання. Навіювання — це метод впливу на психіку людини, один із провідних методів психотерапії (лікування хворого словом). Навіювання засноване на авторитеті того, хто його здійснює. Без цього навіювання неможливо, тому що воно зустрічає внутрішній опір. Навіюванням іноді можливо змінити відносини ув'язненого, прищепити нові позитивні думки та прагнення. Навіювання повинне бути твердим, таким що вселяє впевненість у виправленні і розкриває перспективи подальшого життя людини. Успіх досягається при багаторазовому впливі словом.

Навіювання може бути прямим і непрямим. При першому вихователь звертається безпосередньо до особистості правопорушника і силою свого слова призупиняє старі звички та вимагає нового способу поводження. При непрямому вихователь, наприклад, розповідає про те, як виправився колишній ув'язнений, і тим самим вселяє слухачам той. же шлях виправлення, про який був наведений приклад. При цьому способі вихователь нічого не нав'язує і не вимагає від присутніх, у противному випадку вони можуть зрозуміти, що розказане є лише химерою для слухачів і нічого більше.

Як і переконання, навіювання вимагає багаторазового повторення, для того щоб утворити в мозку певну домінанту, яка б спонукала до відповідної поведінки. Терпіння та контроль — необхідні умови досягнення успіху в цьому виді впливу.

Виняткове значення у перевихованні має позитивний приклад. І дійсно, людина схильна іти за прикладом іншої людини. Так не тільки поширюється мода, а й різноманітні інтереси, настанови, манери, поведінки. Позитивний приклад двох-трьох чоловік у колонії може зробити більше, ніж десяток бесід. Правда, і бесіди сприяють формуванню зразкової поведінки.

У перевихованні правопорушника застосовується метод примусу. Для виправлення особистості потрібна організація певного способу життя, поведінки, які закріплюються у звичках. Цьому слугує режим утримання правопорушників. Дотримання його формує в ув'язнених дисциплінованість, організованість, уміння цінувати час праці та відпочинку, жити відповідно до встановлених правил.

Цілком природно, що ті з ув'язнених, які систематично порушують певний порядок життя та праці, піддаються не тільки осуду, а й покаранню як одній з форм попередження недисциплінованості.

Покарання заставляє думати про те, яка поведінка виявляється не тільки більш необхідна у цей час, але й у перспективі самовиправлення. І в тому, і в іншому випадку покарання виконує свою позитивну функцію. Тільки коли покарання виявляється не відповідним провині, тобто, власне кажучи, є несправедливим, воно викликає гнів і ненависть до всієї виправної системи. При цьому покарання не виконує позитивної функції, а, навпаки, закріплює негативне відношення правопорушника до суспільства та окремих людей. До покарань необхідно ставитися з великою обережністю. Все повинно бути зважене. Вихователь зобов'язаний довести до свідомості правопорушника правомірність і необхідність покарання та справедливість вжитого заходу. Крім того важливо, щоб актив, якщо не весь колектив, підтримав рішення вихователя та своєю думкою підкріпив переконаність порушника в об'єктивності та необхідності покарання.

Покарання не виключає наступного заохочення. Необхідно саме прагнути до того, щоб покараний незабаром заслужив заохочення. Така тактика єдино правильна, тому що вона розрахована на усвідомлення правопорушником контрастності свого положення при покаранні та заохоченні. Правопорушник не тільки зрозуміє, але і відчує, що жити й працювати сумлінно куди приємніше, ніж порушувати встановлені правила. Крім того, у нього виникає позитивне відношення до вихователя, бо він буде впевнений в тому, що вихователь справедливий, принциповий та об'єктивний у своїх діях, що він зацікавлений у виправленні правопорушника.

Покарання повинне бути індивідуальним. Одному можна простити провину і обмежитися зауваженням, у той час як іншого необхідно строго покарати. Справедливість покарання не знімає індивідуалізації примусу. Тут проявляється складна діалектика, і нею потрібно користуватися, не допускаючи ніякої особистої упередженості. Успіх перевиховання досягається застосуванням не одного якого-небудь методу, а їхнім комбінуванням залежно від індивідуальних особливостей і станів правопорушників.

Індивідуальний підхід вимагає врахування не тільки сформованих, відносно стійких особливостей і темпераменту правопорушника, а й різних тимчасових психологічних станів (зокрема стани підвищеної подразливості або пригніченості, радісного емоційного стану або туги, озлобленості, утоми або бадьорості і т. ін.).

В індивідуальній роботі досить важливо врахувати характер ситуації, в умовах якої здійснюється вплив. В одних випадках більш користі для перевиховання, коли навіювання (схвалення або осуд) робиться віч-на-віч, а в інших випадках — привселюдно. По відношенню до рецидивіста корисніше почати з більше сильного колективного або публічного осуду, а схвалювати віч-на-віч. Рецидивіст повинен зрозуміти, що суспільне схвалення треба заслужити. Пізніше можна й схвалення робити привселюдно.

При визначенні засобів колективного або особистого індивідуального впливу необхідно враховувати безліч умов. Тому той самий метод в одних обставинах і стосовно одного ув'язненого буде ефективним, у той час як до іншого — неефективним.

Необхідно використовувати різні прийомні методи впливу в індивідуальній роботі. Іноді більшу користь приносить організація спільної роботи двох ув'язнених, один із яких може позитивно впливати на іншого.

Треба використати зв'язки ув'язненого з іншими людьми поза колонією, головним чином з тими, з якими він разом працював, з родиною тощо.

Успіх у перевихованні залежить від багатьох причин. Головне ж — знання психології правопорушника, його життєвої позиції, настроїв і бажань, а також уміння тактовно, але вимогливо підійти до нього.

Для індивідуального підходу дуже важливо вивчити не тільки особливості особистості ув'язненого, а й ступінь його піддатливості виховним впливам. З цією метою необхідно постійно спостерігати за всіма змінами в поведінці правопорушника, намагаючись з'ясувати, які обставини або виховні впливи необхідні, як вони впливають на нього.

Людина формується не тільки обставинами та вихованням, але і власними зусиллями. Тому при перевихованні не можна не враховувати самовиховання або самоперевиховання.

Більшість з ув'язнених, особливо спочатку, внутрішньо протидіють перевихованню. При такій установці вони зазвичай відгороджуються від виховного впливу. Інша справа, коли ув'язнені щиро незадоволені собою, своїм колишнім життям.

Як же бути, якщо більшість ув'язнених спочатку не бажають, щоб їх перевиховували, не відчувають у цьому ніякої потреби? У таких випадках треба насамперед розхитати, а потім і знищити, порочну позицію ув'язненого. Часто вона надумана та необґрунтована.

Формування в кожного ув'язненого потреби в самовихованні обов'язкове спрямування діяльності установ виконання покарань. Причому необхідне поєднання індивідуальної допомоги ув'язненому в роботі над собою та роботи з колективом у цілому. Керувати самовихованням треба через колектив і за його підтримки. У цьому випадку воно виявляється не тільки більше результативним, але й таким, що відповідає психології формування особистості колективіста.

Література

1. Андреева Г. М. Методологические проблемы и практика социально-психологических исследований // Теоретические методологические проблемы социальной психологии Под ред. Г.М.Андреевой, Н.Н.Богомоловой. — М.: Изд-во МГУ, 1977. — 443 с.

2. Белуха Н. Т. Практикум по основам научных исследований. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 1980. — 82'с.

3. Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. — К.: АБУ, 2002. — 480 с.

4. Білуха М. Т. Основи наукових досліджень: Підручник. — К: Вища школа, 1997. —271 с.

5. Гальперин П. Я. Психология как объективная наука / П. Яю Гальисрин. — М.; Воронеж, 1998. — 480 с.

6. Грищенко І. М, Григоренко О. М, Борисенко В. О. Основи наукових досліджень. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. — 186 с

7. Грушко И. М, Сиденко В. М. Основы научных исследований. — Харьков: Изд-во Харьков. ун-та, 1983. — 200 с.

8. Дудченко А. А., Дудченко Я. А., Примок Г.А. Основы научных исследований. — К.: Знання, 2001. — 113с.

9. Зинченко В. П., Смирнов С.Д. Методологические вопросы психологии. М.: Изд-во МГУ, 1983. — 416с.

10. Капица П.