Розвиток і корекція особистості працівника — пріоритетне завдання психології

Множинність параметрів взаємопов'язаних макрохарактеристик працівника, який одночасно є індивідом, особистістю, суб'єктом праці, індивідуальністю, зумовлює потребу застосовувати цілісну психотехнологію формування, розвитку та корекції особистості. Це пов'язано з професіональним характером вимог до цілісної стратегії праці та життя людського. Реалізація такого підходу визначає продуктивну взаємозалежність сформованості творчого потенціалу, результатів праці та життєвої комфортності кожного без винятку.

Такий підхід [17] і Його реалізація ґрунтується на тому, що кожен працівник є суб'єктом свого життя і вибраної ним праці, конкретної професійної діяльності, повсякденного спілкування, особистого розвитку та сукупного результату життєдіяльності. Суб'єкт розуміють тут не як ідеал досягнутого, а як активного творця, який постійно прямує до ідеалу. Таке просування зумовлено інтересами людини, його бажаного оточення, колективу та суспільства в цілому. Саме так найкраще задовольняють його потреби.

На відміну від різних концепцій (наукової організації праці, ергономіки, теорії управління та ін.), які нормативно фіксують прості та складні системи — професійні, технічні, соціальні — оптимальні способи організації, акмеологічний підхід, використовуючи продуктивний досвід цих концепцій і власні рішення, у центрі досліджень має саме суб'єкта. Найважливіше завдання — допомога в надходженні та досягненні суб'єктом оптимального способу організації і цілеспрямованого функціонування як суб'єкта праці, який формується в рамках життєвої стратегії, а не перетворення його в розхідний матеріал цієї праці і знеособлення об'єкта управління.

У межах цього підходу пропонують деякі проективні методики, техніки, прийоми, які є складовими компонентами цілісної технології, психологічного супроводження праці та життя працівників, які звернулися за допомогою до психолога. Весь інструментарій, що пропонують, випробуваний і успішно застосовують для формування, розвитку та корекції найзначиміших якостей суб'єкта праці [17].

Найважливішим компонентом розвиваючої технології є активне акмеолого-психологічне консультування. Його особливість полягає в гармонійності включення в цілісну технологію соціально-психологічного супроводу життя і праці працівників. Суть цього консультування — не тільки виробити та довести до клієнта спеціальні рекомендації зі зміни певних його характеристик, які спрямовані на зниження дії психологічних факторів, що утруднюють нормальне функціонування, а й надання допомоги не тільки в "лабораторних умовах", а також у процесі повсякденного включення в життєві та діяльнісні заміри.

Акмеолого-психологічне консультування не закінчується видачею рекомендацій, а допускає спільне вироблення різних стратегій життя та праці, надання допомоги в опануванні ними як в потенційно психотравмуючих ситуаціях, так і в повсякденних умовах. Орієнтованість клієнта полягає у визначенні його творчого потенціалу, в наданні йому допомоги на шляху до власних життєвих вершин. Критерії, які використовує психолог, і поняття, якими він оперує, гуманні за своєю суттю. Вони не залежать від теоретичної орієнтації, суб'єктивізму, кон'юнктури, яку нав'язують.

Головні критеріальні зміни — це активне життя і його сенс, корисність суспільству, яку досягають на підставі продуктивного поняття, визнання неповторності та самобутньої індивідуальності людини [17; 19; 27].

Під час консультування психолог вирішує багато завдань, які пов'язані з розробленням рекомендацій морально-етичного, діяльнісно-поведінкового та безпосередньо психологічного характеру. Він орієнтує працівників на широку гаму соціально-психологічних проблем життя і праці.

Великий вклад у справу оздоровлення мікроклімату у сім'ях, колективах вносить індивідуальне консультування осіб, які звернулись до психолога, щоб позитивно вирішити конфліктні ситуації, складні життєві проблеми, набути психологічних знань і навичок. Важливе завдання психолога — виявити працівників, які мають відхилення від нормального процесу соціально-психологічної адаптації. Його професійний обов'язок — навчати тих, хто звернувся за допомогою, самостійно використовувати методи контролю та саморегуляції психоемоційного стану.

Сутність психопрофілактики полягає у формуванні психолого-педагогічними методами умов для успішного процесу соціально-психологічної адаптації працівників, попередження розвитку девіантної поведінки, а також для попередження невротичних і психотичних розладів у осіб групи ризику, у підвищенні психологічної толерантності (несприйняття) до психо-травмуючих факторів у різних стресових ситуаціях, поліпшення соціально-психологічного клімату у сім'ї, колективі, інших об'єднаннях.

У цій роботі можна виділити два важливі напрями. Перший полягає у профілактиці психотравмуючих факторів, які постійно супроводжують людину в її житті та праці (зміна обставин, умов життя та праці, виконання нестандартних соціальних ролей, екстремальні ситуації, виснаження психічних ресурсів). Другий полягає в психологічній профілактиці можливих відхилень у групі ризику, які прогнозують під час психодіагностики.

Завдання психопрофілактики на індивідуальному рівні — створити психологічні умови, які недопускають неадекватного реагування працівників, у яких яскраво виражені особистісні акцентуації. Варто використати результати вивчення цього питання за методикою К. Леонгарда. Вирішення цього завдання полегшує соціально-психологічну адаптацію як до умов праці, так і до різних життєвих ситуацій, які мають комунікативні труднощі.

На груповому рівні психопрофілактика значно допомагає оздоровленню сімейних відносин, згуртуванню колективу, встановлення етичних взаємовідносин, попередженню конфліктів (міжособистісних і взаємодії працівника з групою; керівника з персоналом, того, хто навчається, з тим, що навчає). Профілактичні заходи допомагають об'єднати членів колективу у боротьбі з негативними особистостями, у розвитку самокритичності й утвердженні високоморальних взаємовідносин, укріплення правопорядку. Психопрофілактика допомагає удосконалити стиль професійної діяльності персоналу. Засвоєння психологічно вивірених норм міжособистісного спілкування дає змогу формувати позитивні відносини всіх членів колективу до загальних і групових цінностей, послідовно виробляти вміння долати труднощі, психологічні бар'єри і прямувати до вершин у праці та реалізації життєвої стратегії.

Найскладнішою й актуальною ділянкою праці психолога є психокорекція, яку проводять під час психологічного консультування, виявленні відхилення від функціональної норми в поведінці індивідуального або групового клієнта. Через суттєві відмінності у характеристиках групової та індивідуальної психології виділяють індивідуальну та групову психокорекцію. Під час корективної дії створюються умови виникнення емоційно насичених ситуацій, у момент яких і можуть бути досягнуті психоко-рекційні цілі.

Можна виділити два напрями індивідуальної корекції. Перший — це комплекс індивідуальних заходів з підсилення регулюючих функцій психіки, розвитку емоційного самоконтролю та самоуправління, зміцнення самовладання. Другий — нормативно-цілісна корекція — полягає у внесенні відповідних напрямів в індивідуально-особистісну систему норм і еталонів поведінки, відповідно до яких працівник вносить корективи у виконання своїх життєвих і діяльнісних функцій.

У межах першого напряму з метою поліпшення психічної саморегуляції працівника треба підсилити зворотний зв'язок. Для цього найчастіше використовують спокійні ділові бесіди. Під час таких бесід психолог обговорює з працівником його конкретні вчинки, дії, ситуації. Така бесіда неефективна, якщо той, хто проводить її, безапеляційно викладе свій погляд на вчинок замість того, щоб спонукати працівника самостійно осмислити зроблене.

На пізнавальні компоненти саморегуляції недостатньо впливу. Багато вчинків мають афективний емоційний характер і формуються з неадекватного ситуативного реагування. Корекція в такому випадку полягає в розвитку так званих контролюючих емоцій — радості, сорому, а також у формуванні адекватної реакції на різні зовнішні впливи з боку керівника або колеги, члена сім'ї або випадкового ініціатора конфліктної ситуації. На практиці доведено, що лише у цьому випадку може виникнути позитивний емоційний контакт як необхідна умова саме контролюючих емоцій, а не їхній антипод — реакції стримування, гніву, агресивності, вандалізму, хуліганства.

У межах другого напряму об'єктами корекцінної роботи є здебільшого нормативні комплекси, які зумовлюють відмову від підкорення спільним принципам, мети, завданням. Така відмова виражається у різних формах — від прихованого внутрішнього опору до явного конфлікту в колективі, сім'ї, у стосунках з навколишніми. У цій ситуації працівник виявляє почуття і навіть дії протесту проти регламентації, як і статус в соціумі.

Часто ці регламентації сприймають як необґрунтовану втрату свободи, що призводить до поганих звичок, нездорових пристрастей (агресивність, пиятика, куріння, наркоманія та ін.).

Методи групової психокорекції спрямовані на розвиток комунікативних здібностей клієнта, їх рефлексивних навиків (уміння аналізувати поведінку і стан членів групи і свою власну, ситуацію і себе в ній), уміння адекватно сприймати себе і навколишніх. При цьому виробляють і корегують норми особистісної поведінки та міжособиотісної взаємодії, а також розвивається здатність гнучко реагувати на ситуацію, швидко перебудовуватися у різних умовах, різних групах.

Групову психокорекцію проводять як із спеціально підібраними для цієї мети групами, так і з реальними колективами, сім'ями. У таких групах успішно вирішують завдання групової згуртованості, поліпшення в них соціально-психологічного клімату, оптимізації взаємозв'язків, розвитку професійної компетентності та ін.

Як основні методи психокорекції використовують соціально-психологічні тренінги, рольові ігри, групові дискусії. Нижче опишемо технології деяких із них. Наприклад, психологу пропонують гру-дослідження "Конкурент" [17]. її виникнення зумовлене потребою у виробленні й удосконаленні методів, форм, навиків усвідомленої побудови діяльності і поведінки працівника в нових, а часто й екстремальних для нього ситуаціях партнерської, або конкурентної взаємодії. Це привело до створення ігор, які можна назвати психологічними іграми-дослідженнями.

Суть гри полягає в тому, щоб дати змогу в безпосередній, емоційній, особистісно-значимій формі виявити здатність входження в контакт з реальним опонентом для досягнення особистого успіху. В цій наближеній до реальної ситуації-грі була створена можливість реалізації відносин, які розраховані на безпосередню співпрацю опонентів. Успіх одного з опонентів може бути забезпечений тільки тоді, коли взаємодіють обоє.

Психологічне