Юнгівські вісім психологічних типів особистості зумовили появу цілої низки досить цікавих досліджень. Особливий інтерес викликає індикатор типів Майєрс - Брігтс — тест виміру характеристик психологічних типів особистості.

Цей тест, запропонований в 20-х роках К. Бріггс і І. Бріггс-Майєрс, став популярним особистісним тестом і використовується з практичною метою, зокрема для з'ясування за допомогою тестування особис-тісних характеристик при прийнятті на роботу.

Виділення типів інтровертів/екстравертів надихнуло Г. Айзенка на вдосконалення списку особистісних характеристик людей, який і призначений для вимірювання цих двох характеристик. Дослідження з використанням даного тесту показали, що деякі з юнгівських концепцій допускають експериментальну перевірку.

Однак у цілому, як і у випадку з ідеями Фрейда, більша частина юнгівської теорії (уявлення про комплекси, архетипи і колективне несвідоме) виявилася непідвладною науковому дослідженню.

Словесно-асоціативний тест сьогодні є однією із стандартних проективних методик. Саме до розряду таких тестів належить відомий тест чорнильних плям Роршаха. У понятті самоактуалізації не можна не бачити передбачення позиції А. Маслоу і всієї гуманістичної психології. Гіпотеза Юнга про те, що саме середній вік є критичним для розвитку особистості, була сприйнята А. Маслоу і Е. Еріксоном і засвоєна всією сучасною психологією особистості.

Незважаючи на його величезний внесок у психологію, роботи Юнга не дістали визнання в західній психології. Великої популярності його ідеї набули лише в 70-80-ті роки внаслідок їх містичного забарвлення.

Отже, особистість - людина з розвиненим функціональним новоутворенням, має свій унікальний і неповторний внутрішній світ, здатна до саморозвитку, самовизначення, саморегуляції в діяльності і та поведінці

Життя людини у світі є дійсним способом (формою) існування вищої психіки. А функціональне новоутворення розвивається в межах цієї вищої психіки. З цього складається функціональне новоутворення - ядро особистості.

Становлення та інтеграція особистості здійснюється перетвореннями:—

базальної емоційної саморегуляції - біогенез;—

вольової саморегуляції — психогенез;—

смислової, цілісної саморегуляції - соціогенез. Забезпечує і викликає віковічний рух людського духу нужда. Вона є:—

генетично вихідне відношення, що констатує особистість, незрозумілим поки що унікальним способом, і з'єднує в собі і біологічне, і соціальне, але не в дорослих особинах, а в новонародженому індивіді як продукті любові;—

генетично вихідне відношення, яке констатує в єдиній дихотомічній парі дозрівання біологічної особини і психологічний вияв соціальних впливів, що породжують особистість;—

психологічним показником активності особистості, особливим базальним станом, динамічною напругою, яка визначає можливість індивіда бути продуктивним протягом усього життя;—

вихідна базальна енергетична інтенція з самого початку не є суто біологічною, але має єдину біосоціальну природу і являє собою нескінченне продовження нужди соціальних істот (батьків дитини), що опредметнилась у креативний продукт - нове життя; динамічною напругою, яка визначає можливість індивіда бути активним протягом всього життя;—

сигналом мудрості тіла про дискоординації функцій організму та природною енергетично-інформаційною структурою, яка забезпечує її життя в онто- і філогенезі.

Атрибутивні змістовні ознаки нужди:—

гетерогенність і суперечливість біологічного і соціального у єдності;—

здатність до саморозвитку (самовдосконалення);—

розвиток є спрямованим і являє собою ортогенез;—

здатність до породження функціональних новоутворень;—

вона існує лише у формі втілення в породжену нею живу істоту;—

має афілітивну природу, як форму існування нужди у любові;—

нескінченність її існування.

Психоаналітична концепція особистості спирається на потенції колективного несвідомого в людині, наявність архетипів, спрямованості людини залежно від її станів на інтроверсію або екстраверсію. Це обумовлює вираженість психологічних її типів, а також здатність до асоціативності у діяльності і житті.

Література

1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания.- Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. - 338 с.

2. Анцыферова Л. И. К теории личности как развивающейся системы // Психология формирования и развития личности. - М., 1981.

3. Арсеньев А. С. Проблема цели в воспитании и образовании. Цель в воспитании личности // Философско-психологические проблемы развития образования / Под ред. В. В. Давыдова. - М.: Педагогика, 1981.-С. 54-73.

4. Батищев Г. С Деятельностная сущность человека как философский принцип // Проблема человека в современной философии. — М.: Наука, 1969.-С. 73-144.

5. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. -М: Просвещение, 1968. -464 с.

6. Бубер М. Я и Ты // Квинтэссенция. Философский альманах 1991 года. -М.: Политиздат, 1992. - С. 294-370.

7. Выготский Л. С. Собр. соч.: В 6-ти т. - М: Педагогика, 1982.

8. Гальперин П. Я. Введение в психологию. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.- 150 с.

9. Давыдов В. В.Проблемы развивающего обучения.- М.: Педагогика, 1996. - 240 с.

10. Запорожец А. В. Основные проблемы онтогенеза психики // Избр. психол. труды. - М.: Педагогика, 1986. - С. 223-258.

11. Зейгарник Б. В. и др. Саморегуляция поведения в норме и патологии // Психол. журнал. - 1989. - № 2. - С. 122-132.

12. Зинченко В. П., Моргунов Е. Б. Человек развивающийся. -М.: Тривола, 1994.-332 с.

13. Ильенков Э. В. Что же такое личность? // С чего начинается личность ЯІод ред. Р. И. Косолапова. - М.: Политиздат, 1983.