Сенсорна система кістково-м'язового апарату

Рецептори кістково-м'язового апарату (пропріорецептори) передають інформацію про рух тіла і його частин - положення суглобів, довжину і напругу всіх м'язів.

М'язи містять три типи рецепторів, що є джерелом інформації про стан рухового апарату: первинні закінчення веретен, вторинні закінчення веретен і сухожильні рецептори Гольджі. Ці рецептори реагують на механічні подразнення і беруть участь у координації рухів. Інформація від м'язових рецепторів по висхідних шляхах спинного мозку надходить у вищі відділи центральної нервової системи, включаючи кору великого мозку.

Рецептори веретен передають у мозок інформацію про довжину м'яза і її зміну. Імпульсація від веретен у спинному мозку збуджує мотонейрони свого м'яза і гальмує мотонейрони м'яза-антагоніста. Вона також збуджує мотонейрони м'язів-згиначів і гальмує мотонейрони м'язів-розгиначів.

Сухожильні рецептори Гольджі знаходяться в зоні з'єднання м'язових волокон із сухожиллям. Вони збуджуються пропорційно силі скорочення м'яза і передають у мозок інформацію про силу, що розвивається м'язом. Волокна від цих рецепторів викликають у спинному мозку гальмування мотонейронів власного м'яза і збудження мотонейронів м'яза-антагоніста.

Рис. 3.6. Будова смакового сосочка: 1 - рецептор смаку; 2 - смаковий сосочок; 3 - нервові волокна.

Самостійною групою рецепторів є суглобні рецептори. Вони реагують на положення суглоба і на зміни суглобного кута.

Сенсорна система смаку

Завдяки наявності смаку людина одержує інформацію про характер і концентрацію речовин, що надходять у рот. У результаті цього запускаються реакції, що змінюють роботу органів травлення, а також призводять до видалення шкідливих речовин, які потрапили до рота.

Рецептори смаку сконцентровані в смакових сосочках (луковицях) (рис. 3.6), що розташовані на язику, задній стінці глотки, м'якому піднебінні, мигдалині і надгортаннику. Смаковий сосочок з'єднаний з порожниною рота через смакову пору.

Найбільша концентрація смакових сосочків на кінчику язика. Смакова рецепторна клітина має довжину 10-20 мкм і ширину 3-4 мкм. На її кінці, що звернений у просвіт пори знаходиться 30- 40 найтонших мікроворсинок, які відіграють основну роль у рецепції хімічних речовин, що попадають у канал сосочка (луковиці).

Різні ділянки язика по-різному відчувають смак: кінчик язика більше чутливий до солодкого, задня його частина - до гіркого, бічні краї - до кислого, передня і бічні частини - до солоного.

Нервові закінчення знаходяться в тісному контакті із рецепторами смаку, утворюючи синаптичні контакти з їх тілами. У проведенні сенсорної інформації від смакових рецепторів беруть участь волокна лицьового, язикоглоткового, блукаючого і трійчастого черепно-мозкових нервів. Найтісніше пов'язаний зі смаковою чутливістю нижній (латеральний) кінець постцентральної звивини.

У звичайному сприйнятті їжі беруть участь усі смакові рецептори язика Складний смаковий образ створюється із чотирьох простих смаків. Абсолютні пороги смакової чутливості в різних людей можуть сильно відрізнятися аж до "смакової сліпоти" до деяких речовин. Ці пороги залежать від стану організму (наприклад, при голодуванні і вагітності вони змінюються).

При тривалій дії смакової речовини розвивається адаптація до неї, що пропорційна її концентрації. Адаптація до солодкого і солоного розвивається швидше, ніж до гіркого і кислого. Також можлива зміна чутливості до однієї речовини дід дією іншої. Наприклад, адаптація до гіркого підвищує чутливість до кислого і солоного, а адаптація до солодкого підсилює сприйняття всіх інших смакових відчуттів.

Сенсорна система нюху

Нюх так само, як і смак, заснований на хеморецепції. Але на відміну від смакових нюхові рецептори є дистантними і здатні збуджуватися на значній відстані від джерела запаху.

Слизувата оболонка нюхової області носа займає середню частину верхньої носової раковини і відповідну ділянку слизу ватої оболонки носової перегородки. Нюховий епітелій - комплекс рецепторних, опорних і базальних клітин має товщину 100-150 мкм і містить близько 10 млн. рецепторних клітин. Поверхня нюхового епітелію вкрита шаром слизу.

Кожна нюхова клітина на своїй поверхні має сферичне стовщення - нюхову булаву, з якої виступає 6-12 волосків довжиною до 10 мкм. Нюхові волоски занурені в рідке середовище, що виробляється боуменовими залозами. Завдяки цим волоскам площа контакту рецептора з молекулами пахучих речовин збільшується в десятки разів. Від нижньої частини рецепторної клітини відходить аксон.

Молекули пахучих речовин із плином повітря потрапляють у нюховий слиз. Тут вони взаємодіють з рецепторним білком, що знаходиться у волосках рецептора. У результаті в мембрані рецептора відкриваються натрієві канали і генерується рецепторний потенціал, що призводить до імпульсного розряду в аксоні рецептора.

Аксони всіх рецепторів утворюють нюховий нерву що проходить через основу черепа і входить у нюхові луковиці. Овальні нюхові луковиці знаходяться на базальній поверхні лобових частин головного мозку. Далі нюховий нерв спрямовується в різні відділи мозку: переднє нюхове ядро, нюховий горбок, препиріформну кору, періамігдалярну кору, частину ядер мигдалеподібного комплексу.

Розрізняють шість основних запахів - квітковий, гнильний, фруктовий, горілий, пряний, смолистий. Кожна рецепторна клітина здатна відповісти збудженням на характерний для неї, хоча і широкий, спектр пахучих речовин. Спектри чутливості різних клітин значною мірою перекриваються. Унаслідок цього більш ніж 50% пахучих речовин виявляються загальними для будь-яких двох нюхових клітин.

Нюхова система людини має високу чутливість: нюховий рецептор може бути збуджений однією молекулою пахучої речовини. Адаптація нюхової системи відбувається порівняно повільно - десятки секунд чи хвилин і залежить від концентрації пахучої речовини і швидкості потоку повітря над нюховим епітелієм.

Література

1. Батуев А.С. Физиология высшей нервной деятельности и сенсорных систем: Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2005. - 317 с.

2. Лебедев А.Н., Забродин Ю.М. Психофизиология и психофизика. - М.: Наука, 1977. - 288 с.

3. Малхазов О.Р. Психологія та психофізіологія управління руховою діяльністю. - К.: Євролінія, 2002. - 320 с.

4. Марютина Т.М., Ермолаев О.Ю. Введение в психофизиологию. - 4-е изд. - М.: Флинта, 2004. - 400 с.

5. Психофизиология: Учебник для вузов / Под. ред. Ю.И. Александрова. - 3-е изд. - СПб.: Питер, 2004. - 464 с.

6. ХессетДж. Введение в психофизиологию. - М.: Мир. - 1981. - 248 с.

7. Чайченко Г.М., Цибенко В.О., Сокур В.Д. Фізіологія людини і тварини: Підручник для студ. біол. спец. виш. навч. закл. - К.: Вища школа, 2003. - 464 с.