Відповідно можна виділити ряд характерологічних рис учинку, які є властивими будь-якому актові вчинкового діяння взагалі, проте їх дослідження дає змогу більш точно кваліфікувати індивідуальні особливості вчинкового діяння конкретної особистості. Дослідник може вибудовувати різноманітні критеріальні моделі аналізу і тлумачення характерологічних рис вчинку; наведемо приклад однієї з можливих, побудованої за принципом прогресивної дихотомії.

Отже, характерологічні риси вчинку визначаються, по-перше, залежністю між рівнем індивідуальної концептуалізаціїморального змісту вчинку та рівнем осутненої дійсності даного морального змісту по завершенню вчинкового акту: іноді зміст вчинку перевершує або просто не збігається з тим змістом, який убачає в ньому особистість (суб'єкт даного вчинку), а отже, процес розгортання вчинку набуватиме певної автономності щодо усвідомлюваних та спрямованих дій особистості в просторі та часі даного вчинку; визначення міри цієї автономності є важливим методичним моментом психологічного дослідження вчинку.

По-друге, характер учинкового діяння особистості визначається відповідністю між ідеальним образом вчинку (його типу, структури, індивідуального смислу тощо) та втіленою реальною моделлю вчинкового діяння: в логіці розгортання змістових та процесуальних ознак вчинку, таким чином, можна передбачити наявність кризових моментів, якісних стрибків у послідовності розвитку окремих елементів вчинку, простежити можливість впливів випадкових факторів тощо.

По-третє, сутнісною умовою виявлення характерологічних рис вчинку є можлива розбіжність між об'єктивною вимогою завершеності циклу вчинкових дій та рівнем визначеності, оформленості формальних ознак здійсненої послідовності вчинкових дій: так, іноді можна спостерігати деяку "розмитість" формальних ознак учинку, недостатню виявленість послідовності здійснюваних дій, іноді досить важко встановити часові рамки вчинку (моменти початку і завершення) тощо.

Характерологічні риси вчинку також визначаються співвідношенням "рівня ризику" моральних перетворюючих впливів у межах певного вчинку й "рівня досягнень", утілених у його продукті: так, за допомогою відповідних шкал можна визначати психологічну ціну вчинку, психологічну енергоємність учинку, прогнозувати закономірний чи спонтанний характер розгортання вчинку тощо.

Також сутнісним для визначення характерологічних ознак вчинку є співвідношення між об'єктивною спрямованістю на конструювання морального продукту і рівнем відтворених у реальному вчинку ознак творчого оцту моральних цінностей: отже, кожний окремий вчинок може мати ознаки конструктивного чи репродуктивного діяння, стверджуючого чи перетворюючого морального впливу на явища світу, здійсненого за взірцем або індивідуально створеного суб'єктом учинку тощо.

В кожному психологічному дослідженні необхідно враховуються характерологічні ознаки вчинку, проте при цьому застосовуються відповідні предмету і завданням дослідження моделі критеріального аналізу.

Тлумачення дослідних (експериментальних) даних.

Аналіз та тлумачення отриманих дослідних даних — чи не найважливіший етап будь-якого дослідження. Цей етап виявляє власне продуктивність здійснених на попередніх етапах дослідження пізнавально-перетворюючих дій дослідника щодо предмета пізнання. Якщо предмет пізнання має складну, синтезовану природу, такими ж мають бути і засоби аналізу та тлумачення його дійсних проявів, характерологічних ознак тощо. Лише за наявності відповідних аналітичних можливостей (можливостей реконструювати синтезовану, багатомір-ну та багаторівневу природу досліджуваного явища) методу, засобу, прийому кожна процедура аналізу зможе виявитися продуктивною.

Якщо в процесі теоретичного дослідження і побудови теоретичної та методичної моделі предмета пізнання сутність досліджуваного явища розгортається в послідовності від визначення психологічної сутності до визначення емпіричних критеріїв та побудови відповідної критеріальної моделі, то результатом емпіричного дослідження буде накопичення необхідних дослідних даних для здійснення "зворотної реконструкції" психологічного змісту предмета пізнання. Так, аналіз і тлумачення дослідних даних у психологічному дослідженні вчинку відбуватиметься в послідовності: емпіричний критерій — психологічна ознака — психологічна характеристика — психологічна властивість — психологічна сутність досліджуваного елемента вчинкової структури чи вчинку в цілому.

В процесі аналізу і тлумачення емпіричних ознак учинку досить часто застосовують методи, спрямовані на відтворення змістових ознак (на противагу формальним чи кількісним) його сутнісних виявів. До числа цих методів належать: контент-аналіз (при цьому простір аналітичних дій дослідника визначається "текстом", що відображає чи змальовує вчинок або окремі його складові); герме-невтичний аналіз (цей метод також застосовується відносно "текстових моделей" учинкового змісту): феноменологічна рефлексія , яка спрямована на аналіз власне феноменологічних виявів учинку, проте дає змогу синтезувати багатозмістовість феноменів, що розглядаються; онтологічне моделювання (на противагу методові теоретизації дає змогу послідовно реконструювати сутність вчинку з урахуванням динамічних та процесуальних ознак його розгортання); типологіза-ція, яка синтезує в типології сутнісних ознак вчинку моделі послідовного згортання і розгортання його змісту, а отже, — на етапі аналітичних дій стає у пригоді як метод швидкого і ефективного узагальнюючого аналізу вчинкових ознак. Перелік методів можна продовжувати, при цьому змістовий аналіз може доповнюватися засобами кількісного аналізу, якщо це зумовлене завданнями дослідження.

Поряд із методами аналізу в психологічному дослідженні вчинку застосовуються методи тлумачення, які добираються дослідником у відповідності до того, на якій методологічній основі вибудовується дослідження та які методи теоретизації на перших етапах дослідження виступають як основні. Так, в онтологічно орієнтованій традиції дослідження вчинку можливе застосування таких методів тлумачення: онтологічне коло, герменевтичне коло, трансцендування сутності предмета тощо. Феноменологічній традиції відповідають такі методи тлумачення: реконструкція логіки спонтанності, рекострукція логіки смислу, реконструкція послідовності саморозкриття феномена тощо. Ефективними засобами тлумачення можуть виступати певні типологічні моделі явищ, споріднені за природою та суттю вчинковій активності особистості в світі. Тут, зокрема, можуть застосовуватися "типологія активності осбистості" К, О. Абульхвнової-Славської або представлена в наступному розділі типологічна модель феноменологічних виявів вчинку. Як правило, дослідник обирає декілька методів та засобів аналізу і тлумачення дослідних даних, щоб забезпечити більш цілісне та завершене узагальнення отриманих результатів.

На відміну від методів аналізу методи та засоби тлумачення дають змогу не лише відновити прямі формально-логічні зв'язки між емпірично виявленими ознаками вчинку, а й простежити глибинні тенденції їхніх взаємовпливів, взаємозумовлювань і т. д. Методи тлумачення спрямовані на оперування прихованими зв'язками між ознаками явищ та на послідовне виявлення цих зв'язків у відтворених пояснювальних моделях вчинку.

В конкретному психологічному дослідженні вчинку необхідно добирати такі моделі аналізу і тлумачення дослідних даних, аби забезпечувати: 1) цілісну та завершену реконструкцію змісту і структурної послідовності вчинку; 2) висвітлення в достатній та необхідній єдності характеристик реально-практичної та феноменологічної структур вчинку; 3) єдність аналітичних дій щодо онтологічної, онтогенетичної, культурно-історичної, трансцендентної і т. д. природи вчинку в цілому.

Методичні принципи організації психологічного дослідження вчинку.

У побудові психологічного дослідження вчинку дослідник необхідно має дотримуватись загальних принципів побудови психологічного дослідження як такого (див. розділ 2). Це принципи: 1) об'єктивності психологічного дослідження; 2) багатомірного та багаторівневого дослідження предмета; 3) розвитку; 4) творчої самодіяльності; 5) організації формуючих та розвиваючих психологічних впливів.

Поряд із цим необхідно дотримуватися спеціальних методичних принципів дослідження вчинку, які відображають специфіку природи даного явища, а також обумовлюють можливість організації цілісного, завершеного та ефективного психологічного дослідження вчинку.

По-перше, вихідним принципом психологічного пізнання вчинку є принцип динамічної організації дослідження, за яким кожна окрема процедура і дослідницький цикл у цілому мають відтворювати дина-. міку послідовного розгортання структури вчинку. Це дає змогу врахувати і адекватно відтворити пролонгованість та поступальність виявлення змістових та формальних ознак вчинку в реальності індивідуального життя конкретної особистості.

Наступним методичним принципом психологічного дослідження вчинку є принцип єдності змістової та процедурної реконструкції вчинку. Він указує на необхідність урахування таких особливостей сутнісної природи вчинку, як взаємовплив, взаємодія та взаємозу-мовлювання змістових та характерологічних рис учинкової стуктури. Отже, процедура емпіричного дослідження, а також методи аналізу та тлумачення емпіричних ознак учинку мають відтворювати сутнісні взаємопереходи між змістовими та процесуальними характеристиками вчинкового діяння особистості.

Психологічне дослідження вчинку має вибудовуватися також з урахуванням принципу єдності феноменологічної та реально-практичної структур учинку. Йдеться не лише про процесуальну організацію виявлення та послідовного аналізу характеристик кожної з указаних структур учинку, а й про міжрівневий аналіз сутнісних ознак вчинку. Це дає змогу не лише повніше виявити особливості індивідуального стилю вчинкового діяння особистості, а й розкрити закономірності того чи іншого типу вчинювання у сукупності його індивідуально-психологічних, суспільно-історичних, культурно-творчих тощо ознак.

У поєднанні із загальними приципами організації психологічного дослідження спеціальні принципи дослідження психологічного змісту вчинку вказують шляхи побудови ефективного та адекватного циклу пізнавально-перетворюючих дій психолога щодо сутнісних особливостей, характерологічних ознак і структури в цілому вчинкового діяння особистості.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Абульханова-Славская KA. Диалектика человеческой жизни. М., 1977. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.

Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник. М., 1986.

Ильенков Э.В. Что же такое личность? // С чего начинается личность. М., 1979.

Психология развивающейся личности. М., 1987.

Принцип системности в психологических исследованиях. М., 1990.

Роменець В.А. Психологія творчості. К., 1971.

Роменець В.А. Історія психології епохи Просвітництва. К., 1993.

Рубинштейн СЛ . Бытие и сознание. М., 1957.

Рубинштейн СЛ. Человек и мир // Проблемы общей психологии. М., 1976. Станкевич Л.Л Проблемы целостности личности: гносеологический аспект.