Визначним проявом впливу теорії функціональних систем на психологічну науку стало створення нового напрямку в психології - системної психофізіології, завданням якої є вивчення систем і міжсистемних відносин, що складають і забезпечують психіку та поведінку людини.

10.4. Людина як цілісна біопсихосоціальна система

Останнім часом в науці набули значного поширення поглядів щодо необхідності розгляду людини як цілісної біопсихосоціальної системи. Витоки цих поглядів було закладено ще у 60-80-х pp. минулого сторіччя працями М.О. Агаджаняна, Б.Г. Ананьева, В.О. Ганзена, О.С. Батуєва, Б.Ф. Ломова, B.C. Мерліна, В.М. Русалова та ін.

Згідно з теорією Б.Г. Ананьева людина становить собою пол- ісистемне утворення, в якому виділяються різні іпостасі. Перша з них визначається як індивід (чи цілісний організм). Індивід ні якості, у свою чергу, поділяються на первинні та вторинні. До первинних належать соматичні, нейродинамічні, конституціональні та статеві, до вторинних - ті, що утворюються на основі первинних у процесі життєдіяльності: сенсомоторна організація, структура органічних потреб, темперамент, задатки.

Б.Ф. Ломов виділяв три рівні індивідуальності людини, що являють собою цілісну систему: соціальний, психічний та психологічний, біологічний. При цьому вчений відзначав, що провідну роль у ставленні людини до світу відіграють ті якості, які визначаються її належністю до соціальної системи.

Згідно з теорією інтегральної індивідуальності B.C. Мерліна сукупність індивідуальних якостей людини являє собою велику ієрархічну систему, що саморегулюється. Ієрархічні рівні цієї великої системи включають:

1. Систему індивідуальних якостей організму. її підсистеми: а) біохімічні; б) загальносоматичні; в) якості нервової системи (нейродинамічні).

2. Систему індивідуальних психічних якостей. Її підсистеми: а) психодинамічні (якості темпераменту); б) психічні якості особистості.

3. Систему соціально-психологічних індивідуальних якостей. Її підсистеми: а) соціальні ролі у соціальній групі і колективі; б) соціальні ролі в соціально-історичних спільностях.

В.М. Русалов, засновуючись на системних принципах, визначив людську індивідуальність як цілісну систему, метою якої є збереження цілісності й тотожності людини самій собі в умовах безперервних внутрішніх (організмічних) і зовнішніх (соціальних) змін.

У структурі людської індивідуальності він виділив два основних компоненти: організм та особистість та такі основні ознаки: цілісність, відокремленість, неповторність, автономність, самосвідомість, творчі здібності.

В.М. Русаловим було також виділено два основних рівні індивідуально-психологічних відмінностей між людьми, що підкреслює переважно "соціальне" чи "біологічне" походження цих відмінностей:

¦ до першого рівня належать "змістові" індивідуальні відмінності, що стосуються соціально зумовлених якостей (спрямованості, відносин, моральних установок, бажань, мотивів, інтересів, а також знань, умінь, навичок тощо).

¦ другий рівень стосується "психодинамічних" якостей особистості, які зумовлені організмічними якостями людини, її біологічною організацією. При цьому поділ психіки людини на "змістовий" і "динамічний" рівні не означає існування непрохідної межі між ними, а вказує лише на можливість розгляду цих різних аспектів єдиного цілісного психічного процесу.

Вищенаведені погляди на людську індивідуальність являють собою загальнонаукову основу сучасних поглядів на людину як цілісну біопсихосоціальну систему.

Незважаючи на певну абстрактність викладених уявлень, вони мають важливе значення для теоретичного обґрунтування психофізіологічних досліджень і інтерпретації їх результатів. Про те, що між психічним і соматичним існують причин- но-наслідкові зв'язки, які мають двосторонню спрямованість (психічне впливає на фізіологічне і навпаки), свідчить безліч фактів. Тільки при такому підході дістають пояснення феномени зміни фізіологічних показників під впливом психічних змін, і навпаки, зміни в психіці людини під дією впливів на її тіло. Отже, цілісність індивідуальності лежить в основі того факту, що будь-який вплив (наприклад, прийом хімічного препарату, зміна атмосферного тиску, шум на вулиці, неприємні звістки тощо) хоча б на один з рівнів (біохімічний, фізіологічний, психологічний і ін.) неминуче призводить до відгуків на всіх інших рівнях і змінює поточний стан організму людини, її психічний стан, а можливо, і поведінку. Тому слід розглядати різні аспекти індивідуальності у всьому різноманітті їхніх взаємозв'язків і взаємодії [5].

Література

1. Аиохин П.К. Узловые вопросы теории функциональных систем. - М.: Наука,1980. - 197 с.

2. Кокун О.М. Онтимізація адаптаційних можливостей людини: психофізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. - К.: Міле- ніум, 2004. - 265 с.

3. Лол.ов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. - М.: Наука, 1984. - 446 с.

4. Ломов Б. Системность в психологии: Избр. психол. тр. / Под ред В.А. Барабан тикова. - М.: Институт практ. психологии, 1996. - 384 с.

5. Мпрютина Т.М., Ермолаев О.Ю. Введение в психофизиологию. - 4-е изд. - М.: Флинта, 2004. - 400 с.

6. Теория функциональных систем в физиологии и психологии. - М.: Наука, 1978. - 384 с.

7. Психофизиология: Учебник для вузов / Под. ред. Ю.И. Александрова. - 3-е изд. - СПб.: Питер, 2004. - 464 с.