Сихофізіологія діяльності

План

1. Поняття діяльності.

2. Види і структура діяльності.

3. Загальні характеристики та закономірності діяльності.

4. Фактори ефективності діяльності.

5. Працездатність.

6. Психофізіологія професійної діяльності.

Поняття діяльності

Серед усіх категорій, що характеризують людське буття, найважливішою вважається саме категорія діяльності. Діяльність становить собою основу життя людини. Великий внесок у розуміння психофізіологічної сутності діяльності зробили праці І.М. Сеченова, 1.11. Павлова, О.О. Ухтомського, М.О. Бернштейна, П.К. Анохіна, В.Б. Швиркова. Вивчення діяльності, з одного боку, сприяло виявленню її ролі в формуванні і розвитку психіки, а з іншого - вирішенню фундаментальної практичної проблеми підвищення ефективності трудової діяльності людини.

Поняття "діяльність" формувалося в філософії, фізіології, соціології і внаслідок перехресних взаємозапозичень набуло чотирьох основних значень: праця} робота, активність і поведінка [9].

Діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети; основна відмінність однієї діяльності від іншої полягає у специфічності їх предметів [6J.

Специфічними рисами діяльності є:

¦ цілеспрямованість;

¦ продуманість;

¦ її усвідомлений і соціальний характер;

¦ її двоспрямований характер (в діяльності людина змінює не тільки навколишній світ, а й себе, в ній формується її власна психіка).

Слід відокремлювати сутність понять діяльності й активності, які дуже часто ототожнюються, хоча і тісно пов'язані між собою та в багато чому "перекривають" зміст одне одного.

Види і структура діяльності

У психологічній літературі є декілька підходів до класифікації видів діяльності. Загальноприйнятим вважається поділ діяльності залежно від мети, змісту і форм діяльності на три основні різновиди: гру, навчання і працю (С.Л. Рубінштейн).

Пізніше Б.Г. Ананьєв до зазначених видів додав ще такі, як бойова, спортивна, комунікативна, управління, пізнання, самодіяльність; а також виділив індивідуальну та спільну діяльність.

Згідно з С.Б. Каверіним, все, що робить людина впродовж життя, все безкінечне різноманіття форм життєдіяльності повністю вичерпується й описується всього чотирма основними видами діяльності: праця, спілкування, пізнання та рекреація.

До основних понять, що виражають різноманіття діяльностей, відносяться:

¦ у гносеологічному смислі - матеріальна та ідеальна (духовна);

¦ у смислі найважливіших категорій діалектики - реальна (актуальна), зовнішня і внутрішня, теоретична і практична;

¦ у смислі роду чи виду занять, галузі чи сфери діяльності - трудова і нетрудова, професійна;

¦ у смислі якості - ефективна (продуктивна) і неефективна;

¦ у смислі інших особливостей - свідома, творча, спільна і багато ін. [9].

Діяльність як узагалі, так і окремі її види, має певну структуру. Існує кілька підходів до визначення складових структури діяльності:

¦ за В.В. Давидовим до складових структури діяльності відносяться: нужди, потреби, емоції, завдання, дії, мотиви, засоби, плани дій і воля;

¦ В.Д. Шадриков виділяє такі функціональні блоки психологічної системи діяльності: мотивів діяльності, цілей діяльності, програми діяльності, інформаційної основи діяльності, прийняття рішень, підсистеми діяльнісно важливих якостей;

¦ Б.А. Душков вважає, що будь-яка діяльність включає такі компоненти, як постановка мети, планування роботи, вибір найбільш доцільних її прийомів, виконання діяльності, перевірка результатів, виправлення помилок, підбиття підсумків;

¦ згідно з М.О. Леонтьєвим кожна діяльність має кільцеву структуру: вихідна аферентація ® ефекторні процеси, що реалізують контакти з предметним середовищем ® корекція і збагачення за допомогою зворотних зв'язків вихідного аферентуючого образу;

¦ відповідно до теорії функціональних систем П.К. Анохіна психічна діяльність людини будується через систему центральної архітектури, яка включає: аферентний синтез, прийняття рішення, акцептор результату дії, еферентний синтез і постійну оцінку через акцептор результату дії параметрів досягнутих результатів на основі зворотної аферентації [1].

Зазначені підходи хоча й не можуть вважатися універсальними, але не суперечать і не виключають один одного. їх можна вважати взаємодоповнюючими і водночас застосовувати при вирішенні завдань теоретичних та експериментальних досліджень.

Загальні характеристики та закономірності діяльності

До найважливіших характеристик діяльності відносяться: мета, результат, параметри діяльності, параметри ефективності діяльності, способи діяльності, засоби, умови і передумови діяльності.

Найбільш загальною характеристикою діяльності згідно із загальноприйнятими уявленнями є її ефективність.

Ефективну діяльність розуміють як діяльність, що характеризується високою продуктивністю та якістю, оптимальними енергетичними і нервово-психічними витратами, задоволеністю професіонала [2].

Основними параметрами ефективності діяльності є: продуктивність (результативність), якість та надійність.

Можна виділити такі закономірності діяльності:

¦ спрямованість діяльності визначається домінуючим мотивом, значення потенціалу якого повинно перебільшувати значення потенціалів інших мотивів на певне надпорогове значення;

¦ в організмі існує декілька способів (алгоритмів) досягнення однієї тієї самої мети діяльності чи квазімети (потреби), які обираються свідомо чи несвідомо залежно від умов згідно із законом функціонально-структурної субоптимізації;

¦ окрім функціонально-структурної субоптимізації, в організмі має місце параметрична оптимізація; її сутність полягає в зміні (настроюванні) значень тих чи інших параметрів, від яких залежать якість і інтенсивність функціонування;

¦ при монотонній односпрямованій зміні якого-небудь функціонально значущого, умовно незалежного параметра відповідна монотонна зміна залежного параметра відбувається також монотонно лише до певної межі, потім здійснюється "стрибок функцій" і швидко настають якісні зміни;

¦ через обмеженість ресурсів організму і перевищення (в функціях, пов'язаних безпосередньо з діяльністю) швидкості їх витрати над швидкістю відновлення виникає періодичність функціонування; вона підпорядковується двом закономірностям: фазової періодики та активності, що чергується;

¦ саморегуляція людини за рахунок вибору й зміни критеріїв має місце на рівнях як цілісної поведінки, так і роботи окремих функціональних підсистем; у першому випадку такими критеріями є особистісні установки - рівні домагання щодо різних мотивів і латентних цілей;

¦ внаслідок обмеженості ресурсів процес досягнення певної мети передбачає активацію чи формування тільки тієї функціональної системи, яка необхідна для досягнення домінантної мети;

¦ поведінка ґрунтується на прогнозованих цілях чи (та) станах організму (Г.М. Зараковський та В.В. Павлов).

Діяльність людини відзначається тісним зв'язком із суспільними відносинами. В яких би умовах і формах не протікала діяльність людини, якої б структури вона не набувала, її не можна розглядати як вилучену з системи суспільних відносин, з життя суспільства. Попри всю свою своєрідність діяльність людського індивіда являє собою систему, включену в систему відносин суспільства. Поза цими відносинами людська діяльність не існує [4].

Фактори ефективності діяльності

Сукупність факторів, які зумовлюють ефективність діяльності, що можна стосовно людини поділити на зовнішні та внутрішні (чи - об'єктивні та суб'єктивні).

До зовнішніх факторів відносяться:

¦ умови виконання діяльності людини (фізико-хімічні, технологічні, інформаційні тощо);

¦ вид, характер та величина навантаження;

¦ психологічний клімат;

¦ соціально-побутові умови.

До внутрішніх.

¦ професійна кваліфікація та досвід людини;

¦ її особистісні особливості, особливості окремих психічних функцій, нейродинамічних якостей;

¦ емоційні та вольові компоненти, самоконтроль;

¦ стан та працездатність людини під час виконання діяльності;

¦ загальні та професійні інтереси людини, її світогляд, переконання й установки, життєвий досвід;

¦ рівень мотивації до діяльності;

¦ задоволеність роботою тощо.

Працездатність

Працездатність - це потенційна готовність і фактична можливість людини виконувати певний вид діяльності на необхідному рівні ефективності впродовж певного часу [8].

Професійна працездатність являє собою максимальну ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації, яка не викликає перенапруження організму [3]. Віднесення в якості складової поняття працездатності, крім ефективності, ще і відсутності перенапруження організму є дуже важливим.

Залежно від ступеня участі в трудовій діяльності людини м'язової або інтелектуальної сфери виділяють такі види працездатності, як переважно розумова чи фізична.

Працездатність, зокрема її динаміка, залежить від психологічних, фізіологічних, біологічних особливостей людини, а також від характеру й умов діяльності.

Найчастіше в динаміці працездатності виділяють шість періодів:

1. Стадія впрацювання, що включає три підстадії:

¦ первинної мобілізації - спостерігається в момент початку діяльності і триває до кількох хвилин; вона характеризується короткочасним зниженням значень практично всіх показників діяльності й активації фізіологічних систем; цей ефект пов'язаний із зовнішнім гальмуванням, що виникає в результаті зміни характеру стимуляції;

¦ гіпермобілізації - охоплює "передстартовий" період і характеризується підвищенням як неспецифічної активації організму в цілому, так і специфічних зрушень, наприклад активізацією аналізаторів, переходом організму в стан готовності до сприйняття інформації; на психологічному рівні в людини в цей час відбувається побудова плану діяльності й уявне "програвання" її ключових етапів; поступове підвищення працездатності супроводжується вираженими коливаннями продуктивності, точності, якості роботи і станом підвищеної нервово-психічної напруженості: частішанням пульсу і дихання, підвищенням кров'яного тиску, депресією альфа-ритму, підвищенням частки тета- і бета-ритмів;

¦ гіперкомпенсації - відбувається пошук найбільш адекватного пристосування до вимог діяльності і формування стійкого динамічного стереотипу діяльності; показники діяльності і психофізіологічних показників відрізняються нестабільністю.

2. Стадія оптимальної працездатності характеризується стабільними параметрами діяльності організму. Вона визначається як "стійкий робочий стан" чи стан "функціонального комфорту", що відбиває оптимальність психофізіологічних витрат (висока продуктивність досягається мінімальними витратами). Статистично достовірних змін у психофізіологічних показниках не спостерігається.

3. Стадія повної компенсації, що поступово приходить на зміну попередній і відображається у зниженні працездатності і розвитку початкових ознак стану стомлення. Компенсація стомлення відбувається за рахунок вольових зусиль і активізації фізіологічних механізмів, що відбивається в більш високих, ніж у період впрацювання, вегетативних зрушеннях і розвитку стану нервово-психічної напруги.

4. Стадія нестійкої компенсації (чи вираженого стомлення) характеризується наростаючим стомленням і зниженням працездатності. У цьому стані спостерігається виражене почуття стомлення і різноманітні за спрямованістю та інтенсивністю зміни психофізіологічних