Психофізіологія пізнавальних процесів

План

1. Психофізіологія уваги.

2. Психофізіологія пам'яті.

3. Психофізіологія мовлення.

4. Психофізіологія мислення.

Психофізіологія уваги

Спільна особливість усіх пізнавальних процесів людини полягає в тому, що вони спрямовані і вибіркові у певний період часу. Ця їхня властивість пов'язана з увагою.

Увага являє собою спрямованість і зосередженість свідомості людини на якому-небудь реальному чи ідеальному об'єкті (предметі, події, образі, міркуванні тощо), пов'язаної з підвищенням рівня її сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності.

Спрямованість виявляється у вибірковості об'єкта уваги; зосередженість - у ступені концентрації на певному об'єкті. Увага може характеризуватися настроюванням вибірковості від вузької до широкої. І ступінь концентрації також може бути різним - від слабкої (з легким відволіканням уваги), до повної (коли людина не реагує на інші стимули).

Увага також характеризується обсягом, розподілом, стійкістю і переключенням.

Обсяг уваги визначається кількістю одночасно чітко усвідомлюваних об'єктів. Це 7-9 стимулів (об'єктів).

Розподіл уваги припускає розподіл його ресурсів для одночасного виконання двох і більш завдань.

Стійкість уваги характеризує тривалість виконання завдання, що вимагає інтенсивної уваги.

Під переключенням уваги розуміється швидкість переключення уваги з одного об'єкта на інший, чи швидкість (легкість) переходу від одного виду діяльності до іншого.

Згідно із більш ранньою науковою точкою зору, увага розглядається як самостійний психічний процес. У зв'язку з цим виділяються такі її модально-специфічні види: сенсорна (зорова, слухова і т.ін.), рухова, інтелектуальна й емоційна. Одним з основних аргументів на користь цієї точки зору є те, що при осередкових ураженнях головного мозку ці форми уваги можуть страждати незалежно одна від одної, тобто в їхньому забезпеченні беруть участь різні відділи мозку.

Пізніше дістала поширення точка зору, що увага не має свого власного особливого змісту, а, у першу чергу, є динамічною характеристикою здійснення пізнавальної діяльності.

Виділяють два основних види уваги: мимовільну і довільну. Обидва види уваги мають різні функції й у їхній основі лежать різні фізіологічні механізми.

Мимовільна увага пов'язана з переключенням уваги на несподівану зміну фізичних, часових, просторових характеристик чи стимулів, на появу значущих сигналів. Вона протікає автоматично і не вимагає спеціальних зусиль.

Довільна (активна) увага характеризується спрямованістю суб'єкта на свідомо обрану мету.

Мимовільна увага пов'язана тільки із теперішнім часом. А довільна увага, крім теперішнього часу, може бути звернена і у минуле, і в майбутнє.

Ще один (третій) вид уваги називається післядовільною. Це увага, що з'являється в процесі захопленості виконуваною діяльністю. Вона не вимагає для своєї підтримки зусиль волі, оскільки підтримується інтересом до діяльності.

Основу мимовільної уваги складає орієнтовний рефлекс - вид безумовного рефлексу, що викликається будь-якою несподіваною зміною ситуації. Його поява автоматично викликає довільну увагу, що далі забезпечує обробку стимулу.

Орієнтовний рефлекс виникає не на будь-який новий стимул, а тільки на такий, котрий попередньо оцінюється як біологічно значущий. З одного боку прояв орієнтаційного рефлексу тісно пов'язаний з величиною зміни стимулу (його інтенсивності, ступеня новизни), а з іншого - із ступенем зв'язку стимулу з основними потребами людини. Так, високозначущий стимул здатний викликати сильний орієнтовний рефлекс навіть при невеликій фізичній інтенсивності.

Орієнтовний рефлекс, крім поведінкових проявів, викликає цілий спектр вегетативних змін, що виявляються в таких компонентах цього рефлексу, як: руховий (м'язовий), серцевий, дихальний, шкірно-гальванічний, судинний, зіничний, сенсорний, електроенцефалографічний.

Довільна увага - це контрольований і усвідомлюваний процес. У зв'язку з обмеженою пропускною здатністю ним забезпечується послідовна (а не паралельна) обробка інформації. Обов'язковою умовою довільної уваги є вольове зусилля, спрямоване на виділення й обробку необхідної інформації.

Практично всі експериментальні дослідження уваги, в психології і психофізіології донедавна розвивалися в рамках інформаційної парадигми. Відповідно до цієї парадигми викликане стимулом збудження проходить через послідовні етапи обробки [6].

Загальна ідея теорій фільтра полягає в тому, що на шляху проходження електричних імпульсів (збудження) по нервових волокнах від рецепторів, що були піддані впливу зовнішніх подразників, до кори, має місце механізм, який відфільтровує ці імпульси.

Відповідно до першої теоретичної моделі уваги - моделі фільтра Д. Бродмента - інформація від рецепторів надходить у центральну нервову систему через безліч паралельних сенсорних каналів зв'язку. Але нервова система, незважаючи на безліч входів, може працювати тільки як одиночний комунікаційний канал з обмеженими можливостями. Тому на входах цього каналу здійснюється операція селекції (вибирається певна сенсорна інформація). Селективний фільтр може бути настроєний на прийняття бажаної інформації. Для не необхідної інформації фільтр блокує входи, але вона якийсь час зберігається в блоці короткочасної пам'яті, що знаходиться перед фільтром. Ця інформація може пройти через комунікаційний канал, якщо відбудеться зрушення селективного процесу з одного класу сенсорних подій на інший.

А. Трейсман запропонувала модель двухстадійної фільтрації - на певному рівні нервової системи знаходиться 1-й фільтр, де відбувається виділення за фізичними властивостями (голосність, висота, позиція в просторі, колір, яскравість і т.ін.) одного з каналів, по якому сигнали проходять безперешкодно, і одночасно відбувається ослаблення сигналів по інших каналах. Ослаблені і неослаблені сигнали проходять через 2-й фільтр - логічний аналізатор (словник), що представлений спеціалізованими нейронами. Активність кожного такого нейрона пов'язана з певним словом, що складає словник індивіда, і призводить до усвідомлення суб'єктом слів. Ці нейрони активуються неослабленими сигналами, а деякі з них з досить низьким порогом чутливості можуть бути активовані й ослабленими сигналами.

Відповідно до моделі Дж. Дойч і Д. Дойч, усі сигнали доходять до логічного аналізатора, де кожний з них аналізується на предмет специфічності. Чим важливіший є сигнал для організму, тим більш виражена активність нейронів логічного аналізатора, на які він надійшов, поза залежністю від його вихідної сили. Важливість сигналу оцінюється на основі минулого досвіду. Робота логічного аналізатора не контролюється свідомістю. Усвідомлюється тільки інформація, що виходить з нього [6].

У підтримці модально-специфічних видів уваги (сенсорної, рухової, емоційної й інтелектуальної) беруть активну участь зони кори, безпосередньо пов'язані з забезпеченням відповідних психічних функцій. Найважливішим регулятором стану бадьорості в цілому й уваги, як вибіркового процесу, є фронтальна кора. Вона модулює в потрібному напрямку активність стовбурної і таламічної систем, забезпечуючи керовану коркову активацію.

З погляду фізіологічних механізмів увага може бути зіставлена з реакцією активації. Цей термін був уведений після відкриття в 1949 р. у середньому мозку ретикулярної формації - неспецифічної системи, що регулює рівень активності кори великих півкуль і мозку в цілому. Реакція активації означає збільшення збудливості, лабільності і реактивності тих нервових структур, у яких вона представлена Ретикулярна формація довгий час вважалася головною системою активації з висхідними проекціями, що полегшують сенсорні процеси, і низхідними шляхами, що полегшують моторну активність. Пізніше неспецифічна система активації була знайдена в таламусі.

Відповідно до теорії М. Познера, у мозку людини існує самостійна система уваги, яка анатомічно ізольована від систем обробки інформації, що надходить. Увага підтримується за рахунок роботи різних анатомічних зон, що утворюють сітьову структуру, і ці зони виконують різні функції, які можна описати в когнітивних термінах. При цьому виділяється ряд функціональних підсистем уваги. Вони забезпечують три головні функції: орієнтацію на сенсорні події, виявлення сигналу для фокальної (свідомої) обробки і підтримка пильності, чи стану бадьорості. У забезпеченні першої функції істотну роль відіграє задня тім'яна ділянка і деякі ядра таламуса, другої - латеральні і медіальні відділи фронтальної кори. Підтримка пильності забезпечується за рахунок діяльності правої півкулі [5].

Психофізіологія пам'яті

Пам'ять - це психофізіологічна функція, що забезпечує закріплення, збереження і наступне відтворення людиною її досвіду.

За допомогою пам'яті людина накопичує інформацію про закономірності навколишнього світу, свої враження про нього. Пам'ять є найважливішою передумовою розвитку і навчання особистості. Вона лежить в основі надбання і використання людиною знань, навичок і умінь. За допомогою пам'яті людина інтегрує минуле, сьогодення і майбутнє.

Існують різні підстави для виділення різних видів пам'яті.

Так, у залежності від її природженого чи надбаного характеру виділяють генотипічну і фенотипічну пам'ять. Генотипічна пам'ять успадковується і у людини представлена у вигляді певного набору-безумовних рефлексів. Фенотипічна - набувається індивідуально в процесі онтогенетичного розвитку.

У залежності від характеру психічної активності, що переважає^ діяльності, виділяють емоційну, образну, рухову і словесно-логічну пам'ять.

Емоційна пам'ять - це пам'ять на почуття. Вона пов'язана з запам'ятовуванням і відтворенням емоційних переживань. Припускають, що її морфологічною основою служать розподілені нервові мережі, що включають нейрональні групи різних відділів кори і найближчої підкірки.

Образна пам'ять пов'язана з запам'ятовуванням картин оточуючого світу. У залежності від модальності провідного аналізатора виділяють зорову, слухову, тактильну і нюхову пам'ять. Припускають, що її морфологічною основою є складні нейрональні мережі, що включають взаємозалежні нейронні ланки, розташовані в різних відділах мозку.

Рухова пам'ять - це пам'ять на рухи. Вона являє собою запам'ятовування, збереження і відтворення різних рухів і їхніх систем. Рухова пам'ять служить передумовою різноманітних локомоторних, практичних і трудових навичок.

Словесно-логічна пам'ять являє собою пам'ять на словесні сигнали і символи, що позначають як зовнішні об'єкти,